А осінь йде землею урочисто,
Її краса захоплює мене.
Вона в вінку із золота й намиста
Несе в долонях сонечко ясне.
Вона торкнеться лагідно калини,
Розсипле золото поміж гілок.
І тихо задзвенять осінні днини,
Немов мелодія чарівних строк.
У небі журавлі пливуть у вирій,
Лишаючи прощальний свій привіт,
А вітерець колише верби сиві
І стелить листям золотавий слід.
Я йду стежиною в осіннім диві,
Вбираю серцем барви чарівні,
Бо навіть дні похмурі та журливі,
Дарують щось казкове восени.
( Л. Медина.)