А він на броніку писав
Просту молитву... сам від себе...
Тоді він зовсім ще не знав,
Її побачать там, на небі...
Ніколи й думати не міг,
Що при житті побачить пекло,
На його грудях оберіг
Що від батьків...стражданням стертий...
Він бачив смерть своїх братів,
Ба, більше, їй дивився в очі...
Він плакав, стримуючи біль,
Ридав душею в тихі ночі...
Щоразу, погляд свій здійнявши,
Просив до Бога у молитві:
Як світ цей грішний я полишу,
Візьми до раю, де брати всі.
І Бог, щоразу, його слухав,
Та тільки брати не схотів
І, раз за разом, йому в душу
Життя нове давав, як млів...
Молитва та йому життя,
Неначе янгол, зберігала
І кожен воїн -то дитя
Війна лиш клята їх вбивала....
Леонід Дергільов
