А син злетів, зрівнявшись з клином журавлів...
Пішов у небо, залишивши матір.
Він перед смертю обійняти всіх хотів,
Востаннє побувати в рідній хаті.
Ударив грім, вночі матусю розбудив,
Почула наче син її сміється...
А він спокійно перед боєм закурив
І слухав, як тихенько серце б‘ється.
Йому хотілося додому, до батьків,
І в ковдру змерзлі ноги заховати.
Казки читати для своїх малих братів,
І з рук сестру найменшу не спускати.
Ще б на рибалку, хоч разок на той ставок...
І до оскоми з друзями наговоритись...
А ще - піймати б на Купала чийсь вінок,
Бо до війни не встиг він одружитись.
Не встиг чимало, стільки ж не сказав,
Надіявся - не згине, повернеться.
Молитву Богу, яку вмів, таку й читав,
Лиш слухав, чи у серці відгукнеться...
Не дочекалалися дитя своє батьки,
Ця звістка, як ножем, серця їм крає.
На жаль, не гоять рани ці роки,
А пам'ять лише біль їм повертає.
Оля Будчук
