РОЗВИТОК КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ НА УРОКАХ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
Розвиток критичного мислення в учнів початкових класів – як необхідна умова відповідати викликам сучасності
А.І. Войтенко
У статті обґрунтовується значення розвитку критичного мислення для активізації розумової діяльності учнів початкових класів. Розкривається сутність поняття „критичне мислення”; розглядається метод постановки різних видів питань, що сприяє глибшому осмисленню матеріалу та є необхідною сходинкою для формування критичного мислення у молодших школярів.
«Не достатньо мати гарний розум, головне – правильно його використовувати» (Р. Декарт).
«Небагато людей розмірковують більше двох-трьох разів на рік; я створив собі міжнародну репутацію, розмірковуючи один чи два рази в тиждень»
(Д.Б. Шоу).
«Я поважаю віру, але саме сумніви – це те, завдяки чому ти вчишся»
(У. Мізнер)
В сучасних умовах становлення України і створення Нової української школи важливе значення має формування творчо і критично мислячих учнів. Безперечно, формування вміння особистості бути спроможною вчасно й доречно відповідати викликам сучасності є одним із основних завдань виховання та освіти. У нестійких умовах становлення особистості, виявлення і розвиток її обдарованості має низку особливостей. Сучасний контент феномена мислення з необхідністю апелює до критичності – здатності особистості долати схильність до однозначно-догматичного сприйняття світу, вміння аналізувати проблему з різних боків, користуватися інформацією з багатьох джерел, відокремлюючи об’єктивний факт від суб’єктивної думки про нього, логічну умову від будь-якого упередження, припущення, забобону. Це вміння людини адекватно визначати причини й передумови наявних в її житті проблем, готовність докласти зусиль для їх практичного подолання.
Сучасний школяр не може бути успішним, затребуваним у суспільстві, якщо йому не властиві такі риси критичного мислення, як;
усвідомленість,
відповідальність,
цілеспрямованість,
обґрунтованість,
контрольованість,
самостійність,
самоаналіз,
самоорганізованість,
дисципліна тощо.
Під технологією розвитку критичного мислення розуміють певну систему діяльності, що ґрунтується на вивченні поставленої проблеми, самостійного вибору рішення. Дитина, яка мислить, має вміти зіставляти певні факти, явища, має вміти робити висновки.
Як показує аналіз науково-педагогічної літератури, сполучення слів «критичне мислення» з’явилося не відразу, йому передували дослідження процесів мислення, про яке науковці говорили як «творче». Сучасні учені визначають творче мислення як таке, що має результатом відкриття принципово нового чи удосконаленого рішення певного завдання, а критичне мислення – це перевірка запропонованих рішень з метою визначення сфери можливого їх застосування. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їх недоліки та дефекти. Для ефективного вирішення завдань необхідні обидва види мислення.
Провідні психологи та педагоги вказують на ознаки, за допомогою яких можна визначати себе як особистість, що критично мислить:
– відкритість до інших думок, тобто здатність уважно прислухатися до інших поглядів, оцінювати різні шляхи вирішення проблеми;
– компетентність – прагнення обґрунтовувати свою думку за допомогою реальних фактів і знання справи;
– інтелектуальна активність – виявлення інтелектуальної ініціативи у конфронтаційних ситуаціях, небайдуже сприйняття подій;
– допитливість – вміння проникнути у сутність джерел інформації;
– незалежність мислення – відсутність побоювання незгоди з групою, нездатність до некритичного слідування думкам інших; – вміння дискутувати – уважне ставлення до протилежних думок, вміння висувати ідеї, які об’єднують;
– проникливість – здатність до проникнення у сутність питання, явища, інформації, не розпорошуватися на дрібні деталі;
– самокритичність – розуміння особливостей свого мислення, своїх «окулярів».
Щоб використовувати критичне мислення, потрібно чітко розуміти, які види розумової діяльності не є критичним мисленням.
Важливою розумовою операцією, без якої неможливий навчальний процес є запам’ятовування. Дуже часто запам’ятовування є основою навчальної діяльності. У результаті людина стає носієм інформації – як потрібної так і непотрібної. Для критичного мислення не так важлива кількість знань, як вміння ними користуватися. Педагоги, концентруючи увагу саме на запам’ятовуванні учнями навчального матеріалу, не вчать їх мислити самостійно, завдяки чому для суспільного життя людина стає непрактичною, бо вміє лише споживати знання, що їй надають, не розмірковуючи над змістом отриманого.
Дуже часто з критичним мислення плутають розуміння. У дитини, яка намагається зрозуміти чужу ідею власне мислення стає пасивним: учень лише сприймає те, що створив хтось інший, а критичне мислення відбувається тоді, коли нові, уже зрозумілі ідеї перевіряються, оцінюються, розвиваються й застосовуються на власній практиці. Запам’ятовування ж фактів і розуміння ідеї є необхідними умовами для критичного мислення, однак самі вони, навіть у своїй сукупності, критичного мислення не становлять, а є його інформативною базою.
Провідні науковці та методисти виділяють такі аспекти критичного мислення:
1. Уміння міркувати, що передбачає володіння важливими прийомами, які створюють у практичній діяльності ефективну методологію опрацювання отриманої інформації.
2. Відповідальність, яка передбачає те, що учень, звертаючись до інших, знає про обов’язок надавати слухачам чи читачам докази та приклади відповідно до прийнятих стандартних ситуацій. Або, якщо учень вважає, що ці стандарти його не влаштовують, він має право піддавати їх сумніву за допомогою переконливих аргументів.
3. Основним і головним результатом критичного мислення є вміння формулювати самостійні судження. Такі вміння означають, що мислення дитини спрямоване на творчу діяльність, а не на репродуктивну.
4. Важливими є положення, які беруться до уваги дитиною, яка вміє критично мислити, оцінювати ідеї у процесі їх аналізу чи критики.
5. Самокорекція передбачає те, що учні будуть використовувати критичне мислення як метод, звернений на їх власні судження з метою їх покращання. Отже, розвиток критичного мислення є складовим етапом особистісного розвитку. Критичне мислення вказує на здатність учня до самостійної оцінки явищ навколишньої дійсності, інформації, наукових знань, думок і тверджень інших людей, вміння бачити їх позитивні і негативні аспекти.
Критичне мислення нині один з модних трендів в освіті. Про те, що його розвиток є одним з наскрізних завдань навчально-виховного процесу, йдеться й у «Концепції нової української школи».
Та з чого починати? Як навчати дітей розрізняти факт і суб’єктивне бачення, не піддаватися на маніпуляції? Відповідь одна – використовувати методи розвитку критичного мислення під час уроків.
З педагогічної точки зору критичне мислення – це комплекс мисленнєвих операцій, що характеризується здатністю людини:
аналізувати, порівнювати, синтезувати, оцінювати інформацію з будь-яких джерел;
бачити проблеми, ставити запитання;
висувати гіпотези та оцінювати альтернативи;
робити свідомий вибір, приймати рішення та обґрунтовувати його.
Цим мисленнєвим операціям можна і необхідно навчати, а далі – вдосконалювати їх, тренувати, як, наприклад, тренують м’язи спортсмени чи техніку гри – музиканти. І саме школа є ідеальним середовищем для цього.
Існує багато різноманітних методів і прийомів розвитку критичного мислення на кожному етапі уроку. В цій статті я пропоную розглянути важливу психолого-педагогічну умову розвитку критичного мислення, це - використання вчителем на уроці запитань різних типів. Ідея полягає в тому, що просте запам’ятовування якогось факту є питанням або метою дуже «низького рівня». На іншому кінці шкали – дії «високого рівня», такі, як створення нових ідей або виведення нових висновків. Прості запитання. Це такі запитання, шукаючи відповідь на які, учням потрібно назвати певні факти, відтворити отриману раніше інформацію. Такі запитання вчителі можуть використовувати під час опитування чи традиційних формах контролю. Такі запитання розраховані на механічне пригадування. Щоб дати відповідь на таке питання молодшим школярам достатньо мати знання з виучуваного теоретичного матеріалу.
Уточнювальні запитання зазвичай позбавлені пізнавальної основи. Молодші школярі з першого разу можуть перепитувати, уточнювати, не розуміти смислу діяльності тощо. (Це так? А як можна? Як правильно?) Такі запитання пропонується починати зі слів: «Отже, ти стверджуєш, що..?», «Якщо я правильно зрозуміла, то..?», «Я можу помилитися, але, здається...». Особливість цих запитань в тому, що вони дають учням можливість зворотного зв’язку щодо сказаного. Іноді так запитують, щоб отримати інформацію, якої немає у повідомленні. Інтерпретаційні (пояснювальні) запитання. Такі запитання пропонують починати зі слова «Чому?». Пояснювальні запитання мають на меті спонукати учнів до пошуку зв’язків між ідеями, фактами, визначеннями та цінностями поданими у тексті чи повідомленні. Можна запропонувати ось такі запитання: «Чому, Ти так думаєш..?» Або: «У чому, по-вашому, так сталося..?»
Творчі запитання. Запитання, які містять у собі частку «б» називаємо творчими. «Що сталося б у лісі, якби……?». Такі запитання заохочують до створення нових ситуацій, наприклад: «Що могли б, на вашу думку, зробити ці звірята?» Або: «Яким міг би бути інший розвиток подій у казці?», «Як працював би смартфон раніше?», «Як би нам жилося без електрики?». Оцінювальні запитання. Запитання на оцінку вимагають від учня сформованості суджень, як-от: добре чи погано, правильно чи неправильно, згідно з визначеними учнями стандартами. Також ці запитання передбачають оцінювання якості здобутої інформації.
Практичні запитання. Запитання, які спрямовані на встановлення взаємозв’язку між теорією та практикою називають практичним. «А як би ви повелися на місці героя?». Шукаючи відповідь на такі питання, учні мають використовувати власні знання. Запитання такого типу дозволяють молодшим школярам досліджувати проблемні ситуації, що містяться в текстах для читання або виконують під час навчання. Учням початкової школи подобається записувати запитання на пелюстках ромашки.
Учитель, який використовує різноманітні запитання демонструє повагу до мислення своїх вихованців. Учні розуміють, що опанування фактичних знань є лише одним із різновидів навчання. Такі учні мають вчитися інтегрувати, аналізувати та використовувати інформацію з огляду на її цінність. Учні також поступово починають розуміти, що знання – це не лише те, що написано у книзі чи промовлене вчителем. Отже, для глибшого розуміння матеріалу вчитель пропонує дітям серію з шести типів запитань (прості, уточнювальні, інтерпретаційні (пояснювальні), творчі, оцінювальні, практичні) – і це є сходинкою до опанування критичним мисленням у маленького шукача знань.
Список використаних джерел:
1. Вукіна Н. В. Критичне мислення: як цього навчати / Н. В. Вукіна, Н. П. Дементієвська – Х. : Основа, 2007. – 108 с. 12.Гісь О. Продуктивне мислення / О. Гісь // Початкова школа. – 2014. – № 2. – С. 7−9.
2. Антонюк Н. А. Мовний аналіз у початкових класах : навч.-метод. посіб. / Н. А. Антонюк, Г. В. Підлужна. – К. : Літопис-ХХ, 2013. – 36 с.
3. Арделян О. Загальнопізнавальні вміння як компонент критичного мислення молодших школярів / О. Арделян // Рідна школа – 2001. – №4. – С.78 – 80.
4. Бадер В. І. Розвиток усного і писемного мовлення молодших школярів / В. І. Бадер. – К. : АПН, 2000. – 316 с.
5. Бєлкіна-Ковальчук О. В. Критичне мислення учнів початкових класів / О. В. Бєлкіна-Ковальчук // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – № 4. – С. 37–42.
6. Большакова І. Розвиток критичного мислення / І. Большакова // Початкова освіта. – 2012. – № 11. – С. 3–7.
7. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.uazakon.com / documents / date_5x / pg_irwjos / index.htm.
8.Державний стандарт початкової загальної освіти. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.mon.gov.ua/ua/often-requested/statestandards/ 31