А я не знаю, що йому сказати,
як попрощатись з роком, що мина.
Болять мене, болять у ньому втрати...
Болить мене цей лютий рік - війна.
Хоч виросли, як нація, зміцніли,
свободи зрозуміли справжню суть,
та дорого за це ми заплатили.
Пішли найкращі... і надалі йдуть...
Не знаю, рік обняти, чи прогнати...
Та Бог підказує: Ти обійми
й подякуй, бо він міг і не настати,
міг привести до гіршої пітьми.
Й я дякую за все: за біль, за сльози...
Я дякую, що дихаю, живу...
Я знаю, що усе це допуск Божий,
й що Небо натягає тятиву...
Прийдешній рік з надією зустріну
і з вірою, що Бог і ЗСУ
принесуть нам найбажаніші зміни
й поцілить Небо... Пустить тятиву.
Люда Бурда
Світлина з Інтернету
