А ти поплач, моя дитинко!
Не замикай у собі біль.
Життя спасає й соломинка,
Коли б’ють хвилі звідусіль.
Негоді треба чинить опір,
Бо слабкість зламує людей.
І призма скла калейдоскопів
Спотворить світ твоїх ідей.
Хоч ніби правильна картинка
І відображень рівний стан.
Та в них ілюзій тонка стінка,
Оптичний, видимий обман.
Тож не соромся сліз нестримних.
Не слабкість плаче, а душа.
За візерунком квіток зимних —
З палітрою прийде весна…
Барчук Р
