А волошки загубилися в житах
Й зваблюють блакитними очима!
Невимовна ніжність в тих очах!
Мов хмаринка поле синім вкрила.
Ті волошки - не цвітуть усюди,
Лише там, де радість і любов,
Тільки там, де милі щирі люди,
Де добром перемагають зло.
Ще волошки полюбляють літо,
Жито і пшеницю - рідні ж то поля!
Серед колосків, зерном налитих,
Ніжно пробивається вона -
Ніжна, і красива, і тендітна,
В сукні синій, королівна польова.
І з очима - кольору блакиті...
Тій красі аналогів нема!
Так розбавить синім все довкола,
Що й пшеничка рада красоті!
Тішиться й пшеничний житній колос
Тій блакитній ніжній простоті.
Простота - то дійсно про волошку,
Бо не має пишності вона.
Замість пишності у неї сині очі,
В тих очах - любов і доброта ...
