А люди судять, їм аби причину.
Дарма що лихо, що такі часи.
Ішла крізь очі, мов крізь колющину,
обдерта до кривавої роси.
А суд, а суд! Яка страшна покута.
Послухати – життя як не моє.
А я неначе до стовпа прикута,
і хто захоче, той і обплює....
Які слова казались там негідні!
А я стояла, думала – впаду.
Дрібні людці, гієни стервоїдні,
які ж ви ласі на чужу біду!
