Тема: Антибільшовицький повстанський рух. Впровадження НЕПу.
1. Антибільшовицький повстанський рух 1920-1921 рр.
2. Голод 1921-1923 рр.
3. Упровадження непу в Україні
1. Антибільшовицький повстанський рух 1920-1921 рр.
Виходячи зі своєї ідеології, комуністи розглядали селянство як дрібну буржуазію — свого класового ворога. Комуністи продовжили стягнення продрозкладки. Селянинові дозволялося залишити на місяць лише 30 фунтів збіжжя.
Комуністичний режим — система здійснення влади, заснована на запереченні демократичних прав і свобод, повному підпорядкуванні життя суспільства й особи диктатурі комуністичної партії, що зрослася з державою та утверджує своє панування за допомогою терору спецслужб.
У відповідь селянство повело вперту збройну боротьбу. До весни 1921 р. радянська держава спромоглася стягнути лише 40 % від обсягів запланованого. Комуністів підтримували лише бідняки, об’єднані в комнезами. За допомогу в здійсненні реквізицій хліба вони отримували до 25 % «здобичі».
Історичне джерело
Зміст української політики більшовиків цього періоду висловив московський функціонер Бляхін, який вів «війну з куркулем» в Одеській губ. Після розстрілу групи заручників він писав: «...Можна з упевненістю стверджувати, що достатньо один раз добре провчити й прочистити найчорніші волості, як весь повіт буде шовковим... рішуче в усьому абсолютно необхідно почати «загвинчувати» Україну все міцніше й міцніше, щоб з неї побіг, нарешті, живильний сік не лише до Харкова, а й до Москви».
Яків Гальчевський
Повстанський рух проти радянської влади набув загрозливих для більшовиків масштабів. Червона армія протягом 1921-1922 рр. втратила вбитими й пораненими 238 тис. бійців. На Черкащині продовжувала стояти Холодноярська республіка. Її владу визнавали села Чигиринщини, які були розміщені на берегах Тясмину, прибережні села вверх по Дніпру аж до Черкас, багато повстанських вогнищ було на Київщині, Полтавщині й Катеринославщині. Грізною силою для більшовиків стали повстанці Поділля. Тут зусиллями полковника армії УНР Я. Гальчевського було створено Подільську повстанську групу з чотирьох кінних бригад. Опираючись на урочище Кипорів Яр, повстанці протрималися на Поділлі до 1925 р., а в окремих районах — до кінця 1920-х років.
Історичний факт
Чисельність організованих повстанців у 1920-1921 рр. досягала 40 тис. осіб. Вони мали на озброєнні 34 гармати, 180 кулеметів і 2 бронепоїзди. Лише за перших три місяці 1920 р. повстанці здійснили 220 збройних акцій. Іноді це були досить масштабні дії. Так, повстанці утримували 5 днів Черкаси, 3 дні — Чигирин.
2. Голод 1921-1923 рр.
У 1921 р. на півдні України розпочався голод, який охопив Катеринославську, Донецьку, Запорізьку, Одеську, Миколаївську губернії, південь Харківської губернії. Причинами голоду були грабіжницька політика більшовиків щодо селян, а також посуха.
Спочатку більшовицька влада приховувала масштаби голоду. Газетам було заборонено писати про цю трагедію й розрізняти «голод у Росії» і «неврожай в Україні». А потім влада застосувала терор, щоб подолати збройний опір селянства: військові підрозділи перекрили шляхи між північними та південними губерніями, тому неможливо було перевезти продовольство на південь родичам чи на продаж. Незважаючи на посуху на півдні, влада продовжувала заготовляти хліб «надзвичайними методами» до червня 1922 р., вивізши звідти мільйони пудів зерна.
Жертви голоду 1920-х років. Фото. 1920-і роки
Водночас у 1921-1922 рр. в Україну з голодних районів РСФРР було евакуйовано майже 440 тис. осіб. Тисячі дітей було розміщено в дитячих будинках. Багато безпритульних дітей прийняли у свої родини українські селяни. За приблизними оцінками вчених, в Україні голодували 4-7 млн осіб, 1,5-2,0 млн померли від голоду. Особливо важко голод переносили діти.
Допомогу голодуючим надавали іноземні благодійні організації, однак майже вся вона спрямовувалася до Росії. Лише в січні 1922 р. голові раднаркому УСРР дозволили звернутися за допомогою до міжнародних організацій. Тільки з другої половини 1922 р. міжнародна організація Американська адміністрація допомоги (АРА) почала надавати допомогу голодуючим України.
Перевагу в постачанні продуктів харчування надавали промисловим центрам, а не сільським районам, бо згуртовані й голодні робітники були значно небезпечніші для радянської влади, ніж розпорошені селяни. Незважаючи на голод, партійно-державне керівництво Росії з 1922 р. відновило експорт хліба за кордон. З України того ж року вивезли 13,5 млн п хліба. Так московська влада використала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху в українському селі. Голод у південних губерніях України тривав до середини 1923 р. Політика більшовиків і в період голоду була спрямована на утвердження своєї диктатури.
3. Упровадження непу в Україні
Політика «воєнного комунізму» спричинила масове невдоволення українців і продемонструвала свою економічну неспроможність. Тому більшовики змушені були перейти до нової економічної політики (непу). Цю політику проголосив X з’їзд РКП (б) у березні 1921 р. Були скасовані заборони на приватне підприємництво й торгівлю, відновлені товарно-грошові відносини, колишнім власникам повернуто середні та дрібні підприємства, дозволено оренду. Щоб утримати владу в умовах відновлення ринкового господарювання, більшовицький уряд залишив у своїх руках контроль за «командними висотами» в економіці: важкою промисловістю, банками, транспортом, зовнішньою торгівлею.
З переходом до непу державні підприємства об’єднувалися в трести, які працювали на господарсько-розрахункових засадах. Замість зрівнялівки «воєнного комунізму» упроваджували систему відрядної оплати праці, що враховувала її кількість та якість. Була відмінена обов’язкова трудова повинність. Дозволяли використання найманої праці. Іноземцям могли передавати в концесію певні підприємства та ресурси, щоб залучити в економіку іноземний капітал.
Неп — часткове відновлення більшовиками товарно-грошових, ринкових відносин для дрібних і середніх власників при збереженні в державній власності підприємств важкої промисловості, банків, транспорту, монополії на зовнішню торгівлю.
У сільському господарстві продрозкладка була замінена у два рази нижчим продподатком. Після того як селяни здали податок, вони могли продавати надлишок продукції на ринку. Закон допускав оренду землі й застосування вільнонайманої праці в селянських господарствах. Однак фактичне впровадження непу в українському селі розпочалося лише в 1923 р.
В умовах непу з’явилися приватні підприємці, яких почали називати «непманською буржуазією», або «непманами». Вони найактивніше діяли в торгівлі, контролювали значну частину харчової промисловості. Непмани своєю діяльністю сприяли насиченню ринку товарами, скороченню безробіття, відродженню зруйнованої війною економіки.
Завдяки непу було відновлене господарство, зруйноване в роки війни. Підвищився рівень промисловості та сільськогосподарського виробництва, пожвавилася торгівля, відроджувалися ярмарки, розвивалася кооперація. Неп допоміг більшовикам зняти соціальне напруження й утриматися при владі.
Водночас більшовики обмежували розвиток вільних ринкових відносин. Вони підтримували ідеї диктатури пролетаріату й не приховували, що неп — це явище тимчасове. Й. Сталін писав у 1926 р., що неп — це політика, яка допускає боротьбу соціалістичних і капіталістичних елементів і розрахована на перемогу соціалізму.