12 січня - День українського політв’язня

Щороку 12 січня в нашій країні відзначається День українського політв’язня. Це день шани тим патріотам, які не корилися радянській тоталітарній системі і зберігали вірність своїм принципам та ідеалам, для кого переконання і цінності стали дорожчими за фізичну свободу.Традиція відзначення дня політв’язня запроваджена 1975 року з пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості радянського режиму. Дату обрали невипадково. 12-14 січня 1972-го радянська влада провела найбільшу репресивну акцію проти українських дисидентів. Масові затримання та арешти були помстою за їх творчість таборотьбу за незалежність України. Неблагонадійним інкримінували зраду Батьківщини, роботу на закордонну агентуру, шпигунство, антирадянську агітацію та пропаганду. Майже сотню найбільш яскравих та незламних українських діячів було ув’язнено.Тоді були заарештовані всі відомі представники національно-демократичного руху України: Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба; В’ячеслав Чорновіл Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, трохи пізніше — Ігор Калинець та інші. Наступна хвиля арештів відбулася у квітні-травні 1972 року. За прагнення бути вільними майже всі отримали 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання — й виселені за межі Батьківщини — в мордовію та пермську область росії, потім у сибір та в Казахстан. Тих, кого режим боявся найбільше, відправлено до психлікарень, позбавлено роботи чи звільнено з навчання. Репресії 1972 року поклали край руху "шістдесятництва". Український самвидав припинив діяльність, а боротьба проти тоталітаризму була зупинена. Своєю діяльністю, творчістю, активною громадською позицієюшістдесятники розвінчали міф про радянську систему, про те, що ця країна є тою, де "вільно дихає людина".Жертвами сталінських політичних репресій стали і представники «розстріляного відродження» - української літератури 20-х — 30-х років ХХ століття, яку називають «відродженням», тому що митці цього періоду утверджували загальнолюдські цінності, пропагували культуру античності, прагнули піднести українську літературу до світового масштабу.Епітет «розстріляне» з’явився через те, що більшість письменників та культурних діячів означеного періоду зазнала переслідувань із боку влади. Хтось був засланий у концтабори (Борис Антоненко-Давидович, Михайло Драй-Хмара, Остап Вишня), хтось був позбавлений життя за «тероризм» (Микола Зеров, Валерян Підмогильний, Михайло Семенко), хтось учинив самогубство (Микола Скрипник, Микола Хвильовий), хтось зробив вибір на користь писання програмових творів на уславлення партії (Микола Бажан, Максим Рильський, Павло Тичина), хтось змушений був поїхати за кордон (Освальд Бургардт, Володимир Винниченко). З майже 300 українських письменників, які працювали в30-х роках, живими лишилося тільки 36. Лише 7 із них померли своєю смертю. Жертвами радянського терору, політичними вязнями стали і наші земляки – поети О. Лан та Василь Труш – Коваль.За одне десятиліття було знищено 80% української творчої інтелігенції.Апогеєм репресій стали розстріли, що тривали з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Ці масові вбивства приурочили до 20-річчя жовтневої революції. Всього ув’язнених було 1116, але п’ять вироків не виконали: один в’язень помер, а чотирьох етапували в інші місця. Серед приречених на смерть громадян були 290 українців. У «розстрільних списках» їх назвали «українськими буржуазними націоналістами». Це був цвіт української нації: Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші.Розстріл такого масштабу проводився на той час уперше. Щоб уникнути розголосу, місце виконання операції обрали віддалене — розстрільний полігон «Білбалтлагу» в урочищі Сандармох, його ще називають «перший соловецький етап».Засуджених доставляли у Медвеж’єгорськ партіями. Перед розстрілом їх роздягали до білизни, зв’язували, затикали рота, після чого в кузовах вантажівок вивозили на місце страти, ставили на коліна на краю ями і розстрілювали.Імена всіх 1111-ти розстріляних осіб було встановлено, згодом їх реабілітували і визнали жертвами сталінського терору.Сьогодні російська влада повністю наслідує радянські методи боротьби з інакодумцями. Після тимчасової окупації Криму та розпочатої збройної агресії на сході України, а згодом російсько – української війни на окупованих територіях розгорнувся справжній терор проти українців і кримських татар. Режим путіна безупинно працює на створення атмосфери страху, безсилля і безнадії, кидає за грати активістів, правозахисників, переслідує за релігійною та національною ознакою, вчиняє масово воєнні злочини, брутальні порушення прав і свобод, нехтує людською гідністю, втілює агресивну доктрину «русского мира», займається тотальною пропагандою, яка не має жодного зв’язку з правдою.Обстоювання власної гідності та свободи коштувало нашій державі життя та здоров’я багатьох патріотів. Так само, як і зараз захист кордонів незалежної України вартує життів її синів та дочок.Саме завдяки їм, мужнім, сміливим патріотам своєї країни, які у різні періоди української історії відстоювали демократичні цінності та свободу, ми сьогодні вільні творити своє майбутнє. Ми показали всьому світові, що ми – нація нескорених, сильних духом, гідних, вільних нащадків славного козацького роду.