6 листопада 1943 року звільнення Києва: "Битва за Дніпро"

6 листопада 2022 році виповнюється 79 років з дня визволення Києва від німецько-фашистських загарбників - "Битва за Дніпро" Київська операція закінчилась перемогою звільнення Києва.

Радянські війська здали Київ німцям практично на самому початку війни, 19 вересня 1941 року – після 78 днів оборонних боїв. Два роки окупації почались із підривів будинків на Хрещатику та розстрілів у Бабиному Яру 29 вересня 1943 року - одної з найбільших трагедій українського народу.

1943 року наступив перелом у німецько-радянській війні. Спочатку німці не змогли взяти Сталінград, далі була битва на Курській дузі. По Дніпру і через Київ, проходив "Східний Вал" – стратегічний оборонний рубіж, який повинен був сповільнити радянський контрнаступ за планами гітлерівського командування. Наприкінці вересня 1943 року до міста впритул підійшли радянські війська. Для звільнення Києва необхідно було форсувати Дніпро, перейти через Східний вал, де було зосереджено 30 німецьких дивізій, 7 з яких були танковими.

Командувач німецького армійського з’єднання «Південь» фельдмаршал Еріх Манштайн практично без втрат перевів чотири армії та бойову техніку на правий берег Дніпра і зруйнував за ними міст. У очевидців створювалося враження, що німцям ніхто не завадив зайняти стратегічно вигідні позиції – навіть радянські літаки з’явилися, коли гітлерівці завершили переправу.

12 жовтня 1943 року з потужного удару артилерії та авіації почався наступ військ Воронезького фронту з боку Великого Букрина - Букринський плацдарм, що поклало початок Київській операції - фактично це була операція "Київська м’ясорубка" (за аналогом "Верденської м’ясорубки" Першої світової війни, в якій втрати кожної зі сторін перевищували 300 тис. осіб) - у запеклих боях обидві сторони зазнавали величезних втрат: історики оцінюють втрати обох сторін від 1,7 до 2,7 млн загиблих - точної цифри не відомо. На Букринському плацдармі зосереджено було 35 дивізій Червоної армії й 19 – вермахту. Радянських танків було удвічі більше, ніж німецьких. Надійшов наказ штурмувати високий та крутий, добре укріплений німцями правий берег Дніпра — силами Першого Українського фронту та «чорної піхоти». Набір до «чорної піхоти» - "чорносвитників" були уповноважені провадити «польові військомати» — групи з 2-3 офіцерів та взводу солдат. Після звільнення котрогось українського села вривалися до хат і хапали всіх чоловіків, від підлітків до 60-річних дядьків. Найперше – хлопців, що підросли за два роки окупації. «Змити кров’ю ганьбу перебування на окупованій території».

І от цю «піхоту» (інакше — «чорносвитників», «піджачників» — бо вдягені були у власне, домашнє) гнали попереду, як худобу на забій. Кожного «озброїли» цеглиною, мовляв, ворог подумає, що то гранати. Наказали «брати» німецькі укріплення. Попереду – німці. Позаду – кулемети «заградотрядів»…

Радянські війська марно намагались перейти Дніпро – німці накривали їх потужним артилерійсько-мінометним та кулеметним вогнем. 3-тя гвардійська танкова армія генерала Павла Рибалка не могла впоратись із протитанковою обороною окупантів. На Лютізькому плацдармі застрягла 38-ма армія генерала Кирила Москаленка.

Друга спроба взяти Київ з Букринського плацдарму, яка почалась 21 жовтня, провалилась. З’єднання 40-ї армії генерала Федіра Жмаченка тільки вклинилися в оборону противника на 2–3 км і з’єдналися з частинами, що діяли неподалік Щучинського плацдарму.

Командування вирішило перенести головний удар на праве крило фронту на Лютізький плацдарм, на Букринському лишили макети гармат і частину солдат. Люди не уявляли, що місце переправи змінене, відволікли на себе вогонь ворожої артилерії й загинули. Німецьке угрупування налічувало 500 тисяч осіб, 6 тисяч гармат та мінометів, близько 400 танків та штурмових гармат та понад 660 бойових літаків. Операція з визволення Києва почалась 3 листопада 1943 року з наступу ударного угруповання військ 1-го Українського фронту – цю назву отримав Воронезький фронт 20 жовтня 1943 року. Танки армії маршала Рибалка обійшли Київ, перерізавши німцям шляхи відступу у бік Житомира та Фастова. Бойові машини з’являлись перед загарбниками зі спеціально встановленими на них сиренами. Психологічний ефект від такого маневру був величезний.

Тим часом нацисти, розуміючи, що цього разу поразка неминуча, почали підривати та палити Київ, що здійснюють послідовники диктатора Гітлера - відступаючі війська диктатора рф Путлера 2022 року.

В ніч на 6 листопада 1943 року опір німецьких військ було остаточно зламано. Київ був в окупації 778 днів. З 900 тисяч мешканців до моменту звільнення у місті залишилось приблизно 180 тисяч осіб. Офіційно, під час звільнення української столиці Червона армія втратила убитими, пораненими, полоненими та зниклими без вісти всього 6491 солдата, пізніше встановлена цифра 17000 при чисельності угруповання на момент операції у 671 000. Учасники "Битви за Дніпро" свідчили, що Дніпро був не тільки червоного кольору, а тіла загиблих забили русло, як гребля, якою радянські війська і форсували давній Славутич і захопили передмістя Києва. Радянські генерали безжально кидали у бій "чорносвитників" - погано навчених, неекіпірованих та часом навіть неозброєних мобілізованих з навколишніх сіл і містечок, лишень би здобути таку бажану перемогу. Німці свої сумарні втрати оцінили у 118 000 осіб. Меморіал у Букрині вказує прізвища лише 4,5 тисячі загиблих. У братській могилі в селі Ходорів поховано понад 2 тисячі радянських воїнів, що наклалали головами на Букринському плацдармі. Водночас відомо, що лише на Букринському плацдармі загинуло близько 400 тисяч людей.