А знаєш, друже, прощавай!
Не буде путнього між нами.
Ти правильний, такий, хоч в рай,
Мені ж будують в пеклі брами.
Тобі терпіння Бог послав,
Ти заслуговуєш, я знаю.
А я, буває, без підстав
З плеча гарячого рубаю.
Я, наче порох від вогню,
За правду просто вибухаю!
А ти говориш: «Я люблю!...
Саме таку тебе кохаю...»
У мене бісики в очах,
Бояться, навіть, грім і злива!
У тебе ж спокій у речах
І бачиш в цьому щось красиве.
Вода й вогонь! Це ти і я...
Але без тебе, що робити?
Ми надцять літ одна сім’я!
Не посміхайся! Йдем чай пити!...
Барчук Р
