Народився Григорій Савич у 1722 році на Полтавщині в родині козака.
Він не мав вищої освіти (хоча були не однократні спроби отримати вищу освіту у кращих університетах Будапешта, Відня, Братислави та Галле), але сам досконало оволодів багатьма мовами, як – латинь, єврейська, грецька, польська, німецька, італійська та французька.
До того, ж він мав ще й музикальний талант – прекрасно грав на флейті та органі, сопілці, скрипці, гуслях, лірі та бандурі.
Він був неординарною особистістю, взяти хоча б факт його вчителювання у Харкові. Замість оцінок, Григорій Савич писав «туповат» , «туп», «весьма туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «наверное понят», «возможно не понят». Розумників оцінював званнями: «остр», «весьма остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту.
За життя Сковороди не було надруковано жодного його твору, хоча в рукописному варіанті вони все таки були. Але він був добре відомий.
Загалом він написав 17 філософських творів, 7 перекладів. Найвідоміші його твори «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські».
Інколи підписував свої листи подвійним іменем Григорій вар Сава Сковорода, Даниїл Майнгард.
Його називають мандрівним філософом.
Сам Сковорода називав себе Варсавою (сином свободи).
Саме Григорія Сковороду вважають основоположником жанру байки в українській літературі. Писав твори переважно староукраїнською та латинською.
Спав він не більше чотирьох годин на добу. Був завжди веселий, бадьорий, активний та добродушний. З однією сумкою через плече, з Біблією і сопілкою він мандрував по селах і маєтках.
Сковорода ніколи не мав сім’ї, власного дому й постійного доходу. Він жив то в одних, то в інших знайомих. Все його майно було завжди з ним: рукописи, книжки, за поясом – сопілка, у руках – посох, на плечах – селянська свита.
Г.Сковорода під час своїх мандрів був нерозлучний з сопілкою.
Його улюбленою місцевістю було село Іванівка, що на Харківщині (нині Сковородинівка). Відчуваючи свою смерть Григорій Сковорода у 1794 році прийшов сюди помирати. До обіду він скликав своїх друзів, провівши весело час. Потім пішов і викопав собі могилу у парку, уславши її дубовим листям. Зайшовши до хати – перевдягнувся у чистий одяг, поклав торбу під очі і заснув вічним сном.
Григорій Сковорода заповів ставити не хреста на своїй могилі, а камінь з його крилатою фразою «Світ ловив мене та не спіймав».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/grigoriy-skovoroda-tsikavi-fakti
