А , іноді, саму себе простити треба.
О, як непросто... Серце ще ж живе.
І хочеться злетіти вище неба
В надії, що усе, колись, мине.
І скинути тягар туди, за хмари,
Сховати всі печалі і жалІ.
І хочеться минути тої кари.
Хоча би тут, допоки на землі...
І в жменьці зберегти маленьке світло.
Те, що лишилось з вогника в душі.
Дай Боже, щоб воно, колись, розквітло
З насіння, що лишили на землі...
12. 06. 2021
Людмила Галінська
