А села й справді постаріли…
Баби у дівках засиділись,
Куди не глянь — мужів нема.
Давно за сорок, а сама…
І «хлопці», теж не поспішають.
Зубів немає — ще гуляють!
«Куди спішити? Вибір є,
Хай пташка в стрісі гнізда в’є!
А про дітей — то жінка мріє!
Село велике, може й мої є…
Води ніхто не піднесе?
А чи та старість ще прийде?»
З городу — в хату, як примари.
Чи то вже світ у Божій карі?
В купальську ніч вінки плетуть,
І до води пускать несуть.
Самі русалки, мабуть, в шоці,
Від пережитих там емоцій.
«Дівкам» на пенсію пора,
Вони ж чекають з чар добра…
Лиш дід Павло вінки збирає:
«Коза поїсть, та й хай гасає!»
І сумно й смішно, та так є,
Десь кожен в чомусь виграє…
Старіють села, вимирають.
Надій на владу не плекають.
Все обіцянки й балачки.
Їм — аби гроші в кулачки!
Так продадуть ці землі й ріки,
І щезнуть села всі навіки!
Старі дівки та парубки…
І сум заселиться в хатки…
Барчук Р
9.07.21
