А МІСЯЦЬ ПЕСТИВ МАТІОЛУ...
Вже промені сховало сонце золоті,
За обрій закотило свій вінок вогняний.
Напились квіти спрагло радощів землі
І навкруги розносять пахощі духмяні.
На небо місяць вивів зіроньку ясну,
Мереживом осяяв квіти біля плоту
Й голубив, пестив матіолу чарівну,
Цілунки дарував пелюсткам й позолоту.
П’янливі запахи піднялись в небеса...
Душа розквітла сяйвом в дивному цвітінні,
Співали ангели святі: — Яка краса!
Щось було ангельське в цім Божому творінні.
Мелодія звучала скрипки вдалині...
Згасали зорі в небі, падавши додолу.
В душі полум’яніли квіти запашні...
А місяць пестив ніжно сяйвом матіолу.
Оксана Козак
