Ясинуватський районний відділ освіти

Методичний посібник

«Розвиток емоційного

інтелекту як передумова розвитку

інноваційної особистості»

2018 рік

Упорядники:

Древняк Ю.М. методист районного методичного кабінету відділу освіти Ясинуватської райдержадміністрації

Толстая О.Ю. вихователь- методист Очеретинського НВК

Рецензент:

Котенко Л.А.	в.о. завідувача методичним кабінетом відділу освіти Ясинуватської райдержадміністрації

Посібник містить теоретичний матеріал та методичні рекомендації щодо розвитку та корекції емоційної сфери дітей дошкільного віку, де звертається увага на проблему емоційної компетентності як значущого фактора підвищення психологічної культури педагога, а також її розвитку засобами семінару-практикуму; окреслено основні етапи занять і методичні особливості такої форми роботи. Велика увага приділена інформації про пізнавальний та інтелектуальний розвиток. Посібник містить рекомендації по впровадженню даної методики, вправи та ігри. Поєднання теоретичного і практичного матеріалу роблять даний посібник корисним і цікавим для вихователів дошкільних закладів та батьків.

Рекомендовано науково-методичною радою районного методичного кабінету Ясинуватської райдержадміністрації (Протокол № 1 від 09/01. 2018 року)

Зміст

ВСТУП …………………………………………………………………………………4

І. Розвиток емоційного інтелекту як передумова розвитку інноваційної особистості

1. Емоційний розвиток у ранньому дитинстві …………………………………14

2. Емоційний розвиток дитини у старшому дошкільному віці …………….. 18

3. Алакситимія ……………………………………………………………………..21

4. Складові емоційного інтелекту ………………………………………………..22

5. Причини емоційних порушень у дошкільному віці ……………………..…24

6. Розвиток та корекція емоційної сфери дошкільників ……………………. 28

7. Стратегія поведінки педагога ………………………………………………. ..32

ІІ. Країна емоцій……………………………………………………………………..34

2.1 Засоби боротьби з негативними емоціями …………………………………...36

ІІІ. Арт-терапія …………………………………………………………………........42

ІV. Діагностика та робота з агресією……………………………………………..55

V. Методичні рекомендації для батьків………………………………………….58

ДОДАТОК ………………………………………………………………………. …..64

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………………92

І. ВСТУП

Дітей не відлякаєш суворістю,

Вони не переносять тільки брехні.

Лев Толстой

Маленькі діти можуть відчувати та проявляти свої «великі» емоції! Розуміння того, як краще справлятися з емоціями малюків, є найважливішою частиною виховання. Діти плачуть, коли падають, коли їм страшно, коли інша дитина займає гойдалку або коли вони голодні, втомились, розчаровані своєю черговою спробою навчитись кататися на велосипеді або ж коли сваряться із братами, сестрами або друзями. Неважливо, яка причина їхніх хвилювань. Якщо дитина засмучена, вона емоційно вразлива, чутлива й беззахисна, і нам необхідно допомогти їй упоратися зі своїми емоціями. Варіантів безліч: поспівчувати або допомогти змінити ставлення до ситуації (це допоможе їй залишатись розсудливою), зосередитись на чомусь позитивному чи відволікти увагу, а може, навіть спробувати передбачити реакцію дитини й намагатись уникати ситуацій, які здатні її засмутити.

Чи варто потурати дитячим засмученням і сплескам емоцій? Багато хто з нас виріс у тому суворому переконанні, що дорослі не повинні потурати скаргам малюків, інакше це буде сприяти тому, що діти стануть залежними, постійно потребуватимуть чогось і почнуть маніпулювати іншими. У наш час існує протилежна думка: дітям необхідно якомога раніше ставати незалежними й самостійними; і починати треба з того, щоб не підходити до дитини, яка плаче – нехай вона сама вчиться заспокоюватись. Вибір, звісно ж, за вами.

Діти повинні вести себе як дорослі не раніше того, як виростуть. Дуже часто

Діти повинні вести себе як дорослі не раніше того, як виростуть. Дуже часто дітям кажуть, щоб вони вели себе, як дорослі, терпіли, не скаржились і взяли себе в руки. Але чи допомагає їм це навчитися справлятися зі складними емоціями та проблемами? І як це допоможе підліткам справитися із пригніченістю у випадку розлучення з першим коханням? Або якщо їх не приймуть до університету, у який їм так хотілося вступити?..

Ми хочемо допомогти своїм дітям знайти більш дієві способи вирішення великих і маленьких життєвих проблем. Якщо їм казати, щоб вони вчились терпіти або не звертали увагу на свої емоції, то це лише навчить їх приховувати, применшувати або драматизувати свої почуття. Вони навчаться приховувати їх з тієї причини, що коли хтось применшує їхні хвилювання, це змушує відчувати свою неправоту, що, у свою чергу, засмучує їх ще більше. Діти драматизують свої почуття, бо знають, що мають вагому причину засмучуватись, адже батьки, які втручаються у проблеми дітей, дають багато порад і пропозицій, не забезпечують їм необхідної підтримки й не дозволяють їм самим знайти рішення проблеми.

Вислуховування лікує. Багато хто з особистого досвіду знає, що коли вас вислухають, приймуть і зрозуміють, стає не так боляче. Коли нас розуміють, нам легше збагнути зміст проблеми. Коли дорослі й діти відчувають, що їх почули та зрозуміли, їм легше заспокоїтись, вони можуть знайти сили для вирішення проблем. Чим більше дитина відчуває, що її почули, тим краще вона прислухається до своїх почуттів і розуміє їх.

Емоційний інтелект. Коли ми підтримуємо дітей у вираженні емоцій та вирішенні проблем і показуємо, що віримо в їхній успіх, це допомагає їм розвивати емоційний інтелект і навички саморегуляції. Емоційний інтелект включає в себе здатність розпізнавати емоції, визначати й виражати свої почуття, а також уміння визначати свої емоційні потреби та потреби іншої людини. Дитина, яка може визначити й виразити свої емоції та потреби, відчуває себе більш упевненою у вирішенні проблем. Така дитина навряд чи буде виливати емоції на інших. Спроби пояснити, вимагати, звернутись, погрожувати або підкупити засмучену дитину можуть тільки погіршити її стан. Усе це жодним чином не вплине на вирішення проблем і не заспокоїть дитину. Але якщо ви її вислухаєте та поспівчуваєте, то можете кардинально змінити її ставлення до проблеми або ситуації.

Якщо діти не розвантажаться від емоцій, вони їх проявлять у дії. Важливим

елементом виховання є швидкість реакції батьків на стресовий стан дитини. Щоби поведінка малюка була гармонійною, у його житті не повинно бути маси накопичених прикрощів, він повинен бути вільним від них. Коли дитина стає неконтрольованою або агресивною, замисліться: «Що вона зараз відчуває, чому поводиться саме так? Що їй зараз потрібно?». Коли в дітей накопичується багато стресів і прикрощів, їм потрібна наша допомога, щоб виплеснути ці емоції і просто звільнитись від них. Є кілька природних та інстинктивних способів того, як дитина може зробити це: через розмови, плач, через гнів (якщо вона розлючена) і, звісно, коли дитину слухають та обіймають. Ще один прекрасний спосіб позбутися стресу, образ, страхів і напруги – це проявляти у ставленні до дитини любов і турботу, а також веселитись і сміятись.

А як же істерики? Коли в дитини істерика, це означає, що вона досягла емоційно критичної точки, і їй украй необхідно виплеснути свої сильні емоції, а для цього їй потрібна допомога дорослої людини. Як правило, у ці моменти в дітей активізується реакція «бий або біжи». Істерика починається або через надлишок емоцій, з якими дитина не змогла впоратись, або через щось незначне, що стало останньою краплею, або ж через щось набагато більше, можливо, через не до кінця вирішену проблему чи ситуацію.

Істерики часто не беруть до уваги, уважаючи їх чимось характерним для всіх малят. На жаль, багато хто радить ігнорувати дитячі істерики, оскільки вважає їх проявом поганої поведінки, а не сплеском емоційних хвилювань. Таке ставлення може призвести до того, що батьки не використають слушну нагоду допомогти своїй дитині впоратися з емоціями, що мають на неї потужний вплив. Часом, уважно проаналізувавши пережите дитиною, можна переконатись у тому, що поява істерики спровокована якоюсь конкретною ситуацією, що сталась кілька днів тому. Дуже важливо розуміти, що істерики можуть також виникати через те, що відбувається в даний час. На підсвідомому рівні дитина повертається до невирішеної ситуації, незалежно від строку її давності. Дуже часто батьки не знають причини емоційного розладу свого малюка, але одне можна сказати з упевненістю: таке непідробне й відкрите вираження емоцій свідчить про те, що дитині потрібні допомога й розуміння.

На щастя, діти мають уроджену здатність виплескувати складні емоції. Це емоційна детоксикація. Організм працює над очищенням від токсинів, які потрапляють у нього або утворюються всередині. Те ж стосується й емоцій. У такий період «детоксикації», щоб дитина заспокоїлась, дорослий повинен допомогти їй відчути себе емоційно захищеною. Дитині важливо знати й відчувати, що про неї піклуються. Прості вислови, як «розумію», «я слухаю», «я дбаю про тебе», «я люблю тебе», допоможуть малюку відчути себе емоційно захищеним, і він зможе заспокоїтись, вільно виплакавши свій стрес.

Діти вчаться слухати й довіряти своїм почуттям. Усі стреси можуть допомогти дітям навчитись довіряти тому принципу, що, проаналізувавши свої почуття, висловивши їх, їм стане легше. При цьому наші відповіді, наші слова, наша турбота повинні бути спрямовані на те, щоб, розвиваючи вміння справлятися зі своїми емоціями, діти були співчутливими до самих себе в період хвилювань. Щоб у них виробились такі навички, потрібен не один рік, і, звісно ж, підтримка батьків.

«Що відчуває твоє серце?» – дуже цікаве запитання для дітей. Воно може навчити їх прислухатись до своїх емоцій. Коли ваша дитина засмучена, розлючена або сумна, це означає, що їй потрібна ваша підтримка, щоб упоратися з емоціями. Якщо діти не йдуть на контакт, нерозважливі або агресивні, це вказує на те, що вам просто знадобиться більше часу, щоби знайти підхід до дитини й уважно її вислухати.

Іноді обмеження також можуть стати емоційною розрядкою, наприклад, коли ми втручаємось і зупиняємо дітей під час їхнього обурення, щоб вони не постраждали самі й не вдарили інших. Певне обмеження допоможе їм перевести увагу з бійки на врегулювання ситуації. Якщо ви вислухаєте й визнаєте їхні почуття смутку, розчарування та обурення, тоді ваші обмеження допоможуть

дітям виплеснути емоції та швидше заспокоїтись.

Хто вислухає ваші обурення? Багатьом батькам дуже складно співчувати своїм дітям у той момент, коли ті висловлюють свої сильні емоції. Багато з них у дитинстві просто не отримали потрібної емоційної підтримки, тому діють так, як

робили їхні батьки. Щоб розірвати це хибне коло і стати сильною підтримкою

підтримкою для своїх дітей, ми повинні навчитись контролювати власні емоції.

«Доброзичливі стосунки залежать від знаходження розумного балансу між можливістю відстежувати власні емоції і в той же час бачити й розуміти емоції інших людей. Вони також залежать від можливості терпіти неприємні емоції, що переживаються іншими...» Сью Герхардт

Щоб допомогти дитині з її емоціями, ми повинні усвідомлювати свої власні. Коли дитина висловлює своє почуття обурення, а батьки при цьому відчувають, як наростає їхній стрес, та усвідомлюють бажану реакцію, їм легше зрозуміти свою дитину. Скільки б ви не казали малюку, який б'ється в істериці, заспокоїтись, він не зможе сам впоратися зі своїми емоціями. Його треба емоційно тренувати й показувати позитивний приклад. Наступного разу, коли ваша дитина хвилюється, сердиться, нервує або відчуває невпевненість, пам'ятайте, що в цей момент дитина не може мислити ясно. Але якщо ви підтримуєте її емоційну розрядку через розмови, сльози, гарчання, гру або сміх, будьте впевнені, що ви підтримуєте й фізичне, духовне та емоційне здоров'я та благополуччя своїх дітей, і з часом вони неодмінно навчаться справлятися зі своїми сильними емоціями.

Національна доктрина розвитку освіти, Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) вказують на важливість гармонійного розвитку дитини. В цьому велику роль відіграє розвиток емоційно-почуттєвої сфери дитини.

Базовий компонент дошкільної освіти націлює на те, що дитина дошкільного віку:

• орієнтується у назвах та специфіці проявів основних емоцій, розрізняє прояви кожної з них, встановлює причинно – наслідков і та смислові

зв’язки між подіями життя, своїми переживаннями та виразом обличчя;

• вміє передавати свої почуття мімікою, жестами, словами;

• адекватно реагує на різні життєві ситуації, стримує негативні емоції, співвідносить характер емоційної поведінки з її наслідками за тих, хто поряд;

• вміє розрізняти моральні, інтелектуальні та естетичні почуття;

• виявляє почуття приязні, щирості, жалю, відповідальності, безкорисливості, вдячності, любові у взаєминах з іншими.

Уведення шкільного навчання з 6 років і скорочення періоду дошкільного дитинства яскраво виявило недалекоглядність українського суспільства, пов’язану з форсуванням інтелектуального розвитку дитини, байдуже ставлення до її внутрішнього світу, який має наповнитись тим унікальним, неповторним змістом та емоційним досвідом, що дитина отримує саме протягом перших семи років життя. Наслідки цього, нажаль, досить виразно виявляються сьогодні у збільшенні кількості дітей, які потребують психологічної і психотерапевтичної підтримки шестиліток, що не можуть адаптуватися до школи, у зростанні групи так званих проблемних чи важковиховуваних школярів уже в початковій школі, поширенні агресивності та емоційної нечутливості, цинізму в підлітковому середовищі.

На жаль, ні для кого не секрет, що кращі друзі сучасної дитини – телевізор або комп’ютер, а улюблені заняття – перегляд мультиків або комп’ютерні ігри. Діти стали менше спілкуватися не тільки з дорослими, а й з однолітками. І це серйозна проблема: адже живе спілкування збагачує життя дітей, забарвлює яскравими барвами сферу їхніх почуттів. Сучасні діти стали менш чуйні до інших, не завжди здатні усвідомлювати й контролювати свої емоції. Відсутність належної уваги та своєчасного впливу дорослих на емоційну сферу психічного життя дитини негативно позначається на її розвитку.

Часто малюки змушені притлумлювати вираження своїх емоцій під впливом заборон дорослих. Це й заборона голосно сміятись, коли, на їхню думку, це недоречно, заборона на сльози (особливо для хлопчиків), заборона виражати страх, переляк тощо. І таких заборон, порушення яких призводить до покарання дітей, дуже багато. Звичайно, контроль з боку дорослих у вихованні дітей – необхідна річ, але він не повинен диктуватися тільки інтересами та позицією

дорослих.

Завдання дорослих  подбати про забезпечення емоційного комфорту дошкільника, що є основою його нормального психічного розвитку, гарантії зростання особистості, яка житиме в гармонії із собою та навколишнім світом, буде вдосконалювати себе, отримувати задоволення від спілкування з ровесниками та старшими людьми, вміти знаходити оптимальний вихід із конфліктних ситуацій.

Дошкільний вік ‑ це період інтенсивного емоційного розвитку дитини, період формування її вищих емоцій. У цей час відбувається збагачення та насичення різноманітністю емоційного життя, що пов'язано із процесом наростаючого статевого дозрівання та чуттєвим впливом навколишнього середовища.

У дітей дошкільного віку добре розвинені такі емоції, як заздрість, гнів, страх, переляк, сором, радість, любов, збентеження та сором’язливість. Це той період, в який діти можуть розвинути свій емоційний інтелект, знайти так звані добрі емоційні звички ‑ навички, пов'язані з отриманням і проявом емоційних станів, познайомитися зі способами зняття напруги й управління емоціями. Накопичені в цей період навички мають вирішальну дію на подальше життя людини.

Вихователь дитячого садка відіграє величезну роль у житті дитини, адже він є свідком її щоденних баталій ‑ іноді успішних, іноді ні. А це вимагає великого терпіння й уваги. З часом вихователь стає для дитини близькою людиною, але щоб він зміг розвивати в дітей емоційний інтелект, він повинен сам своєю власною поведінкою служити їм прикладом для наслідування.

Більше шансів на успіх у розвитку емоційного інтелекту має той вихователь, який звертає особливу увагу на позитивні якості дитини та постійно вдосконалює їх. Тому будь-яка похвала за по-справжньому добру поведінку за допомогою вихователя стимулюватиме дитину до подальших звершень.

Головною метою вихователя або батька повинно стати пізнання дитини, її переваг і недоліків, перше за все звертаючи увагу на потреби дітей дошкільного віку. Необхідно прагнути постійно одержувати інформацію про дитину, щоб використовувати її в подальшій роботі. Робота націлена на розвиток тих навичок, властивостей і переваг, які безпосередньо сприяють повсякденній діяльності людини, так можна укріпити сильні сторони особи. Ось чому таке важливе значення для педагогічного та виховного процесу мають дитячий садок і та атмосфера, яка в ньому панує.

Робота вихователя полягає в постійному пошуку методів покращення

взаємостосунків з дитиною, аналізі їх відповідності потребам та очікуванням дітей. З моменту найпершого контакту з дошкільником вихователь стає для нього авторитетом, тому якщо він проявлятиме чуйність до дітей, то дуже ймовірно, що й діти також із теплотою ставитимуться до своїх однолітків. Тобто від дорослого залежить, як розвиватиметься емоційна зрілість у його підопічних.

Звісно, вихователь не може діяти один, тому важливим аспектом розвитку емоційного інтелекту в дитини є співпраця з батьками, оскільки тільки спільно можна досягти успіху. У ході співпраці повинна утворитись атмосфера довіри та плідної взаємодії.

Н. А. Ветлугина писала: «...не можна навчити дитину правді, добру без формування у нього понять «гарний» і «негарний», «істинне» і «хибне», можна навчити його прагнути до захисту правди, добра, не сформувавши у нього емоційний протест проти зла і брехні, вміння цінувати прекрасне і добре в людях».

Емоції є важливою складовою життя кожної людини, що безпосередньо впливає на повсякденну діяльність. Якщо створити оптимальний виховний мікроклімат, дитина обов'язково побудує позитивний образ самої себе, розвине емпатію, необхідні соціальні навички, що характеризують емоційний інтелект, розвиток якого повинен бути одним із пріоритетних напрямів у роботі дитячого садка.

Саме від успіху у вихованні залежить те, в якій мірі діти стануть відповідальними й уважними членами нашого суспільства.

Педагогічне кредо:

“Допомогти кожному педагогу сформувати позитивну «Я концепцію», виробити потребу в інноваційній діяльності, створити умови для повноцінної взаємодії і взаємовпливу дорослих і дітей.”

З метою підвищення педагогічної компетентності педагогів в області емоційної сфери дітей на базі дошкільного навчального закладу Очеретинського НВК відбувся семінар-практикум для вихователів.

Завдання:

• сформувати уяву вихователів про значення розвитку емоційного інтелекту

у дітей дошкільного віку;

• засвоєння прийомів розвитку емоційного інтелекту у дітей дошкільного віку;

• формування у педагогів нового погляду на дитину як на суб'єкт виховання з його потребами і переживаннями, як на партнера по спільній діяльності;

• вдосконалення системи знань педагогів про емоційному розвитку дошкільників;

• розширення уявлень про емоційних станах, формування вміння розрізняти і

розуміти їх.

І. «РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ»

Учитель, який передає дитині лише знання, -

це ремісник; той хто виховує характер, -

справжній митець своєї справи.

С.Русова

1. 1 Емоційний розвиток у ранньому дитинстві

Емоції продовжують відігравати значну роль у забезпеченні психічного благополуччя дитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоційне життя малюка: коли малюк засмучений, дорослий підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занадто бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку - дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.

Емоції починають відігравати функцію передбачення. Дитина з радістю очікує приємної події, проте таке очікування часто викликає виснаження дитини, яке виявляється гіперактивністю рухів, їх недостатньою скоординованістю, плак-сивістю. Тому дорослому варто пово-дитись спокійно, наполегливо вимагати дотримання дитиною режиму дня, звичного розпорядку.

Оволодіння предметно-маніпулятивними іграми роблять цей вид діяльності джерелом різноманітних переживань дитини. Вона радіє,  коли виконання дій вдається, у грі використовуються різноманітні, цікаві для дитини предмети; засмучується - якщо предметна дія невдала (чашка впала під стіл; пластмасовий глечик тріснув, картонний кубик зім'явся). Виникають уподобання серед іграшок, з них є такі, якими дитина особливо часто й подовгу  грається. Виникнення у дитини мотивуючих уявлень призводить до того, що відсутність улюбленої

іграшки викликає в неї сум, плач. Подібні реакції спостерігаються, якщо

іграшку дитина десь забула, загубила тощо.       

     Негативні емоції дитини часто пов'язані із проявами кризи 3-х років, неправильно побудованим спілкуванням з дорослим. Так, дитина уникає контактів з дорослим, замикається, якщо їй не надається простору для виявлення

ініціативи у грі, у предметних діях, їй забороняється самостійно виконати той чи

інший побутовий процес.

Чим далі виразніше виявляються вищі почуття. Побутова діяльність, залучення дитини до дотримання певного порядку в своїй кімнаті, до наведення ладу у своєму одязі, іграшках викликають уявлення про красиве і некрасиве, супроводжуване естетичними переживаннями. Коли у кімнаті все прибрано, лежить на своїх місцях - дитині це подобається. Щоб красиво виглядати, потрібно доглядати за своїм обличчям, волоссям, одягом, взуттям.

Здатність дитини виконувати предметні дії, у тому числі і пов'язані із обстеженням предмету, зміцнює переживання, пов'язані із процесом пізнання. Здивування, характерне для немовляти, набуває характеру допитливості, що пов'язано із пізнавальними діями (обстеженням предмету, постановкою запитань).

Характерними для дітей раннього віку є нові переживання, пов'язані із іншими дітьми. Наприклад, більшість дітей переживає сильне почуття ревнощів при появі у сім'ї ще однієї дитини. При появі новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такою ж маленькою: просить, щоб її погодували з соски, погойдали на руках, покатали у колясці. Вона починає ссати палець, не проситься у туалет, наслідуючи новонародженого. Нерідко ревнощі виражаються в агресії: старша дитина намагається образити меншу, сварить її, вигадує образливі прізвиська. Буває, що дитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб попередити такі емоційні розлади, батьки повинні формувати у дитини позицію старшої, бути до неї уважними, проявляти свою любов, пояснювати дитині зміни, що стались у родині.

Відносно однолітків у дітей проявляється суперництво, елементи заздрощів, ревнощі, які також повинен усувати дорослий шляхом організації спільних видів діяльності дітей на засадах співпраці, взаємодопомоги.

Здатність розуміти емоції інших людей та співчувати їм значно

ускладнюється завдяки оволодінню мовленням: дорослий привертає увагу малюка до однолітка, коли той засмучений, пропонує йому допомогти, запитує:  «Тобі не хочеться, щоб Андрійко плакав, чи не так? Давай дамо йому твоїм пароплавом погратись». Бажання малюка викликати радість іншої дитини, її посмішку, незадоволення, коли хтось плаче і страждає, стають мотивами надання іншим допомоги, підтримки. Дорослий описує і власні емоційні стани, що відкриває перед дитиною світ їх переживань. Звичайно, тут не варто переходити певної межі, пам'ятаючи про глибину й бурхливість дитячих емоцій та про той відгук, що викличуть зізнання дорослих у дітей. Мама повинна розповісти дитині, як вона засмучується, коли малюк вередує чи плаче. Якою радістю сповнюється її серце, коли синок веселий, охайний, слухняний.

Діти добре розуміють настрій близьких, любов і симпатія до яких набуває нових форм. У дітей виникає вибіркове ставлення до дорослих, залежно від їх емоційного портрету, що склався завдяки спілкуванню: із забрудненими штанцями малюк біжить до бабусі, бо очікує, що та пожаліє, а мама - може сваритись, буде незадоволеною.

Малюк прагне похвали, заохочення, засмучується, якщо їх не одержує. Зростає його здатність розуміти слова, що виражають оцінки дорослих, їх аргументи: погано, бо забруднився, бо не доїв суп, бо посварився з товаришем. Згодом дитина чудово розрізняє значення оцінок «добре»  і  «погано».

Зародження емоційної реакції на похвалу створює умови для розвитку

самолюбства і почуття гордості. Спочатку переживання гордості виникають при прямій оцінці дитини дорослим. Повторення позитивних оцінок стосовно певних якостей дитини зумовлює появу в неї стійкого почуття гордості. Виникає потреба завжди одержувати позитивну оцінку дорослого, що говорить про перші прояви почуття власної гідності. Коли нова оцінка суперечить старій, виникає опір дитини, вона продовжує пишатися тією якістю, яка позитивно оцінювалася у минулому.

 Під впливом дії на малюка позитивної та негативної оцінки виникає почуття сорому, пов'язане зі всім минулим досвідом взаємодії дитини з оточуючим. Воно є проявом дитячої самолюбності, почуття гордості й власної гідності. В основі почуття сорому лежить формування уявлень про позитивно і негативно оцінювані зразки поведінки. Сама дитина відчуває відхилення від позитивних зразків поведінки і сприймає таку ситуацію як втрату схвалення дорослих, приниження своєї гідності.

Отже, в ранньому віці:

• емоційне життя дитини насичене глибокими, інтенсивними, позитивними та

негативними, слабо керованими переживаннями, що забарвлюють всю

активність малюка;

• дорослий повинен скеровувати переживання дитини, попереджати їх негативний вплив на стан нервової системи, її перезбудження;

• головним джерелом емоцій дитини виступає предметно-маніпулятивна гра,

спілкування з дорослим та з ровесниками;

• емоції починають відігравати функції, пов'язані з уявленнями про предмети;

• під впливом виховання виразніше виявляються вищі почуття - естетичні,

інтелектуальні, моральні;

• розвиток емоцій дитини впливає на якісні зміни у відносинах з дорослими,

починає відігравати важливу роль у розвитку особистості дитини -   з'являється прагнення до схвалення, орієнтація на оцінки дорослих, пов'язані із бажанням уникнути сорому, приниження своєї гідності.

1.2 Емоційний розвиток дитини у старшому дошкільному віці

Інтенсивний розвиток особистості дошкільника визначає глибокі зміни його емоційній сфері. Якщо у ранньому віці емоції зумовлювались безпосередньо оточуючими впливами, то у дошкільника вони починають опосередковуватись його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими. Дитина виявляє здатність стримувати небажані емоції, скеровувати їх відповідно до вимог дорослих та до засвоєних норм поведінки. Дитина орієнтується на «добре» і «погано», «можна» і «не можна», все частіше «хочу» поступається «треба». Стримування дитиною емоцій набуває характеру їх інтеріоризації, тобто згортання зовнішніх проявів. Наприклад, вже молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається стримати сльози. Старший дошкільник при стримуванні емоцій використовує сформовані у нього уявлення про належну поведінку, особливо, коли вона пов'язана із ігровою роллю. Ось у «лікарню» принесли зайчика, якому вовк відірвав вухо. Дитина-лікар ледь стримує сльози, але «лікарі не плачуть». Водночас, дорослий повинен серйозно поставитись до випадків, коли дошкільнику не вдається стримати своїх емоцій, не ставити при цьому непосильних вимог перед дитиною. Такі імпульсивні емоції свідчать, як правило, про тілесне неблагополуччя малюка (біль, голод, спрагу, недосипання), яке слід негайно усунути.

Зародження особистості дошкільника відбувається на основі здатності підпорядковувати суспільно важливі мотиви (треба) своїм імпульсивним бажанням (хочу). У складній системі мотивів вирізняються головні і другорядні, виникає здатність дитини підпорядковувати свою поведінку головним за рахунок втрати другорядних. Діяльність дитини набуває розгорнутого характеру, складається з кількох етапів, на основі чого зростає значення емоції у функції передбачення. Дитина хоче отримати досить віддалений результат, емоційно сприймає можливість його досягнення.

Важливим новим фактом емоційної сфери дошкільника стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько буде сваритись». Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент.

Маючи досить різноманітний досвід спілкування за допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцій в єдності вербальних та невербальних засобів. Спочатку у спілкуванні переважають невербальні засоби вираження емоцій (міміка, виразні рухи, крик, плач), а до кінця дошкільного віку дитина вміє позначити свій емоційний стан у мовленні.

Значного прогресу зазнають вищі почуття, як неодмінна ознака особистості. Їх розвиток відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка –

трудової, продуктивної, ігрової. Важливу роль відіграє спільний характер

виконання діяльності дошкільниками, коли вони мають змогу порівнювати свої результати, прагнучи до оригінальності. Наприклад, завдання прикрасити кімнату, балкон, ялинку прямо передбачає вирішення дітьми естетичної задачі, а при її досягненні діти керуються своїми естетичними уявленнями. Подальший розгляд і аналіз виконаних дітьми робіт збагачує їх уявлення про красиве.    Естетичні переживання дитини особливо тісно пов'язані, з одного боку із пізнавальними процесами, а з іншого, із етичними уявленнями. Пізнавальна активність дитини забарвлена інтенсивними переживаннями, набуваючи тим самим для дитини особливої цінності. Відкриваючи нові властивості предметів, знаходячи пояснення для таємничих та незрозумілих явищ природи, дитина переживає захоплення, радість відкриття, здивування і сумнів, що стають надбанням її досвіду на все життя. Завдяки емоційному супроводу пізнавальна діяльність набуває для дитини самоцінного характеру, вона прагне до її продовження. Помітною особливістю інтелектуальних емоцій є їх стимулюючий вплив на пізнавальну діяльність. Їх формування у дошкільника сприятливо позначається згодом на етапі шкільного навчання.

Уявлення дитини про красиве й потворне у власній поведінці слугує джерелом етичних почуттів, асоціюючись із добром і злом. У своїх малюнках дитина

передає ставлення до позитивних героїв, детально промальовуючи їхнє

зображення, користуючись набором кольорів. Злих героїв малюк зображає

обмеженою кольоровою гамою, у вигляді аморфних образів - це може бути просто чорна пляма чи щось схоже на заплутаний клубок темних ниток.

 Таким чином, у старшому дошкільному віці:

- емоції дошкільника опосередковуються його ставленням до тих чи інших явищ;

- внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими,

усвідомленими, керованими;

- емоції у функції передбачення включаються у внутрішні механізми забезпечення

супідрядності мотивів як важливий їх компонент;

- інтенсивний розвиток вищих почуттів відбувається у процесі виконання різних

видів діяльності малюка - трудової, продуктивної, ігрової;

- особливістю вищих почуттів є їх тісний взаємозв'язок.

 

1.3 Алакситимія

Емоційний інтелект - це в першу чергу вміння усвідомлювати свої емоції також вміння аналізувати емоції інших людей та контролювати свої особисті. Це вміння дуже важливе у сучасному світі коли для успішного життя, дитині необхідно взаємодіяти з іншими людьми. Коли дитина не навчиться розпізнавати свої емоції та інших, контролювати та коректувати свою поведінку це негативно відображається не тільки на процесі його соціалізації у дошкільному віці але, і у подальшому житті в цілому.

Низький рівень емоційного інтелекту призводить до розвитку синдрому дефіциту уваги, а також к закріпленню комплексу якостей за назвою – алакситимія.

Алакситимія - утруднення в усвідомленні визначення особистих емоцій. Це неможливість висловити свої почуття словами. Взагалі алакситимія розвивається від недостатньої ласки з боку матері дитини, корекції не подається. Також алакситимія є наслідком перенесеного стресу.

Алакситимія повишає ризик таких хвороб:

• ішемічна хвороба серця

• цукровий діабет

• бронхіальна астма

• хвороби шкіри

Нейродерміти, кропивниця чи псоріаз вказують на труднощі у встановлення контакту та спілкування також неспроможність людини виражати свої емоції та почуття, 80% хворих зазначили, що їм не вистачало материнського тепла, любові, тепла та фізичного комфорту.

Таким чином вміння розбиратися у своїх почуттях, керувати ними є особистим фактором який закріплює психологічне та соматичне здоров’я. Людина, яка не може регулювати свої емоції та емоції інших правильно оцінювати реакцію оточуючих, не буде успішною людиною.

1.4 Складові емоційного інтелекту

Існує 5 головних складових емоційного інтелекту, які визначають на скільки ми вміємо справлятися з собою:

• самосвідомість – знання внутрішнього стану, можливості

• саморегуляція – уміння справлятися з своїм внутрішнім станом

• мотивація – емоційні схильності, які направляють на досягнення мети

• емпатія – усвідомлення почуттів до інших

• соціальні навички

На основі цього був складений алгоритм гармонійно-розвинутої особистості: інтелект повинен поєднуватися з повноцінною емоціональністю. Дуже важливе значення має профілактика відхилень у емоційному розвитку дитини. Щоб зняти емоційне затиснення потрібно використовувати танці, рухливі ігри, фізичні вправи. Програвати з дітьми різні ситуації для того щоб дитина навчилася володіти своїми емоціями. Використовуються у навчанні рольові ігри, сюжети. Для таких ігор як «У лікаря», «На дні народження у друзів», потрібно добирати складні ситуації де використовуються проявлення емоцій.

У роботі з маленькими дітьми необхідно застосовувати і ігри з ляльками. Діти самі вибирають ляльку чи «сміливу», чи «добру». Ролі необхідно так розподіляти за «сміливу» ляльку говорить дорослий за «трусливу» дитина потім навпаки ситуацію потрібно роздивитися з різних боків. Говорити з дитиною про ті почуття, які негативно впливають на неї.

Роботу над розвитком емоційного інтелекту у дітей дошкільного віку необхідно проводити у тісному контакті з батьками. Вихователі та батьки повинні робити одну справу – виховувати у дитини комфортну атмосферу, вважати дитину членом суспільства, поважати, прислуховуватися до її точки зору. З дитинства дитина повинна бачити себе як особистість. З дитиною потрібно ходити до театру, читати книги, треба пам’ятати, що емоційне благополуччя дитини – головна умова його фізичного та душевного здоров’я.

Головне завдання вихователя – наповнити повсякдення дитини цікавими справами, проблемами. Ідеями сприяти реалізації дитячих інтересів та життєвої активності організовувати діяльність дітей, розвивати у дітей прагнення до прояву ініціативи, навчити виходити з складних ситуацій.

Після того як посилиться робота над емоційним інтелектом дітей, у групі зменшиться конфліктність дітей. Діти будуть з легкістю розрізняти, називати свої емоції та емоції і почуття оточуючих виражати їх мімікою, жестами розуміти міміку та жести інших людей з їх емоційним станом; бачити зв’язок між вчинком та почуттями настрою та поведінкою, вміти управляти своїми емоціями. Звичайно ці показники необхідно співвідносити з віковою категорією. Є такий вислів «Емоції не тільки мають цінний психологічний зміст життя але також мають фізіологічне значення життєдіяльності організму». Емоції формують характер дитини та впливають на визначення життєвих позицій дорослої людини.

Дуже важливо навчити дитину боротися та переборювати страх, злість, навчити

дитину радуватися, сумувати, співчувати, гордитися. Роботу над розвитком емоційного інтелекту у дітей дошкільного віку я вважаю дуже важливою особливо у наш час коли людям не вистачає емоційного контакту та розуміння.

Можна провести батьківські збори за темою: «Відкрите заняття», виставку виробів зроблених батьками та дітьми разом.

1.5 Причини емоційних порушень у дошкільному віці

Висока емоційність дитини, яка забарвлює її психічне життя і практичний досвід, становить характерну особливість дошкільного дитинства. Внутрішнім,

суб'єктивним ставленням дитини до світу, до людей, до самого факту власного існування є емоційне світовідчуття. В одних випадках - це радість, повнота життя, згода зі світом і самим собою, в інших - надмірна напруженість взаємодії, стан пригніченості, знижений настрій або, навпаки, виражена агресія.

Емоційний досвід дитини – це досвід її переживань, який може мати як позитивну, так і негативну забарвленість, що безпосередньо впливає на її актуальне самопочуття. Сучасні наукові дані переконливо показують, що результат позитивно-направленого дитячого досвіду: довіра до світу, відкритість, готовність до співпраці,  забезпечують основу для позитивної самореалізації зростаючої особистості.

Для психічного здоров'я дітей необхідна збалансованість позитивних і негативних емоцій, що забезпечує підтримання душевної рівноваги та життєствердної поведінки. Порушення емоційного балансу сприяє виникненню емоційних розладів, що призводять до відхилення в розвитку особистості дитини, до порушення у неї соціальних контактів.

Аналіз психологічної літератури дозволяє виділити три групи порушень у

розвитку емоційної сфери дошкільника:

- розлади настрою;

- розлади поведінки;

- порушення психомоторики.

Як підкреслює Т. І. Бабаєва, умовою соціально-емоційного розвитку дитини виступає його «здатність «прочитувати» емоційний стан оточуючих людей, співпереживати і, відповідно, активно відгукуватися на це ».

Тому до порушень в емоційному розвитку дошкільника можна віднести і труднощі в адекватному визначенні емоційних станів людей, тому що в практиці навчання і виховання дітей завдання формування емоційності вирішується лише фрагментарно, а переважно увага приділяється розвитку розумових процесів. Одна з причин такого становища полягає в недостатній висвітленості питання про емоційний вплив.

 Порушення емоційного розвитку в дошкільному віці зумовлені трьома групами причин. 

1. Конституціональні причини  - тип нервової системи дитини, біотонус, соматичні особливості, порушення функціонування будь - яких органів. Соматична ослабленість внаслідок частих захворювань сприяє виникненню різних реактивних станів і невротичних реакцій переважно з астенічним компонентом. У дітей з хронічними соматичними захворюваннями емоційні порушення можуть бути не прямим результатом хвороби, а пов’язані з труднощами соціальної адаптації хворої дитини і з особливостями її самооцінки.

2. Психологічні причини – особливості емоційно-вольової сфери дитини, а саме порушення адекватності її реагування на вплив ззовні, недоліки у розвитку навичок самоконтролю поведінки.

3. Особливості взаємодії дитини з соціальним оточенням. Дошкільник має свій

досвід спілкування з дорослими, однолітками і особливо значущою для нього

групою - сім'єю. 

Цей досвід може бути несприятливим:

• якщо дитина систематично піддається негативним оцінками з боку дорослого, вона змушена витісняти в несвідоме велику кількість інформації, що надходить з навколишнього середовища( нові переживання, що не збігаються з негативними судженнями, навіяними дорослим, сприймаються дитиною негативно, внаслідок чого вона опиняється у стресовій ситуації);

• при неблагополучних відносинах з однолітками виникають емоційні переживання, які характеризуються гостротою і тривалістю: розчарування, образа, гнів;

• сімейні конфлікти, різні вимоги до дитини, нерозуміння її інтересів також

можуть викликати в дитини негативні переживання;

• зростання нервово-психічного напруження в складних соціально-екологічних умовах. Батьки, які перебувають у стані емоційного стресу, переживають тривогу, хвилювання, не можуть забезпечити дитині психологічний комфорт. Навпаки, вони є джерелом підвищеного неспокою, що створює передумови для виникнення емоційних розладів у дитини;

• авторитарний характер навчально-виховного процесу в дошкільних закладах освіти, особливостями якого є зосередження уваги лише на процесі засвоєння знань, формування вмінь та навичок, відсутність постійно діючих засобів зняття емоційної напруги, стимулювання позитивних емоцій.

Несприятливими для емоційного і особистісного розвитку дошкільника є наступні типи батьківського ставлення:

• відкидання

• гіпер опіка

• поводження з дитиною за принципом подвійного зв'язку

• надвимогливість

• ухилення від спілкування та ін..

  Серед емоційних рис, що розвиваються, під впливом таких батьківських

відносин, формуються агресивність, відсутність здатності до емоційної децентрації, почуття тривожності, емоційна нестійкість у спілкуванні з людьми. Тоді як тісні, насичені емоційні контакти, при яких дитина є «об'єктом доброзичливого, але вимогливого, оцінюючого ставлення, ... формують у неї упевнено оптимістичні особистісні очікування».

До причин виникнення негативних тенденцій в поведінці

дошкільників слід віднести предметне середовище, зміст якої ( наприклад, іграшки, що стимулюють агресію) впливає на вибір сюжету дитячих ігор,

реалізацію рольової поведінки і відповідної емоційної експресії.

Потужним імпульсом соціально-емоційного розвитку дітей є також комунікації, які можуть стати джерелом емоційних порушень у дошкільників,

через невирішеність питання про дозування інформаційного «раціону».  За

даними ЮНЕСКО, 93% сучасних дітей  3-5 років дивляться на екран 28 годин на тиждень, тобто близько чотирьох годин на день, що набагато перевершує тривалість спілкування з дорослими. Таким чином, екран стає головним «вихователем» дитини.

Якщо дорослі або підлітки здатні критично оцінити те, що показують, можуть переключитися на інший канал або просто вимкнути телевізор, то дошкільнята дивляться все, що їм пропонують. В результаті для них характерно недорозвинення особистості, що виражається в порушеннях мови, відсутності інтересу до занять, слабкої концентрації, зниженої емоційності, відсутність співпереживання, а також в імпульсивності та ситуативності поведінки, відсутності ініціативності, низькому рівні фантазії і уяви, стереотипності мислення.

 

1.6 Розвиток та корекція емоційної сфери дошкільників

Важливим показником емоційно-соціаль­ного розвитку дошкільника, його повноцінного особистісного зростання є відповідність пере­живань реальним життєвим подіям та ситуаці­ям.

Завдання педагогів — окультурити соціальні почуття як щодо їхнього активного прояву, так і вміння стримувати імпульсивні поривання. Пе­дагогічні зусилля спрямовують на ознайомлення дітей дошкільного віку з абеткою людських емо­цій, розвиток культури виявлення почуттів, адек­ватної реакції на життєві події.  Потрібно організувати роботу в трьох напря­мах розвитку емоційної сфери, що зумовлюють гармонійне особистісне зростання дошкільника:

•   розвиток уміння розпізнавати основні емоції за характерними зовнішніми

ознаками (від загаль­ного до тонко диференційованого сприймання; визначення

емоційних станів, переживань як своїх, так й інших людей);

•   освоєння, розширення та збагачення репер­туару соціальних форм вияву своїх

почуттів, що свідчить про поступовий розвиток соціальних емоцій;

• освоєння елементарних форм вербалізації власних переживань, настрою, стану

аналіз чинників, що їх викликали.

Для педагога важливо наповнювати життя дитини в дошкільному закладі психологічни­ми ситуаціями, у яких знання про моральні (або інші) норми емоційно проживатимуться. Діти отримують потрібну інформацію та досвід про­живання емоцій для того, щоб створити свій власний «емоційний фонд», за допомогою яко­го зможуть орієнтуватись у власних почуттях та почуттях оточення. Вони зможуть зрозуміти по­діл емоційних проявів на негативні та позитивні, вчитимуться розпізнавати різницю між почуття­ми та вчинками. Діти усвідомлять, що немає по­ганих почуттів, є погані вчинки.

Основною формою корекційної роботи з дошкільнятами є курс спеціальних занять, метою яких є емоційне втілення дитини в заданий образ, ототожнення з ним, імітація різних емоційних станів.

В якості основних типів педагогічного регулювання емоційного розвитку дітей на корекційних заняттях можна виділити навчально - коригуючий, направлено - коригуючий і напрямний типи.

1. Навчально - коригуючий тип регулювання характеризується такими рисами:  

а) орієнтацією на розвиток у дошкільнят виразної моторики - уміння активно передавати емоційні стани за допомогою міміки, пантоміміки; прагненням педагога допомогти дітям в оволодінні умінням розуміти власні емоційні стани, визначати різні емоції дорослих і дітей, виражені в міміці, пантоміма, інтонації мовлення;

б) використанням педагогом групових та індивідуальних бесід про засоби

емоційної виразності образу в музиці, літературі, фотографії, книжкової

ілюстрації;

в) вибором доступних для дітей видів діяльності: ігри, імітації, малювання;

г) демонстрацією мімічних, пантомімічна, інтонаційних засобів втілення

образу;

д) внесенням поправок в процес виконання дитиною дій.

2. Направлено - коригуючий тип відрізняється:

а) орієнтацією педагога на розвиток у дітей усвідомленого включення в процес

імітації, вибору засобів досягнення виразності образу;

б) стимулюванням самостійного пошуку виразних засобів передачі образу;

в) спрямованістю участі дорослого на розвиток уміння аналізувати невербальні

засоби емоційного втілення, використані самою дитиною та іншими дітьми.

3. Для напрямного типу педагогічного регулювання характерні:

а) орієнтація на розвиток у кожної дитини індивідуальних способів емоційного

самовираження в ігровій діяльності;

б) стимулювання творчості та ініціативності дитини.

Вказана типологія є загальним підходом до розвитку емоційної сфери та корекції емоційних порушень у дошкільному віці. Організація спеціальних занять щодо озна­йомлення дошкільнят із емоційною сферою пе­редбачає розподіл на підгрупи. Бажано, щоб їхній склад не був постійно сталим, тоді діти матимуть більш широкі й різноманітні можливості взаємо­дії між собою. Важливою умовою ефективного проведення таких занять є добровільна участь у них дітей.

Провідним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці є імітація дітьми різних емоційних станів. Значимість даного методу обумовлена рядом особливостей:

1. Активні мімічні і пантомімічні прояви допомагають запобігати переростання деяких емоцій в патологію.

2. Завдяки роботі м'язів обличчя і тіла забезпечується активна розрядка емоцій;

3. У дітей при довільному відтворенні виразних рухів відбувається пожвавлення відповідних емоцій і можуть виникати яскраві спогади про пережиті раніше переживання, що дозволяє знайти першопричину нервового напруження дитини і нівелювати її реальні страхи.

4.Імітація здійснює функцію «початкового, вихідного орієнтування, що розвивається у суб'єкта в проблемних областях, найбільш значущих на даній конкретній ступені онтогенезу».  У зв'язку з тим, що дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку емоційної сфери, імітація дітьми емоційних станів сприяє розширенню їх системи знань про емоції, дає можливість наочно переконатися в тому, що різні настрої, переживання виражаються в конкретних позах, жестах, міміці, рухах. Ці знання дозволяють дошкільнятам грамотніше орієнтуватися у власних емоційних станах і емоціях оточуючих.

5. Імітація емоційних станів дозволяє не тільки розширити уявлення дітей про емоції, вміння їх диференціювати і розуміти, але й активізувати емоційний словник дошкільників, так як при освоєнні значення слів, що позначають емоції, діти виділяють не істотні ознаки, на основі яких формуються видові узагальнення, а ситуацію, в якій ця емоція виникла, свої дії в ній, емоційні переживання.

6. Імітація імітація емоційних станів сприяє розвитку стійкості, концентрації, переключення уваги, дозволяє довільно змінювати м'язовий тонус, що формує у дітей довільну регуляцію поведінки.

7. Імітація виконує важливу функцію в соціально-емоційному розвитку дошкільника: за допомогою імітації будується образ іншої особи і, одночасно, будується і поглиблюється уявлення дитини про самому себе.

У теорії соціального навчання імітація розглядається як «ключовий процес соціалізації, як спосіб оволодіння дитиною поведінки, адекватної, схваленої в її соціальному оточенні».

Таким чином, імітація дітьми різних емоційних станів впливає на їх самопочуття, створюючи певний емоційний настрій, сприяє розвитку психомоторики, довільної регуляції поведінки, тобто є основним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці. Працюючи з емоційним світом дитини педа­гогам потрібно дотримуватись правильної стра­тегії поведінки.

7. Стратегія поведінки педагога

Обираючи спосіб впливу на дитину, педагог по­винен:

1. Усвідомлювати, що емоції - провідний психіч­ний процес у дошкільному віці, місток, який з'єднує внутрішній світ дитини із зовнішніми подіями.

2. Позитивно оцінювати емоційність як даро­вану дитині природою чутливість.

3. Ураховувати індивідуальні особливості емо­ційної сфери кожної дитини (вразливість, глиби­ну почуттів, стійкість станів, емоційний досвід).

4. Розрізняти прояви емоційного неблагополуччя: хворобливу подразливість,

депресивні стани, страхи, фобії, неврози, тривожність, швид­ку втомлюваність

нервової системи.

5. Розуміти походження різних форм емоцій­ного неблагополуччя дитини, серйозно до них ставитися. Не звинувачувати малюка в них, не докоряти батькам.

6. Добирати індивідуальний підхід до емоцій­но неблагополучних дітей.

7. Спонукати дітей щоденно фіксувати свій емоційний стан, за допомогою відповідних по­значок та пояснювати його.

8. Залучати родину до вказаного напряму пе­дагогічної діяльності. Із допомогою оцінних суд­жень підносити її до рангу найбільш значущих для повноцінного розвитку дитини.

9. Включати напрям роботи, пов'язаний із ви­хованням у дошкільників емоційної культури, до плану своєї роботи. Використовувати різні фор­ми діяльності: образотворчу (навчати переда­вати стан кольором, формами, лініями, компо­зицією); музичну (вправляти в ідентифікуванні мелодії з тим чи іншим переживанням людини); літературну (складати розповіді про різні люд­ські стани й настрої, наприклад про здивованого хлопчика, радісну матусю, сердиту сусідку тощо).

10.Під час оцінки результатів діяльності ди­тини, особливо навчальної, враховувати її емо­ційний стан, наявність чи відсутність інтересу до певного виду роботи, ставлення до конкретного дорослого як до носія вимог та експерта досяг­нень.

Отже, виховання емоційно-зрілої особистості, її переживань і почуттів, починаючи з перших років життя, залишається важливим педагогічним завданням, оскільки емоційне ставлення до навколишнього світу зумовлює цілі, на досягнення яких будуть використані набуті дитиною знання та вміння.  Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ, а період дошкільного дитинства вважають "золотим віком" емоційного життя.

Протягом перших шести років закладається основа розвитку емоційно-почуттєвої сфери людини, що є запорукою її нормального психічного розвитку, гарантії зростання гармонійної  особистості. Для повноцінного емоційно-ціннісного розвит­ку дошкільнят педагогам варто знати не тільки ін­дивідуальні особливості розвитку кожної дитини, а й те, на що саме потрібно звертати увагу в кож­ному віковому періоді. 

Процес усунення відхилень у емоційній сфері дошкільника важкий і тривалий. Однак систематична всебічна робота в цьому напрямку дає позитивні зрушення. Розвиваючи дитячі емоції, створюючи умови для отримання якомога більших емоційно-позитивних переживань дитиною в колективних іграх, спілкуванні, творчості, навчаючи дитину регулювати свою поведінку під впливом емоцій, знаходити оптимальний вихід із конфліктних ситуацій можна досягти того, що дитина з часом буде отримувати задоволення від спілкування з ровесниками та дорослими, позитивні навички спілкування стануть звичкою, підвищиться віра дитини у свої сили, вона навчиться приймати і визначати рівність своїх однолітків.

ІІ. КРАЇНА ЕМОЦІЙ

У кожної дитини дрімають задатки будь-яких здібностей.

Ці задатки, як порох: щоб їх запалити потрібна іскра.

В.Сухомлинський

До емоційних станів відносять: настрої, афекти, стреси, фрустрації і

пристрасті. Настрій має особистісний характер. У одних суб'єктів настрій буває найчастіше хорошим, в інших – поганим.

На настрій дуже впливає темперамент.

• У сангвініків настрій завжди бадьорий, мажорний.

• У холериків настрій часто змінюється, хороший настрій раптом змінюється

на поганий.

• У флегматиків настрій завжди рівний, вони холоднокровні, впевнені в собі,

спокійні.

• Меланхолікам часто властивий негативний настрій, вони всього бояться і

побоюються.

Афект може виникнути раптово, але може також готуватися поступово на основі акумуляції накопичених переживань, коли вони починають переповнювати душу людини. Афект переважно проявляється у людей холеричного типу темпераменту, а також і у невихованих, істеричних суб'єктів, які не вміють керувати своїми почуттями і вчинками. Це емоційний стан, який раптово виникає у людини під впливом екстремальної ситуації, пов'язаної з небезпекою для життя або діяльністю, що вимагає великої напруги.

Стрес як і афект таке ж сильне і короткочасне емоційне переживання. Тому деякі психологи розглядають стрес як один з видів афекту. Але це далеко не так, тому що він має свої відмінні риси. Перш за все, виникає тільки при наявності екстремальної ситуації, тоді як афект може виникнути з будь-якого приводу.

Друга відмінність полягає в тому, що афект дезорганізує психіку і поведінку, тоді як стрес не тільки дезорганізує, а й мобілізує захисні сили організму для виходу з екстремальної ситуації.

Стрес може робити як позитивний, так і негативний вплив на особистість.

• Позитивну роль робить стрес, виконуючи мобілізаційну функцію.

• Негативну роль – шкідливо діючи на нервову систему, викликаючи психічні розлади та різного роду захворювання організму.

Фрустрація – глибокий емоційний стан, який виникає під впливом невдач, що мали місце при завищеному рівні запитів особистості.

Вона може проявлятися у формі негативних переживань, таких як: озлобленість, досада, апатія та інше.

Вихід з фрустрації можливий двома шляхами. Або особистість розвиває активну діяльність і досягає успіху, або знижує рівень запитів і задовольняється тими результатами, які може максимально досягти.

Пристрасть – глибокий, інтенсивний і дуже стійкий емоційний стан, що захоплює людину цілком і повністю і визначає всі її помисли, прагнення і вчинки.

Пристрасть може бути пов'язана із задоволенням матеріальних і духовних потреб. Об'єктом пристрасті можуть бути різного вигляду речі, предмети, явища, люди, якими особистість прагне володіти за будь-яку ціну.

Залежно від потреби, через яку виникла пристрасть, і від об'єкта, за допомогою якого вона задовольняється, вона може характеризуватися або як позитивна, або як негативна.

• Позитивна або піднесена пристрасть пов'язана з високоморальними

мотивами і має не тільки особистий, а й громадський характер.

• Негативна або низинна пристрасть має егоїстичну спрямованість і при її

задоволенні людина ні з чим не рахується і часто здійснює антигромадські аморальні вчинки.

2.1 Засоби боротьби з негативними емоціями

Як допомогти дитині та самому собі здолати негативні емоції?

Якщо людина вміє оцінювати свій душевний стан, буде легше і оточуючим, і йому самому.

Вправа на розвиток вміння розуміти себе “Прислухайся до себе”

• Якщо твій настрій можна було б розфарбувати, то якого б кольору він став?

• На яку тварину або рослину схожий твій настрій?

• А якого кольору радість, смуток, тривога, страх?

• Можна вести “Екран настрою” (“Щоденник настрою”), в якому дитина кожного дня буде малювати свій настрій. Це можуть бути смайлики, пейзажі, чоловічки…

Обговоріть з дитиною способи вираження гніву. Нехай вона (і Ви самі) спробує дати відповіді на запитання:

1. Що тебе може розгнівати?

2. Як ти поводишся, коли гніваєся на когось?

3. Що відчуваєш у стані гніву?

4. Що ти зробиш, щоб уникнути неприємностей у ці хвилини?

5. Назви слова, які говорять люди, коли зляться?

6. А якщо ти чуєш образливі для тебе слова, що відчуваєш, що робиш?

7. Які слова для тебе дуже образливі?

Вправа на вміння управляти своїми емоціями

• Можна сильно стиснути кулаки, напружити м’язи рук, потім поступово разслабитися, “відпускаючи” негатив.

Вправа:

Необхідно натиснути п’ятами на підлогу, все тіло - руки, ноги напружені. «Ти – могутнє дерево, у тебе сильні корені, які занурені глибоко в землю, тоді тобі ніхто не страшний.» Ця поза упевненої людини

Вправа:

«Уяви себе левом!»

«Він красивий, спокійний, впевнений в своїх силах, голова горделиво піднята, плечі розправлені. Його звати як тебе (дитина), у нього твої очі, тіло. Ти – лев!»

Заганяти емоції в себе, намагатися їх приховувати  шкідливо!

Емоційна разрядка необхідна для збереження здоров’я, а вміння розповідати про свої проблеми допоможе налагоджувати контакти з оточенням, розуміти самого себе.

Вчимося справлятися з гнівом

(Спеціальні методики та вправи)

Імітуйте разом з малюком різноманітні рожиці перед дзеркалом. Зображуйте різні емоціі, особливої уваги приділяйте міміці гнівної людини.

Вправа для приборкування гніву:

Намалюйте разом заборонний знак  «Стоп!» і

домовтеся, як тільки дитина відчує що починає

дуже гніватися, то одразу дістане цю позначку

і голосно скаже або про себе «Стоп!»

Щоб навчити дитину спокійно спілкуватися з людьми, пограйте так:

візьміть в руки який-небудь привабливий предмет (іграшку).

Завдання дитини – умовити Вас віддати цей предмет. Ви повертаєте цю річ, коли захочете. Потім поміняйтеся місцями – Ви просите у дитини.

Після закінчення гри обговоріть, як легше просити, які прийоми та дії вплинули на ваше рішення віддати іграшку,обговоріть почуття які випробовували гравці.

Навчайте дитину ( і себе) виражати гнів в прийнятній формі.

Поясніть, що обов’язково треба проговорювати всі негативні ситуації з батьками або з друзями. Навчить дитину словесним формам виразу гніву, роздратування («Я ображений, мене 

це скривдило»).

Запропонуйте скористатися “чарівними речами» для виплескування негативних емоцій:

• Чарівна чашка (в неї можна кричати).

• Листи папіру (їх можна зім’яти, порвати, з силою кидати в мішень на стіні).

• Чарівні олівці (їми можна намалювати неприємну ситуацію, а потім заштрихувати або зім’яти малюнок).

• Чарівний пластилін (з нього можна зліпити фігурку кривдника, а потім зім’яти її або переробити).

Виділити окрему подушку “для

розрядки” (її можна кидати, бити,

пинати).

Засіб «швидкої розрядки»

Якщо бачите, що дитина перезбуджена, “на грані”, то попросіть її швидко побігати, пострибати або заспівати пісеньку (дуже голосно).

Гра «швидкої розрядки»

Щоб виключити з повсякденного спілку-вання образи віслова, обзивайтеся!

Кидаючи одне одному м’яч, обзивайтеся необразливими словами. Це можуть бути назви фруктів, квітів, овочей. Наприклад: “Ти – кульбабка!” “А ти тоді – кавун!”

ІІІ. АРТ-ТЕРАПІЯ

Дитяча арт-терапія - це простий і ефективний спосіб психологічної допомоги, що базується на творчості та грі.

Основна мета арт-терапії полягає в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження і самопізнання.

Малювання піною для гоління

Нестандартні підходи до організації зображувальної діяльності дивують і захоплюють дітей, тим самим, викликають прагнення займатись такою цікавою справою. Оригінальне малювання розкриває креативні можливості дитини, дозволяє відчути фарби, їх характер і настрій.

Ліплення з крохмалю та пінки для гоління

Для приготування маси для ліплення нам знадобляться крохмаль, піна для гоління, спритні руки і 5 хвилин часу. Висипаємо пачку крохмалю в тару. Потім порціями додаємо піну для гоління і все добре перемішуємо руками. На 400 грамів крохмалю необхідно приблизно 100-200 грамів піни. Додаємо піну, поки не почнуть виходити грудочки. Для кольору харчових барвників або гуаш. За складом така маса нагадує мокрий пісок, який і замінить вашим діткам пісочницю. З неї відмінно виходять пасочки, фігурки, тортики, башточки ... Так само можна пограти і в розвиваючі ігри. Головне, проявити фантазію.

Все це бажано зберігати в пакеті або лотку, щільно закривши. Взагалі нічого з цим виникнути не повинно, але мені здається, що краще робити невеликі порції і витрачати за раз. А готові фігурки чудово підсушуються в духовці або висихають на батареї.

ДЕРЕВО ЕМОЦІЙ

Протягом дня ми відчуваємо величезну кількість різних емоцій, а дитина відчуває їх ще більше. І не всі вони бувають позитивними, є ще образа, злість, смуток. Все треба обов’язково промовляти. Якщо прикро – треба поговорити, виговоритися. Тільки не зопалу, коли можна випадково когось образити, а коли «хвиля» обурення спаде.

Ось один з варіантів, як можна допомогти висловити емоції.
Можна намалювати велике дерево (без листочків). Потім повісити на двері в кімнату чи просто на видному місці. У цього дерева буде кілька важливих завдань. По-перше, воно допоможе краще висловити почуття, яке виникло в тій чи іншій ситуації, по-друге, інші члени і сім’ї і присутні люди знатимуть які емоції відчуває автор.

Окремо разом з дитиною потрібно намалювати листочки з емоціями і по мірі

необхідності приклеювати «свій настрій». Або можна завантажити тут готовий варіант.

Можна для кожного члена сім’ї зробити своє дерево або одне велике, а у кожного буде «своя гілка». Для підлітків можна зробити окремий напис «Не чіпати», або «Хочу побути сам». А батьки в свою чергу повинні поважати почуття дитини. 

ГРА "ЗАМОК"

Прекрасна гра  для відреагування емоцій травматичних подій і просто як

спосіб дізнатися про те чим живе дитина.

Хід гри. Виріжте замок (його можна зробити не обов’язково білим чи чорним – підійде будь-який колір). Виріжте окремо вікна та двері, які потім можна буде «відчинити». Можна, за бажанням приклеїти все на жовтий папір (потім вирізати по контуру замку) за для того, щоб створити імітацію ввімкненого світла. Все матеріал готовий!

Тепер задаємо дитині будь-яку тему і склада-ємо розповідь. Таким чином можна працювати в найрізноманітнішій тематиці: розлучення батьків, дитячі ревнощі, адаптація до колективу (дитячий садок, школа), страхи… і ще безліч тем.

ГРА "ЕМОЦІЙНИЙ КУБИК 4 В 1"

Всі ігри з емоційним кубиком вимагають довіри між дорослими і дітьми.
Друкуємо кубик, вирізаємо і склеюємо (або клеїмо зображення емоцій на пластмасовий чи дерев’яний кубик).

Хід гри. Кидаємо кубик по черзі.

Варіанти ігор:

а) Зображуємо емоцію, яка випала на кубику. Решта гравців відгадують її.

б) Згадуємо, хто з казкових героїв переживав подібні почуття і в якій ситуації: можна обговорювати різні казки, а можна одну.

Наприклад, коли Буратіно був сердитим? Здивованим? Радісним? Сумним?

Чому він радів / сумував / сердився і т.д.?

в) Згадуємо і розповідаємо ситуації зі свого життя, коли відчували ті ж емоції, що випали на кубику.

г) Починаємо придумувати казку про персонажа. Кидаємо кубик. Відповідно до

емоції, яка випала продовжуємо сюжет (герой здивувався – чого). Далі кидаємо кубик. Герой зрадів – чому? Що сталося в нашій історії?

Бажаємо Вам захоплюючих ігор з емоційним кубиком!

ЕМОЦІЙНЕ СУДОКУ

Пропонуємо вам для занять з дитиною у емоційне судоку. Це судоку не тільки розвиватиме логічне мислення і пам’ять, але і розширить знання дитини в області емоцій. Вам варто лише говорити з дитиною, називати почуття, відображені на

смайлах, запитувати, коли такі емоції виникають.

Емоційне судоку скачати 100 бланків.

 

 

ГРА "ДВА ЧАРІВНИКА"

Грати можуть діти починаючи з чотирирічного віку

Дана справжня терапевтична гра спрямована на розвиток моральних оцінок дітей. Дуже добре в неї грати з метою вивчення емоційних станів. Головна її заслуга в тому, що вона дає можливість дитині «побувати» о образі негативного героя (побешкетувати, позлитись і т. д.), що прекрасно очищує нашу “каструльку злості”, яка є в кожного всередині.

Хід гри. Спочатку дитині пропонується стати

«добрим чарівником», а потім «злим». Спочатку

пропонується зобразити міміку доброго і злого

чарівників. Потім перерахувати, які добрі і злі

чарівництва робить той і інший. Потім придумати,

яким чином добрий чарівник знімає чари і «виправляє» погані справи злого. Дитина може намалювати доброго і злого чарівників.У одного добре обличчя, а у іншого зле, а потім розфарбувати чарівників так, щоб відразу було видно, хто добрий,а хто злий. Намалювати чарівні предмети – чарівну паличку, чарівний еліксир, чарівну шапку і т.п. Головне, щоб відразу було

видно, який добрий чарівник, а який злий.

ГРА  "ДОМАЛЮЙ ПОРТРЕТ"

Дана гра прекрасно розвиває уяву. За допомогою неї можна вивчати емоції та почуття, моделюючи різні їх прояви на кожному обличчі. Завдання полягає в тому, щоб намалювати портрет на задану тематику або на вільну тему.

КАСТРЮЛЬКА ЗЛОСТІ

Хід гри. В кожному із нас знаходиться особлива каструлька, в яку потрапляють різні невисловлені почуття. Багато з них чомусь вважаються «поганими». Нас хтось образив, ми не відповіли на образу і не поділилися цим почуттям ні з ким, і ось все це опиняється в нашій каструльці і розтікається там зеленою калюжею; нас хтось дуже сильно розлютив, а ми не змогли себе захистити, і ось наша злість потрапляє туди ж, нас щось дратує, а ми навіть не можемо зрозуміти, що, – і ніби не помічаємо цього роздратування, а воно стікається все туди ж.

Щ о ж буде, коли каструлька наповниться?

Вибухне від останньої краплі! І на бідного носія цієї краплі обрушиться все, що накопичувалось іноді роками і до нього не має ніякого відношення. Знайомо? Але найстрашніший варіант наглухо закритої каструлі, яка навіть не дозволяє собі вибухнути, а починає роз’їдати саму себе, а потім і ні в чому не винний організм. Пора братися за очищення каструлі!А далі використовуйте різні вправи для вираження злості (кидати в стінку який-небудь м’ячик, бити кулаками подушку, кричати в чашку…) 

КАЗАНОК ГАРНОГО НАСТРОЮ

Дану вправу добре використовувати в такі моменти, коли у дитини безпосередньо трапилась якась неприємність, вона про щось сумує, переживає. Проговоріть з нею, що саме її турбує, і запропонуйте разом «поворожити». Придумайте, що б їй в цій ситуації допомогло, що для цього можна приготувати – і здійсніть задумане. Крім того, вправа впливає на розвиток уяви, підвищує впевненість в собі.

Вік: дошкільний

Матеріали: папір різного формату; кольоровий / білий картон; фарби; набір олівців / фломастерів / крейди; ножиці, клей, пластилін.

Хід вправи.

«Сьогодні ми з тобою побудемо справжніми чарівниками, і зваримо відмінний настрій! Так-так, саме його! А знаєш як?

Для цього у нас з тобою є чарівний рецепт!

Покладемо трохи веселощів,

100 грам пустощів,
200 грам гарних жартів

І станемо все це варити 3 хвилини.

Потім ми додамо частинку синього неба
І сонячних зайчиків пару.
Покладемо ще свої кращі сни
І ласкавий голос мами.

Тепер ми це перемішаємо!
Заглянемо під кришку …

Там буде наш відмінний настрій! Ти готовий / а приступити до чарівництва? Так? Тоді починаємо!

Виберіть разом з дитиною якусь гарну каструльку.

Далі треба вирішити, що з чарівних інгредієнтів ви намалюєте, зліпите з пластиліну, а що просто озвучите або зобразите іншим способом.

Припустимо, небо, посмішку, і ілюстрацію до кращому сну можна намалювати або зліпити з пластиліну. Сонячний зайчик і веселощі зобразити за допомогою пантоміми, а жарт просто розповісти. Коли всі інгредієнти будуть продумані і готові – починайте чарівництво. Взявши казанок, починайте разом з дитиною додавати відповідні компоненти. Те, що зроблено своїми руками – кладіть в казанок, те, що ви вирішили зобразити пантомімою – покажіть. А те, що захотіли сказати – скажіть, заглядаючи всередину казанка.

По завершенню вправи запитайте дитину, що їй найбільше сподобалося? Хотіла би вона що-небудь змінити в рецепті, додати щось своє?

ПАПІР СТЕРПИТЬ ВСЕ

Незвичайний спосіб познайомитись зі своїми негативними емоціями та переживаннями.

Матеріали: великі аркуші паперу (старі газети, шматки шпалер, журнали), скотч, клей, можливо, олівці чи фарби.

Хід гри: Необхідно згадати про неприємні ситуації, коли ти відчував (-ала) агресію, роздратування, страх, образу, біль. Дозволь цим емоціям проявитися.

Завдання: створити скульптуру під назвою «Моя емоція».

Можна робити все, що завгодно: рвати папір на шматки, м’яти, топтати ногами…Потім за допомогою скотча або клею надати паперу якусь форму. Далі пропонується розглянути її гарненько, розповісти про неї історію (можна використовувати метафоричні карти).

По закінченню, зі скульптурою можна зробити що завгодно: трансформувати, розфарбувати в будь-які кольори, прикрасити або розібрати на частини чи викинути.

ДАВАЙТЕ ВІТАТИСЯ!

Вправа продовжує знайомство, створює психологічно невимушену атмосферу.

Хід вправи На початку вправи розповідається про різні способи привітання, тих, що реально існують, і жартівливих. Дітям пропонується привітатися плечем, спинкою, рукою, носиком, щічкою, створити свій власний незвичайний спосіб привітання для сьогоднішнього заняття.

ВСІ ТІ, ХТО…

Вправа спрямована на розвиток уваги, спостережливості, а також продовження групового знайомства.

Хід вправи.

Вихователь дає завдання: «Встаньте ті, хто … - любить бігати, - радіє гарній погоді, - має молодшу сестричку, - любить дарувати квіти і т.д.

Після заверщення вправи дітям задають питання, щоб підвести підсумки гри:

- Зараз ми подивимося, хто в нашому групі виявився найуважнішим. Хто з дітей запам'ятав, хто в нашій групі любить бігати? У кого є молодша сестра? І т.д. Кожне питання адресується конкретній дитині, якщо вона не може відповісти – їй допомагають інші.

ЩО ЗМІНИЛОСЯ?

Вправа розвиток уваги та спостережливості, необхідних для ефективного спілкування.

Хід вправи.

Кожна дитина по черзі водить в грі. Той, хто водить, виходить з кімнати. За цей час в групі відбувається декілька змін в одязі, зачісці дітей, можна пересісти на інше місце (але не більше 2-3 змін; всі зміни повинні бути помітними).

Завдання: правильно відмітити всі зміни, що відбулися.

ЯК ТИ СЕБЕ ВІДЧУВАЄШ?

Вправа на розвиток уваги, емпатії, вміння відчувати настрій іншого.

Хід вправи.

Вправа виконується по колу. Кожна дитина уважно дивиться на свого сусіда і намагається здогадатися, як той себе відчуває, розповідає про це. Дитина, стан якої описується, слухає і потім погоджується (або ні) з розповіддю, доповнює.

МІЙ НАСТРІЙ

Вправа на розвиток уміння описувати свій настрій, розпізнавати настрої інших, розвиток емпатії.

Хід вправи. Дітям пропонується розповісти іншим про свій настрій: його можна намалювати, порівняти з якимось кольором, твариною, станом, можна показати його в русі – все залежить від фантазії й бажання дитини.

ЧАРІВНІ ЗАСОБИ РОЗУМІННЯ

Мета: визнання того, що можна допомогти людині, якій погано, сумно, розуміння того, що конкретно можна для цього зробити.

• Що вам допомагає, коли вам важко, погано, коли ви зробили щось не те, коли вас образили?

• Що особливого можуть робити люди, з якими нам приємно спілкуватися, що їх відрізняє? (посмішка, вміння слухати, контакт очей, добрий, лагідний голос, ввічливі слова, вміння зрозуміти людину).

• Чому ці засоби розуміння ми можемо назвати «чарівними»?

• Чи здатні ми з вами застосовувати ці «чарівні» засоби, коли?

ПОРТРЕТ НАЙКРАЩОГО ДРУГА

Вправа на розвиток аналізу та самоаналізу.

Хід вправи.

Дітям дають завдання намалювати портрет свого кращого друга.

Потім проводиться бесіда:

- Кого ти вважаєш найкращим другом? Якими якостями повинна володіти ця людина? Чи хочете ви, щоб вас вважали кращим другом? Що для цього треба робити, як себе поводити?

В процесі спільного обговорення формулюються правила радісного спілкування, які малюють в доступній для дітей схематичній формі.

ОБЛИЧЧЯ

Вправа сприяє розвитку розуміння міміки і виразів обличчя.

Хід вправи. На дошці розташовують різноманітні картки, маски: радість, подив, зацікавленість, гнів, злість, страх, сором, відраза, презирство. Задача дітей визначити, яке почуття виражає маска.

МАСКИ

Вправа на вміння розрізняти міміку, самостійно користуватися мімікою для вираження своїх емоцій.

Хід вправи.

Кожному з учасників дається завдання – виразити за допомогою міміки горе, радість, біль, страх, подив… Інші учасники повинні визначити, що намагався

зобразити учасник.

РОЛЬОВЕ ПРОГРАВАННЯ

СИТУАЦІЙ

Вправа виконується в парі, направ-лено на конкретне опрацювання, застосування «чарівних» засобів, розвиток емпатії, використання вже знайомих засобів розуміння.

Скориставшись «чарівними» засобами розуміння, діти повинні допомогти:

1) дитині, яка загубила м'ячик і плаче;

2) мама повернулася з роботи і дуже

втомилася;

3) друг сидить сумний, у нього захворіла мама;

4) ваш друг плаче, йому погано;

5) сусідка по столу попросила допомогти їй зробити аплікацію…

Необхідно підібрати стільки ситуацій , щоб кожна дитина

змогла виконати завдання.

ІV. ДІАГНОСТИКИ ТА РОБОТА З АГРЕСІЄЮ

ВУЛКАН

Млодик І.Ю. пропонує використовувати методику малювання вулкана для діагностики агресивності, а також для корекції агресивної поведінки дитини. 

Ціль:діагностика і корекція агресивності, визначення “кількості” гніву і злості у дітей. Перед проведенням методики варто вияснити у дитини, чи знає вона, що таке вулкан. 

Інструкція: Намалюй вулкан 

Інтерпретація: 

Вулкан дитини, на чию агресію скаржаться вихователі та батьки, буде неодмінно вивергатися червоною лавою, її буде багато: чим більше агресії, тим більше вона буде займати простору на аркуші.

У дітей з пригніченою агресією (тихих, зі схильністю до депресії, пасивних) лава буде вся всередині вулкана, в крайньому випадку, на їхніх малюнках вулкан буде лише злегка нею «плюватися», та й колір для зображення лави буде обраний не червоний, а сірий, оранжевий, та ін. Такий малюнок – безпечний привід поговорити про те, як взагалі живе агресія.

• Запитайте, як справляється вулкан з лавою, яка всередині нього?

• Прослідкуйте за відповіддю малюка і визначте чи любить вулкан

накопичувати лаву, або любить вивергатися часто і з захопленням?

• Поговоріть про те, що може трапитися при виверженні з усім, що навколо вулкана.

• Спробуйте знайти способи виверження лави, найбільш безпечні як для самого вулкана, так і для навколишнього світу.

• Після детального обговорення «вулканового» життя, перейдіть до обговорення того, як це зазвичай відбувається у людей і у дитини безпосередньо.

 

 Діагностика емоційного розвитку дошкільнят

Колірний тест емоційних станів

Визначення настрою дитини на заняттях проводиться за допомогою колірного тесту емоційних станів на основі тесту Люшера. Поганий настрій дитини, складні взаємини з педагогом чи однолітками можуть вплинути на успішність його діяльності.

   Для діагностики потрібно 8 кольорових квадратиків, які представлені на малюнку.Дитині пропонується вибрати квадратик, який схожий на його настрій під час заняття, а потім квадратик-настрій під час спілкування з педагогом. Далі для порівняння ви можете запропонувати дитині вибрати колір, який схожий на його настрій вдома, в дитячому саду, коли він спілкується з мамою, іншому і т. д. Пропонуємо вам інтерпретацію колірних виборів і колірних асоціацій. Безумовно, слід співвіднести отримані результати з вашими спостереженнями за дитиною під час занять або спостереженнями педагога.

• Синій колір  - це колір вибирають спокійні, чутливі діти. Їх настрій загалом

позитивно, хоча є деяка печаль. У дитини існує потреба у глибокому, розуміє його

співрозмовника, в индивідуалізованному спілкуванні. Заняття, де немає особистого контакту з педагогом, їм не комфортні, вони замикаються в собі, сумують.

• Зелений колір - це колір вибирають діти з високим рівнем домагань. Вони відчувають потребу бути першими, потребу в похвалі. Ще для них значимо шанобливе до них ставлення з боку педагога та однолітків, вони люблять, щоб їх ставили в приклад іншим.

• Червоний колір - це колір воліють енергійні, активні діти. Їм подобається пошуміти, побешкетувати, можуть бути заводієм в іграх. Колір показує, що на заняттях у дитини хороший, активний стан.

Жовтий колір означає, що дитина очікує від занять тільки хорошого, схильна слухатися педагога, виконувати його вказівки.

• Фіолетовий колір - колір занадто дитячого поведінки, потребу в опіці, похвалу. Дитина може не дотримувати дистанцію у стосунках з дорослими, у разі надто суворих, жорстких вимог може вередувати, закотити істерику. В цілому настрій позитивний.

• Коричневий колір - колір тривоги, дискомфорту не тільки емоційного, але й фізичного. У дитини погіршиться стан здоровя. Дитина може переживати із-за того, що його досягнення не відповідають очікуванням педагога або батьків.

• Чорний колір - це колір вибирають діти, яким не подобається те, що відбувається на заняттях, вони висловлюють свій протест, бунтують, не підкоряються вимогам дорослих. Це стан відкритого конфлікту з педагогом чи однолітками, або з тією діяльністю, якою їм доводиться займатись.

• Сірий колір - колір пасивного неприйняття. Сіре настрій означає, що дитина нудьгує на заняттях, що він байдужий до того, що відбувається, не вникає в процес, пропускає повз вуха вказівки педагога. Часто це відбувається тому, що дитина не бачить сенсу в заняттях, оскільки у нього не виходить виконувати вимоги.

Таким чином, синій, зелений, червоний, жовтий і фіолетовий кольори говорять про емоційне благополуччя дитини, а коричневий, чорний і сірий - про неблагополуччя. На основі інтерпретації кольору і спостережень за вчинками і поведінкою дитини ви можете зрозуміти, наскільки комфортні для нього заняття.

V. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

щодо забезпечення емоційного розвитку дитини

1. Визнавайте наявність у дітей емоцій, не спростовуйте їх

Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей, накладаючи заборону на емоції. Слова «не бійся», «не можна сердитися», «дай-но, посміх-нися», «чого тут плакати» — спростовують самі емоції. Іноді дорослі зменшують емоції дітей — «нічого тут страшного немає», «нічого з тобою поганого не трапиться». Як правило, дорослі хочуть зробити як краще, але, на жаль, така реакція дорослих сигналізує дітям, що їхні почуття й емоції неправильні, не приймаються дорослими, що вони надходять неправильно. Правильна стратегія в таких випадках — визнати почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше. Жартувати над дитиною чи соромити її, щоб вивести з емоційного стану, щонайменше, неправильно. Діти ображаються, коли чують: «Ти ж не маленький», «Ти ж не дівчинка», «Ось я бабусі розповім, як ти поводився». Таке присоромлення підриває віру в справедливість і любов дорослого, змушує сумніватися у власній правильності та адекватності.

2. Визнавайте наявність у дітей страху і не тисніть на дітей, коли вони бояться

Помилково міркувати, що якщо дітей залишити віч-на-віч зі своїм страхом і страх зросте, то діти переборють його. На жаль, коли страх збільшується, він може залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у цій

ситуації може підірвати дитячу довіру. Страхи слід визнавати і допомагати дитині

поступово переборювати їх.

3. Визнавайте наявність складних, хворобливих ситуацій

Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається. Наприклад, Ігор боїться уколів. Медсестра, намагаючись його заспокоїти, каже: «Боляче не буде». Але це зовсім не так. Чи не краще йому сказати правду: «Буде боляче, але тільки трішки і відразу мине». Або

вранці, коли Тетянка прощається з мамою, вихователька каже їй: «Не плач, мама зараз піде на роботу і відразу повернеться». Таке перекручення не допоможе дитині навчитися керувати ситуацією і навіть підриває довіру до дорослого. Так, в останньому прикладі правильно було б сказати: «Я розумію, тобі дуже сумно, що мама йде, але вона обов’язково повернеться». Дорослі мають ретельно підбирати слова і пояснення, щоб не зашкодити розвиткові здорових емоцій.

4. Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою

Діти рідко дивуються тому, що роблять дорослі у тому разі, якщо поведінку їх узагалі складно зрозуміти. Проте якщо настрій дорослих різко змінюється (від веселого до сердитого, від уважного до байдужого) без будь-яких причин,

діти починають їх боятися. Важливо пояснити дітям, що відбувається, і поводитися так, аби поведінка була передбачуваною і викликала у дітей довіру.

5. Розмовляйте з дітьми про їхні емоції

Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вихователя, він може сказати: «Катрусю, ти сердишся». Тим самим вихователь пов’язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше впоратися. У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще розуміти і свій стан, і стан інших людей.

6. Уважно спостерігайте за дітьми

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, у якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами.

Якісь почуття можуть бути загострені, а якісь — помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами. Визначте, що почуває дитина, і скажіть це словами, звертаючись до неї: «Ти, здається, стурбований чимось?», «У тебе задоволений вигляд». Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, що якомога точно визначали б емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад: «Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш склеїти поробку». Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв. У міру дорослішання дитини ваші слова будуть набувати для неї все більшого змісту, і вона буде краще розбиратися у своїх почуттях.

7. Допомагайте дітям розповідати про свої почуття

Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді «так» чи «ні». Наприклад: «Іринка взяла твого пензлика. Тобі це не сподобалося?» Передайте Іринці відповідь дитини: «Михайликові не сподобалося, що ти взяла його пензлика. Михайлик сердиться». У міру того, як діти набувають практичних умінь, підказуйте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження: «Мишко, тобі не сподобалося, що Іринка взяла твого пензлика?» Скажи Іринці:

«Мені не подобається. Я серджуся». Потім переходьте до простіших форм: «Тобі не подобається, що Іринка взяла твого пензлика? Скажи їй, що ти про це думаєш».

8. Допомагайте дітям зауважувати і розуміти почуття інших людей

Для того щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають у різних ситуаціях. Це вміння формується поступово, у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду. Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, наприклад: «Оленка сміється, вона рада», «Микитка плаче, він стурбований». Привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції, наприклад: «Софійчина мама сьогодні у нас в класі. Софійка дуже рада!» Визнайте право дітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки. Спочатку назвіть почуття, випробовувані дитиною: «Я бачу, ти сердишся». Потім скажіть: «Сердитися можна, але битися не можна. Сергійкові буде боляче. Краще сказати йому, що ти думаєш».

Кожна дитина має право на увагу, на ласку, на похвалу.

Є.Аркін

Висновок

Отже в ході роботи над темою «Розвиток емоційного інтелекту як передумова розвитку інноваційної особистості», вивчили загальні аспекти розвитку емоційної сфери дошкільника. Побачили, як важлива ця функція для загального розвитку дитини, для становлення його особистості, формування життєвого досвіду. У дітей краще, ніж у дорослих, розвинена інтуїтивна здатність вловлювати чужий емоційний стан, оскільки вони не надають такого значення словами, як дорослі. Тому важливо не втратити цей благодатний час для розвитку у дитини емпатії, співчуття, товариськості, доброти. Для співпереживання та вміння проявляти адекватні реакції на чужі емоції дитині потрібен досвід спільного проживання своїх емоцій і емоцій партнера по спілкуванню при різних за характером емоційних впливах.

Способи поведінки, які ми, природно демонструємо дитині в буденному житті, не завжди продуктивні, іноді - неадекватні, часто - обмежені нашим власним досвідом і недоліками. Тому для розвитку емоційної сфери дошкільника необхідна спеціальна робота в цьому напрямку. Період дошкільного дитинства можна назвати віком пізнання емоцій, до яких відносяться почуття подиву, цікавості, допитливості. Виникаючи в результаті зіткнення з новими сторонами діяльності, ці емоції у свою чергу роблять стимулюючий вплив на пізнавальні, а також інші психічні процеси, виробляють у дитини індивідуальне ставлення до реального світу речей і явищ, сприяють розвитку креативності.

У дошкільному віці емоції мають бурхливий, але нестійкий характер, що проявляється в яскравих, хоч і коротких афектах, у швидкому переході від одного емоційного стану до іншого. Дитину легко злякати, розсердити, але з тією ж легкістю можна і зацікавити, викликати в нього задоволення, радість. Дітям властива виняткова «емоційна заражаємість», вони особливо схильні до впливу емоцій, пережитих іншими дітьми та дорослими. Якщо почати розвивати емоційну сферу в дитинстві, розвивати і тренувати здатності передбачати, брати на себе відповідальність і керувати своїми діями, то в зрілому віці можна досягти більшого згоди і досконалості в управлінні.

ДОДАТОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова, Г.С.Возрастная психологія «Текст» / Г.С. Абрамова.- М.: Академія, 2007.- 25с.

2. Анохін,П.К. Вибрані праці.Філософські аспекти теорії функціональної системи «Текст» / П.К. Анохін. - М .: Просвещение, 2007 -318с.

3. АнікеєваО. Корекція емоційних порушень у дошкільників, пов"язаних із порушенням дитячо-батьківських стосунків // Психолог. – 2008 -№ 22-24.

4. Белкіна, В.Н. Психологія раннього і дошкільного дитинства «Текст» / В.М. Бєлкіна. - М .: 2010.-56-73с.

5. Божовіч. Л.І. Про моральному розвитку й вихованні дітей «Текст» / Л.І. Божович. - М .: 2007 - № 5 - 78-85с.

6. Веккер, Л.М. Психічні процеси «Текст» / Л.М. Веккер. - М .: Сенс; "Академія", 2009 - 544с.

7. Волков, Б.С., Волкова, Н.В. Дитяча психологія: Логічні схеми «Текст» /Б.С. Волков, Н.В. Волкова. - М .: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 2002.- 120с.

8. Виготскій, Л.С. Вчення про емоції // Зібрання творів т.4 «Текст» Л.С.. Вигодський. - М .: Изд-во МГУ, 2009 - 340-367с.

9. Виготський, Л.С. Проблема культурного розвитку дитини (1928) «Текст» / Л.С. Вигодський. - Вестн. Моск. ун-ту, Психологія. - 2008 - № 4 - 15-

10. Додонов, Б.І. Інформаційні теорії емоції «Текст» / Б.І. Додонов. Психологічний журнал. -2008 №2. - 104-116с.

11. Дуброва, В.П., Милашевич, Є.П. Організація методичної роботи в дошкільному закладі «Текст» / В.П. Дуброва, Є.П. Милашевич. - М .: Нова школа, 2009 - 28-35с

12. Дятленко Н. Самоповага дітей // Бібліотека шкільного світу. — К., 2007

13. Доля Н. Розвиток емоційної сфери дітей раннього віку // Психолог.– 2008 - №3