Більше двох століть, а точніше 225 років, читає світ «Енеїду» Івана Котляpевського. Переписати Вергилієву «Енеїду» в гумористичній манері намагалися француз П. Скаррон та росіяни М. Осипов і О. Котельницький, проте лише українська версія твору здобула таку славу. Писав її Іван Котляревський близько 30 років. Ще за життя автора поема поширювалась в рукописних копіях і почала завойовувати серця численних читачів. У такому вигляді твір дістався Петербурга, потрапивши до рук завідувача друкарні медичної колегії Максима Парпури, конотопця за походженням. Він перший високо оцінив талановитий твір Котляревського і видав його своїм коштом за допомогою друзів у 1798 році. Видання стало першою друкованою книгою, написаною народною українською мовою, від якої зазвичай датується початок становлення і розвиток сучасної української літератури. Цікаво, що про це перше офіційне видання поеми Іван Петрович не знав, а коли дізнався, сприйняв цей факт несхвально. Повний твір видали вже по смерті автора, в 1842 році.
І хоч першоджерелом «Енеїди» був твір Вергілія, все ж у її основі - сучасна українському письменникові дійсність. Поема Івана Котляревського відтворює життя українського народу на перехресті XVIII — XIX століть і досі живить читачів гумором, відвагою, дотепністю та завзятістю її героїв. Зі сторінок твору постають не абстрактні троянці, а українці з їх національним характером і побутом. Уся поема виражає духовний світ українців. Троянці - носії рис національного характеру: сміливі, дужі, завзяті.
Іван Петрович був одним із перших українських письменників, хто відкрив неперевершену красу рідної мови. У «Енеїді» автор вдається до нагромадження синонімів, жаргонізмів, народно-поетичних порівнянь та фразеологізмів. У поемі названі українські імена, згадуються назви міст, органічно вжиті народні прислів'я, приказки, пісні. У творі зафіксовано близько 7 000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо.
Більшість фонетичних, морфологічних і синтаксичних рис мови Котляревського закріпились як нормативні в новій українській літературній мові. У «Енеїді» автор використовує усю силу мови і доводить, що кожен народ, зокрема український, існує лише тісно пов’язаний зі своєю культурою, побутом, звичаями, характером, та стверджує думку про невмирущість і силу нації, яка врешті-решт вирветься із-під гніту і назавжди стане вільною та незалежною.
Широко відтворюючи суспільне життя на Україні в другій половині XVIII - на початку XIX століття, письменник змалював реальну картину переходової доби від старої гетьманщини до нових форм життя, коли посилювалось соціальне гноблення й царат намагався перетворити Україну на провінціальну губернію росії. Козаки перетворювались на селян «панських і казенних», у містах зростала нова бюрократична верства: «судці і стряпчі безтолкові, повірені секретарі». «Енеїду» Котляревського справедливо називають енциклопедією українського побуту. Письменник, відійшовши від античних традицій, показав українців у типових обставинах їхнього життя, замінивши при цьому римські імена на українські. У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць); бачимо відтворення страв традиційної української кухні: (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив'янка, узвар). Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі - найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак, зображені точні деталі чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. У творі названі професії, поширені в українському суспільстві: чумак, паромник, канцелярист, суддя, піп, купець, шинкар, швець, кравець, коваль, косар, військовий. Автор змальовує предмети домашнього вжитку, хатній інтер'єр, подає типові описи хат козацької старшини і панів.
У творі Котляревського ми бачимо всебічне, справді енциклопедичне зображення українського життя, перед нами постають картини української минувшини, образи предків. Відобразивши минуле і сучасне українського народу, заговоривши про народ живою, колоритною розмовною мовою, письменник відстоює і майбутнє цього народу: той, хто має таку історію, таку високу мораль, таку багату мову, культуру, матиме й майбутнє. Саме це сказав своєю поемою Іван Петрович Котляревський.
