А серце розбитим лежало
Шматочками квітів п'янких.
Любило, чекало, прощало...
Та цілим не вдалось зберегти.
Як часто то серце страждало,
Як часто щасливим було.
Любов всю свою віддавало,
Відчуло і тугу, і зло ...
А рани на серці від слова!
Й злічити не вийде, мабуть.
А скільки образ та обмови
Серденько не зможе забуть...
Та все ж - воно гаряче б'ється,
І квіти цвітуть в глибині.
Бо ж знає - без сліз не живеться,
І віра зарадить біді.
Отак і тримається, серце,
На вірі, надії в життя.
І знає - все скоро минеться,
І знову відступить журба.
Нема коли гаяти часу
На сумніви, сум чи сльозу.
Закрити печалі на засув
Й забути про днину сумну.
І серце ще більше забилось,
Від радості плаче й душа.
І серце ураз зрозуміло -
Найбільше із свят - то життя.
