Перший клас на дистанційному навчанні – це складно та незрозуміло не тільки для батьків, а також і для мене, вчителя початкових класів.
Влітку минулого року, коли стало зрозуміло, що навчання в нашій школі буде проходити в дистанційному форматі (вже півроку йшла повномасштабна війна), я відчула себе як кошеня, яке кинули в безкрайній океан. Але сьогодні не про це. І забігаючи наперед скажу, що з класом ми впоралися з опануванням програми навіть краще, ніж я могла очікувати.
Сьогодні хочу поділитися жартівливим моментом із нашого шкільного життя. Як то кажуть - трохи гумору не завадить.
Якось на уроці я поцікавилася у діток, ким би вони хотіли стати в майбутньому. Відповіді були різні: перекладачем, військовим, ветеринаром, науковцем, співачкою, президентом, футболістом, бібліотекаркою, поліцейським і … РАШИСТОМ😮 (а це була відповідь дівчинки). Я начебто розумію, що такої відповіді не може бути, починаю про себе підбирати професії, які могли би за звучанням бути схожі, але нічого не підходить. Мозок починає «закіпати». Ситуацію підігріває ще й те, що з багатьма дітками на уроці присутні їхні батьки. Ризикуючи знову почути неприємну відповідь, я перепитую і кажу, що зв’язок поганий, прошу повторити. І дівчинка повторює вже
повільніше: СУШИСТОМ😂. Радості не було меж (у мене, звичайно). Ми ще декілька хвилин потеревенили про суші, сети та роли і продовжили урок.
Ця незабутня історія про те, як учні змушують нас учителів робити вправу «мозковий штурм» (навіть не здогадуючись про це), коли дають нестандартні відповіді на наші запитання.
Дякую моїм учням
за незабутні моменти у моїй роботі!