кОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧНЯ
Сучасний етап розвитку суспільства висуває певні вимоги до особистості. Суспільство потребує людей, здатних до критичного мислення, до самостійного ухвалення рішень, людей комунікабельних, здатних до співпраці, яких можна характеризувати як креативних особистостей.
Саме це зумовлює розглядати питання про шляхи формування комунікативної компетентності школярів у навчальній діяльності.
Комунікативна компетентність – це здатність вступати в комунікацію, бути зрозумілим, невимушено спілкуватися. Вона передбачає комплексне застосування мовних і немовних засобів, уміння змінювати глибину і коло спілкування, а також вміння інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії і є результатом досвіду спілкування між людьми.
Комунікативна компетентність належить до групи ключових, тобто має особливу значимість у житті людини.
По-перше, вона впливає на рівень навчальних досягнень. Простий приклад: якщо учень соромиться відповідати біля дошки або відчуває при цьому надмірну тривогу, його відповідь (як втілення комунікативної компетентності) буде гірше наявних знань, а його оцінка, відповідно, нижче. Отриманий негативний досвід негативно вплине на подальшу навчальну діяльність.
По-друге, від комунікативної компетентності багато в чому залежить процес адаптації дитини до школи, зокрема його емоційне благополуччя в класному колективі. Як відомо, шкільна адаптація поділяється на навчальну і соціально-психологічну. Дитина має звикнути не тільки до нового виду діяльності (навчання), але й до оточуючих людей. Якщо він легко знаходить спільну мову з однокласниками, то відчуває більший психологічний комфорт і задоволеність ситуацією. І навпаки, невміння контактувати з однолітками звужує коло друзів, викликає відчуття неприємності, самотності в класі, може провокувати асоціальні форми поведінки.
По-третє, комунікативна компетентність учнів може розглядатися в освітньому процесі не лише як умова сьогоднішньої ефективності і благополуччя учня, але і як ресурс ефективності та добробуту його майбутньої дорослого життя.
Для розвитку комунікативної компетентності необхідно:
визначити поняття і структуру, а також зміст на різних вікових етапах;
застосувати системний підхід, забезпечити взаємодію різних суб'єктів, напрямків і технологій в цілях досягнення повноцінного результату;
вибрати метод, розробити програми, напрями, технологію і техніки розвитку комунікативної компетентності учнів.
Поняття і структура комунікативної компетентності учнів
Комунікативну компетентність розуміють як цілісну систему психічних і поведінкових характеристик людини, що сприяють успішному спілкуванню.
Цікавий підхід до трактування поняття «комунікативна компетентність» у В. М. Куніциної. Комунікативну компетентність автор трактує як володіння складними комунікативними навичками і вміннями, знання і дотримання культурних норм і обмежень, знання звичаїв, традицій, етикету в сфері спілкування, дотримання пристойностей, вихованість.
Основні аспекти комунікативної компетентності:
письмова комунікація; публічний виступ; діалог; продуктивна групова комунікація.
Необхідні умови:
компетентність вчителя; підручник, який дозволяє формувати ключові компетентності; урок, що забезпечує потребу учня у спілкуванні.
У структурі комунікативної компетентності виділяються наступні компоненти:
когнітивний (утворює знання про ціннісно-смислові сторони спілкування, про особистісні якості, що сприяють і перешкоджають спілкуванню, про емоції і почуття, що завжди супроводжують його, про операціональну (поведінкову) сторону спілкування);
ціннісно-смисловий (цінності, які активізуються у спілкуванні. Комунікативна компетентність молодшого школяра повинна базуватися на впевненості в собі, оптимізмі, доброзичливості та повазі до людей, справедливості, альтруїзмі, чесності, стресостійкості, емоційної стабільності, не агресивності, безконфліктності);
особистісний;
емоційний (пов'язаний насамперед зі створенням і підтриманням позитивного емоційного контакту із співрозмовником, саморегуляцією, вмінням не тільки реагувати на зміну стану партнера, але і передбачати його. Саме емоційний фон створює відчуття психологічно сприятливого або несприятливого, комфортного або дискомфортного спілкування;
поведінковий (утворюють комунікативні уміння, способи діяльності і досвід, який є утворенням, що інтегрує в себе на рівні поведінки і діяльності всі прояви комунікативної компетентності. Комунікативні уміння як елементи створюють комунікативну поведінку. Їх особливості, ступінь сформованості можуть бути вивчені і виміряні, а також стати конкретним завданням розвитку або корекції у дитини).
Вони не є частинами цілого, проте припускають взаємовплив, взаємопроникнення і існування кожного в інших, що означає наступне:
зміст окремого компонента "розкривається" через інші, взаємодіє з ними, виявляється в них; всі компоненти (напрями) повинні бути включені в роботу;
більш ефективним вважається заняття, що забезпечує розвиток дитини по всім або більшості позначених напрямках.
Виходячи з досвіду роботи, умовно комунікативні вміння можна розділити на дві групи, що знаходяться у взаємодії і взаємопроникненні:
базові, що відображають змістовну суть спілкування: вітання; прощання; прохання, звернення; про підтримку, допомогу, про послуги; надання підтримки, допомоги, послуги; пробачення, подяка; відмова;;
процесуальні, що забезпечують спілкування як процес: вміння аналізувати ситуацію комунікації з погляду почуттів і станів партнерів; говорити перед іншими; слухати інших; співпрацювати; управляти (керувати); підкорятися.
Чим повинен керуватися учитель, формуючи компетентності учнів?
1. Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви формуєте. Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, пов’язаною з вивченням предмета.
2. На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Сьогоднішній активний учень – завтрашній активний член суспільства.
3. Ставте учнів у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами, що спостерігаються, та наявними знаннями.
4. Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально- пізнавальної діяльності, навчайте їх вчитися.
5. Слід якомога частіше використовувати питання «чому?», щоб навчити мислити причинно: розуміння причинно-наслідкових зв’язків є обов’язковою умовою розвивального навчання.
6. Пам’ятайте, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці.
7. Привчайте учнів думати та діяти самостійно. Поступово відходьте від механічних переказів, дослівного відтворення.
8. Творче мислення розвивайте всебічним аналізом проблем, пізнавальні задачі розв’язуйте кількома способами, частіше практикуйте творчі завдання.
9. Вчителі з будь-якого предмета мають слідкувати за способом та формою висловлювання думки учнів.
10. Слід частіше показувати учням перспективи їх навчання.
11. Використовуйте схеми, плани, щоб забезпечити засвоєння системи знань.
12. У значних блоках інформації легше встановити логічні зв’язки, чіткіше простежується думка, котру легше виділити й показати учням.
13. У процесі навчання обов’язково враховуйте індивідуальні особливості кожного учня, об’єднуйте в диференційовані групи учнів з однаковим рівнем.
14. Вивчайте і враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку.
15. Будьте обізнаними з останніми науковими досягненнями зі свого предмета.
16. Заохочуйте дослідницьку роботу школярів. Знайдіть можливості ознайомити їх з технікою експериментальної роботи, алгоритмами розв’язання винахідницьких задач, обробкою першоджерел і довідкових матеріалів.
17. Суспільно-історичною практикою доводьте необхідність наукових знань, які вивчаються у школі. Навчайте так, щоб учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю.
18. Пояснюйте школярам, що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її життєвих планів.
Для формування комунікативної компетентності доцільно використовувати можливості продуктивного навчання, а саме:
1. Обговорення проблем.
2. Формування власної точки зору.
3. Вміння доводити власну позицію.
4. Розвиток культури мовлення.
5. Вміння презентувати свій продукт.
6. Можливість для безпосереднього спілкування.
7. Адекватне ставлення до критики.
8. Стимулювання критичного ставлення до себе.
9. Вміння адаптуватися в мовному середовищі.
Запорукою формування у школярів комунікативної компетентності є створення такої атмосфери в системі «учитель-учень», «учень-інші учні», яка б сприяла позитивному спілкуванню, стимулювала мовленнєву діяльність учнів. Треба позбутися стресово-утворюючих факторів. Важливо, щоб діти розуміли, що вони просуваються вперед, бачили позитивний результат, відчували задоволення від власного успіху і успіху тих, хто поруч.
Таким чином, у процесі становлення особистості розвиток комунікативної компетентності має декілька джерел: засвоєння культурної спадщини, спостереження за поведінкою інших людей, програвання в уяві комунікативних ситуацій. Сучасний стан суспільних процесів дозволяє констатувати той факт, що природне формування комунікативної компетентності не відповідає вимогам соціальної дійсності. Цю проблему дозволяє вирішити цілеспрямоване формування комунікативної компетентності в навчально-виховному процесі. Формування комунікативної компетентності відкриває нові можливості в розв’язанні проблем особистісного та професійного зростання людини, вимагає не просто відповідних знань, а й уміння застосовувати свої знання в практичній діяльності.