В Антарктиді дмуть катабатичні, або низхідні, вітри. Виникають вони через поєднання холодного клімату і своєрідної форми полярного континент
«Постійне охолодження поверхні, особливо під час антарктичної зими, коли сонце ледве піднімається або взагалі не піднімається з-за обрію, призводить до формування тонкого шару холодного, щільного повітря прямо над поверхнею, — пояснює Джон Кінг з Британського центру вивчення Антарктики, розташованого в Кембриджі. — Антарктика має куполоподібну форму, і тому холодне повітря рухається від її більш високо розташованого центру у напрямку до узбережжя. В результаті обертання Землі це повітря рухається вниз не по прямій лінії: по дорозі воно відхиляється вліво».
З лютого 1912 по грудень 1913 року вчені заміряли швидкість вітру на мисі Денісон в морі Співдружності на сході Антарктиди. Досі вважається, що з усіх метеостанцій, які знаходяться на рівні моря, ця розташована в найбільш продувному місці. 6 липня 1913 року на цій станції був зареєстрований рекорд по середній силі вітру на годину: він склав 153 км/год.
За шкалою Бофорта, яка широко застосовується для оцінки швидкості вітру, в середньому на мисі Денісон погода розцінюється як штормова. Сер Дуглас Моусон, який очолював експедицію на мис Денісон, писав: «Клімат по суті являє собою цілорічну пургу й заметіль: ураганний вітер реве тижнями, перериваючись лише зрідка на пару годин».
Поєднання сильних вітрів та мінусових температур значно ускладнює вимірювання сили катабатичних вітрів. По-перше, якщо шторм розігрався не на жарт, він може знести вимірювальне обладнання й щогли, на яких воно закріплене. Але навіть коли буря стихає, звичайні типи чашкових або крильчатих анемометрів (приладів для вимірювання вітру) часто замерзають і покриваються льодом.
«Можна застосовувати ультразвукові анемометри, в яких немає рухомих частин, і які можна оснастити підігрівом, щоб уникнути обмерзання, — говорить Кінг. — Але вони не дуже добре працюють в умовах сильного вітру, який супроводжується снігом».