А я все більше примічаю
Не так ходжу, не так скучаю,
І днем вчорашнім не живу.
Тихенько плачу, не реву.
Сльоза скупа, але гаряча.
І мрії зовсім не дитячі -
Щоб діти наші жили в мирі
і почуття щоб були щирі.
З роками більше туги й смутку.
Роки біжать мої так хутко.
І ті шляхи, що в світ вели,
Давно травою поросли.
Хто поруч був - не всі зі мною.
І ми розділені стіною..,
Стіною пам"яті, життя,
І вічності, і забуття.
Життя по-іншому сприймаю -
Не так дивлюсь, не так кохаю.
Але люблю цей світ гріховний,
Ласкаве сонце, місяць повний.
Весну зелену, літо зріле,
На довгій ниві жито спіле.
Широке поле, синє небо,
Дітей і внуків коло себе...
І коли серденько болить,
Коли душа вночі не спить,
Молюся я - прости Всевишній,
Мене прости і світ цей грішний...
Г.Потопляк.
2016.
