Алло

15 серпня День народження телефонного привітання «Алло».

⏳Вперше привітання запропонував використовувати Томас Едісон 15 серпня 1877 р. у листуванні з президентом телеграфної компанії Пітсбурга.

Це привітання прийшло на заміну першому, яке винайшов винахідник телефону, Александер Грем Белл, який запропонував використовувати для привітання вигук "ехой?" (ahoy), запозичений з лексики британських моряків, що означає "ей, хто там?".

Але на думку Т. Едісона, вітання «Hello» було найкращим варіантом телефонного звернення. Едісон наголошував на чіткості цього слова, що було критично важливим для перших телефонних апаратів з недосконалою якістю звуку.

💬Існують й інші гіпотези щодо походження вигуку:

🔹від французького "allons" ("ну" або "підемо");

🔹від вигуку пастухів "hallo", яким скликали овець;

🔹від угорського "hallom", що означає "я тебе чую". Ця теорія пов'язана з діяльністю угорського винахідника Тівадара Пушкаша, який розробив автоматичну телефонну станцію.

Хай там як, але поступово англійське вітання трансформувалося в зрозуміле «Алло», яким і користуються покоління наших співвітчизників.

🌐Співрозмовники різних країн вітають один одного різними словами:

Іспанія – «дігаме», скорочено «Діга» («розмовляйте»),

Італія – «Пронто!» («Готовий!»),

Мексика – «Буено» («добре»),

Японія – «мосі-мосі», похідне від слова «мосімасу-мосімасу», («слухаю»),

Китай – «вей!», аналог «агов!»,

Греція – «Емброс!» («вперед!»), або ж «паракало» («будь ласка»),

Голландія та Швейцарія – «хой» («привіт»),

Німеччина – запозичення «hello», або ж кажуть «ja» («так») і називають своє прізвище,

Балкани (хорвати, боснійці та серби) – «молимо» («прошу»), Туреччина «ефенді?» («пане?»),

Вірменія – «лсум ем», або «аіо» («слухаю»),