Переглядаючи фільми та серіали, ми насолоджуємось зображеннями палаців: там є і шикарні зали, і секретні проходи, і потаємні кімнати, і гарячі каміни. Але насправді життя у палацах і замках зовсім не було таким романтичним, як ми звикли думати.
Насамперед необхідно розділити такі поняття, як «замок» та «палац». Різниця між ними полягає зовсім не в наявності веж. Замки, крім іншого, зводилися для захисту, що передбачає наявність товстих стін, важких воріт, веж для спостереження, оборонних ровів. Палаци ж є спорудою для мирного життя. У них є приміщення для балів, обідні та тронні зали, розкішно прикрашені кімнати.
Тому припустити, що замок може бути затишним, складно. Замки були величезними, холодними будівлями, де гуляли протяги, а ще весь час було темно. Світло надходило з маленьких вікон, часто зовсім без шибок: у ті часи їх могли дозволити собі не всі.
Обігрівалися палаци та замки камінами. Щоб зберегти тепло, стіни драпірували тканинами та завішували гобеленами. А щоб захистити сплячих від протягів, над ліжками встановлювалися балдахіни.
На гобеленах спочатку зображувалися історичні та релігійні сюжети. Одна з переваг таких прикрас для стін полягала в тому, що їх легко транспортувати. За бажання такий килим можна було перевісити в іншу кімнату. Господарі замків і палаців часто брали їх у подорожі.
Життя у палаці чи замку протікало дуже метушливо. Замки були постійним місцем проживання знаті. Багачі могли собі дозволити міняти будинок і переїжджати з усіма слугами та посудом. Причому у подорож вирушали не лише члени сім’ї. Кількість переїжджаючих варіювалася від 30 до 150 осіб. Зрозуміло, господарі мали взяти із собою як дітей, так і конюхів, няньок, іншу прислугу.
Оскільки вся робота по дому виконувалася вручну, у замках та палацах проживала велика кількість слуг, особливо якщо господар знаходився вдома. Графиня Джоан де Валенс, наприклад, тримала у своєму невеликому замку Гудріч близько 100 слуг.
Крім високопоставлених осіб та прислуги у замках жило безліч інших людей. Часто у палацах був свій священик.
Через таку кількість голодних ротів кухарям доводилося важко працювати. У тому ж замку Гудрич кухар графині годував 200 чоловік двічі на день. Причому меню включало складні страви, які ми практично не їмо. На кухні готували лебедів, павичів, жайворонків та чапель.
Король Генріх VIII вів боротьбу з брудом та смородом. Йому навіть довелося видати указ, який забороняє кухарям працювати оголеними або у брудному одязі, а також спати на підлозі біля вогнища.
Цей правитель вважається одним із найохайніших. Незважаючи на це, коли він зі свитою виїжджав до іншої резиденції, починалася «велика зачистка»: замок провітрювали, відходи, що скупчилися в резервуарах, вичерпували.
Щоб слуги не мочилися у саду, король Генріх VIII намалював на «проблемних» місцях червоні хрестики. Але замість того, щоб користуватися туалетом, слуги почали навпаки ходити «у справах» у місця, відзначені королем.
Загалом бруд був притаманний не тільки англійським дворам. Часто можна зустріти наступні свідчення: «Нерідко можна побачити, як із величезного двору, повного бруду та нечистот, виїжджає жінка в розкішному одязі та купі коштовностей. Її чудову карету тягнуть 6 старих кобил, а лакеї погано причесані».
У замках та палацах водилися щури. Наприклад, Букінгемський палац намагався їх позбавити ще з часів правління королеви Вікторії. Тоді навіть існувала спеціальна професія – щуролов. У боротьбі зі шкідниками використовувалися пастки, отрути, а також коти. Звичайно, щуролови не застосовували для лову гризунів дудочки – це ще один поширений міф.
Запах у палацах стояв так собі. Безліч брудних речей зберігалося в кімнатах, та й самі мешканці жител водні процедури не шанували. Часто жителі палаців не турбували себе пошуком нічних горщиків, а випорожнювалися там, де стояли. Навіть у Луврі екскременти були всюди: на парадних сходах та за дверима.
Якщо мешканці замку все-таки вирішувалися справити потребу, не забруднюючи приміщення, вони або робили це в нічні горщики, які потім виносили слуги, або користувалися гардеробом – невеликою кімнатою, яка розташовувалася із зовнішнього боку замку. Також у ході був переносний туалет – стілець з отвором посередині.
Безперечно, палаци мали таємні ходи та кімнати. Вони були потрібні, якщо, наприклад, потрібно терміново втекти.
Попри поширену думку, не всі палаци та замки мали власні підземелля — це, швидше, було винятком із правил. В’язниці розташовувалися у вежах, а не під землею.
У версальських спальнях стояли дуже короткі ліжка, наче для дітей. Насправді у замку не жили коротуни. Просто в ті часи люди спали переважно напівсидячи. Як правило, вони спиралися на спинку ліжка чи подушки. Є думка, що такий спосіб вибирали для того, щоб було легко дихати, а також для того, щоб поліпшити процес травлення.
Бонус: ще один цікавий факт про життя у палаці
У середні віки до котів ставилися з великим упередженням: у людей вони асоціювалися з відьмами та єретиками. Вчені дійшли висновку, що причиною такої ворожості став незалежний характер котів. Середньовічні люди вважали, що тварини створені для того, щоб служити людині. А кішку, навіть домашню, не можна дресирувати, як собаку. Але не все так сумно: деякі котів не боялися. Як домашніх вихованців їх тримали, наприклад, черниці.
