Десятирічний досвід активного впровадження інклюзивного навчання дітей з ООП в Україні сьогодні потребує підведення певних підсумків, оцінки здобутків і невдач. Останніх навряд чи можна було уникнути в умовах досить стрімкої і радикальної перебудови системи освіти дітей з ООП на основі перенесення у вітчизняні умови чужого досвіду. Проте зіткнення з вітчизняною реальністю є неминучою і чимдалі більше заглиблення у проблеми інклюзивного навчання ставить такі питання, розв’язання яких змушує переглядати пройдений шлях та вносити корективи, необхідні для дальшого поступу.
Дякую спікеру за пошук способів зробити навчання в інклюзивному класі диференційованим, таким, що задовольняє індивідуальні потреби кожного окремого учня. Проте узагальнення світового досвіду застосування диференційованого навчання в інклюзивному класі, здійснене вітчизняними авторами, свідчить, що наукові пошуки ще досить далекі від практичного їх втілення. Вони потребують докорінної перебудови педагогічного процесу, дуже високої його матеріально-технічної оснащеності і спеціальної ґрунтовної підготовки педагогів.