А віриш, люба?.. Все мине.
Перехворіє, переплаче.
Печальне, чорне і сумне
Відродиться у світлу вдачу.
Відступлять лихоліть жахи ,
Неначе крига ту га скресне
І, болем стомлені, птахи
Пове рнуться у наші ве сни.
Старий художник на стіні
На зло душевним карантинам,
Чомусь так бачиться мені,
Напише про любов картину.
На тій картині будем ми.
Освячені у теплій зливі,
Немов веселки із пітьми,
Такі ж усміхнені й щасливі.
Ти вір, кохана. Все мине.
Нас не здолають біди й скрути.
Як є любов – то знай одне,
Інакше і не може бути!
(с) Василь Ковтун
Світлина з Інтернету
