А думала, я не така...
“Цю чашку не бери, бо татова вона
(бабусина чи ще чия).
Що за дитяча маячня?
Яка різниця, з чого пити,
як будь-яку можна розбити?!
Я думала, я не така...
Втікала ланню ще зрання,
щоб шапку не насунули на мене
у лютому, адже ж “мороз скажений”.
Ось виросту, так мої діти
будуть без шапок взагалі ходити!
А як вам це: що не цукерку,
а треба з’їсти суп по-перше?
Від думки тої вже не легше,
а ще за стіл і не сідала.
Дорослою, собі казала,
ні-ні, щоб суп приготувала!
А боже ж мій, отой контроль!
“А ти не куриш, ні? А алкоголь??””
“Щоб о дев’ятій твої ноги
привели до цього порога!”
“Ти бачила, яка погода?”
Мов не дитина, а заброда!
Заснула якось... і прокинулась за мить,
годків зо сорок від отих часів...
Гарячу каву заварила,
у любу чашку перелила.
Кричу малому: “Шапку не забудь!
Дивись, всі діти в шапках йдуть!”
І думаю: “Який сьогодні
зварити суп? Прийдуть голодні...
І щоб рідке, щоб не холодне.
Бо суп важливий для здоров’я.”
На потім печиво сховала,
спочатку щоб його не взяли.
Диктую донечці: “Вкрий плечі!
Ти бачила прогноз? На вечір,
писали, буде холоднеча.
І щоб, як Попелюшка, о дев’ятій
вже повернулася до хати!
Не змушуй хвилюватись мати!”
А діти, втомлені від мами.
слухняно головою кивають,
негайно всі поради забувають.
Вони не знають, що роки стрімкі,
і змінюють людей шалені дні.
І думають, вони ж бо не такі...
#адумалаянетака Victoria Vesna
