Есперанто — штучно створена міжнародна мова, на яку в кінці XIX — на почату XX століть покладалися великі надії. Маючи цікаву історію виникнення й розвитку, вона мала зупинити ворожнечу між різними націями та поєднати мирний світ у єдине ціле. На жаль, тоді есперанто змогла стати лише захопленням інтелігентів та ідеалістів. Проте через роки мова не зникла й не забулася, і зараз, у цифровому світі, переживає своє нове відродження. З метою популяризації інтернаціональної мови в світі створено спеціальне свято — День есперанто, який відзначається щороку 26 липня. Саме цього дня в далекому 1887 році з друку вийшов перший підручник з есперанто.
Як виникла ідея відзначати День есперанто?
Майбутній автор есперанто, Людвік Лазар Заменгоф, народився 15 грудня 1859 року в польському місті Білосток, яке на той час входило до складу Російської імперії. Батько хлопчика, Маркус Заменгоф, викладав у місцевій школі німецьку та французьку мови. Син успадкував від батька здібності до вивчення мов — змалку він знав російську та ідіш, на яких говорили в родині, крім того, вивчив німецьку та польську.
Населення Білостоку було багатонаціональним і складалося з німців, євреїв, поляків, литовців, білорусів та росіян. Між різними громадами не було дружніх стосунків, тому в дитинстві Людвік часто ставав свідком конфліктів на етнічному ґрунті. Хлопцеві здавалося, що люди ворогують через те, що говорять на різних мовах, тому в нього з’явилася мрія — створити єдину мову для всього людства.
В 1873 році родина Заменгоф переїхала до Варшави, де міжнаціональні стосунки були не кращими. Зокрема, антисемітські настрої завдавали Людвіку багато страждань. Навчаючись у Варшавській гімназії, Заменгоф зацікавився латиною та давньогрецькою мовою і спершу хотів пристосувати одну з них для використання в реальному житті. Але зрештою він вирішив, що краще створити нову мову, не прив’язану історично та культурно до жодної нації.
Lingwe uniwersala
Штучну мову Заменгоф хотів зробити передусім простою, тому обмежив набір граматичних правил до мінімуму. Щодо словникового складу, то основою було обрано слова романських та германських мов. Крім того, до словника потрапила значна кількість слів, які вже широко використовувалися як інтернаціональні. В 1878 році Заменгоф закінчив гімназію і практично завершив роботу над мовою, яку назвав «Lingwe uniwersala».
Водночас батько Людвіка вважав лінгвістичне захоплення сина безперспективним, тому наполіг на здобутті ним традиційної лікарської професії, через що в 1879 року юнак вступив на медичний факультет Московського університету. Через два роки він повернувся додому і продовжив навчання в університеті Варшави. Та виявилося, що за час відсутності сина батько спалив всі його записи, які стосувалися «Lingwe uniwersala», щоб Людвік зосередився на медицині й облишив працю над міжнародною мовою.
Lingvo internacia
Намагаючись згадати всі деталі знищених записів і відновити їх, Заменгоф дійшов висновку, що перша версія штучної мови мала багато недоліків, тому знову заглибився у процес її вдосконалення. Поступово мова оживала і набувала власного характеру і в 1884 році, на останньому курсі навчання в університеті, Заменгоф завершив свій проект, який отримав назву «Lingvo internacia».
Doctor Esperanto
Розпочавши практику лікаря-окуліста, Людвік Заменгоф став шукати видавця для свого підручника з міжнародної мови. Пошуки тривали два роки і нарешті в 1887-му книга вийшла спершу в російськомовному варіанті, а через кілька місяців — французькою, німецькою та польською. Проте Заменгоф через побоювання втратити пацієнтів не наважився вказати на обкладинці своє справжнє прізвище, тому обрав псевдонім «Doctor Esperanto», тобто «Той, що сподівається». Невдовзі влучним словом «есперанто» стали називати й саму мову.
З виходом посібників творіння Заменгофа одразу знайшло своїх прихильників, автор почав отримувати листи з питаннями, порадами та вдячними відгуками. У 1888 році ним було випущено «Другу книгу Міжнародної мови» — «Dua Libro de l’Lingvo Internacia», вже повністю на есперанто, а 1 вересня 1889 року в Нюрнберзі почало виходити періодичне видання «La Esperantisto». В містах Європи та Північної Америки любителі есперанто почали об’єднуватися в групи, започаткувавши міжнародний рух.
Всесвітній конгрес есперанто
З 5 по 12 серпня 1905 року у Франції пройшов перший Всесвітній конгрес есперанто, в якому взяли участь 688 делегатів з 20 країн. В їх число входив і сам Заменгоф, який виступив перед зібранням з промовою. Відтоді такі конгреси відбувалися кожного року до 1914-го, потім були скасовані через Першу світову війну, а відновилися лише у 1920-му. Але творець есперанто не дожив до цього часу — 14 квітня 1917 року Людвік Заменгоф помер від серцевої хвороби.
Занепад та відродження
Тим часом доля есперанто складалася досить драматично. Відомо, що Ліга Націй хотіла затвердити для себе цю мову як робочу, але проти виступила французька делегація. Була навіть спроба створити есперантомовну територію в невеличкій області між Нідерландами, Францією й Німеччиною, та вона проіснувала недовго. Зрештою, есперанто використовували здебільшого в межах любительських клубів, але при цьому мова знайшла відображення в книгах, музиці та фільмах.
Зараз есперанто, на подив багатьох, знову оживає — за останні роки значно зріс попит на онлайн – курси з цієї мови. Звісно, цьому сприяє в першу чергу Інтернет — його користувачі хочуть мати універсальний засіб для комунікації.
День есперанто в історії
188726 липня
Людвік Заменгоф видав у Варшаві перший підручник з есперанто під псевдонімом Doctor Esperanto. Дату виходу книги прийнято відзначати як День есперанто.
1905
У Франції відбувся перший Всесвітній конгрес есперанто.
1908
Засновано Всесвітню асоціацію есперанто (UEA).
1954
Генеральна конференція ЮНЕСКО відзначила важливість есперанто як чинника міжнародного порозуміння. Між ЮНЕСКО та UEA з’явилися відносини консультативного характеру.
2001
У Вікіпедії з’явилися статті на есперанто.
2012
Мову есперанто було додано в Google Translate.
