А нам би просто жити на землі,
Весною дихати, як є, на повні груди.
Втішатись цвітом на тонкім стеблі
І навіть спокоєм, що лине звідусюди.
Думки свої пустити б навмання
Десь вдалечінь, де тиша причаїлась.
Радіти тим моментам пізнання,
Коли свідомість з втіхою зустрілась…
Тягар душі у безвість відпустити,
Немовби тим речам і не було причини.
І тільки людяність свою в собі ростити,
Хвилину кожну проживаючи щоднини…
© Сергій Ущапівський
