Онлайн
1432
Мірошник Валентина Миколаївна
Написати приватне повідомлення
Матеріалів: 100 (98)
Перегляд матеріалів: 2175

Марфа Тимченко - майстер петриківського розпису.

I. Вступ  

     Петриківський розпис – це унікальне явище народної творчості. Квіти, ягоди, грона калини , незвичайні птахи, розпис не можна не впізнати одразу, його поціновувачі є в усьому світі.

     Осередком цього декоративного розпису є село Петриківка Дніпропетровської області, перша згадка про яке датується 1772 роком (Додаток 1). Цього ж року жителі Курилівки,- села, що знаходиться за 20 кілометрів від Петриківки, звернулись до кошового отамана Петра Калнишевського з  проханням перенести церкву, яку щорічно підтоплювали дніпровські води. І перша письмова згадка – це звернення Калнишевського до вищого духовенства про освячення церкви на новому місці у селі Петрівка (згодом перейменовано на Петриківка), куди було перенесено будову, а точніше перекочено на дерев’яних котках.

     Петриківка була важливим торгівельним центром Протовчанської паланки. Три рази на рік тут збирався ярмарок. Великим попитом користувались вироби місцевих майстрів: мальовані скрині, килими, рядна, сукна, розписані яскравими квітами. Вже у ХVІІІ ст. на основі самобутнього запорозького декоративного мистецтва склався оригінальний петриківський орнамент, хоча сучасники вважають, що датування перших місцевих орнаментів визначається ще четвертим тисячоліттям до нашої ери.

        Історія виникнення петриківського розпису цікава та захоплююча. Традиція прикрашати оселю та одяг декоративними петриківськими розписами зародилася в Україні задовго до появи християнства. Люди вірили, що в красивих орнаментах криється магічна сила, яка захищає господарів від злих сил та негараздів. Ось чому петриківськими розписами у якості оберегів часто розписували зброю та курені запорозькі козаки (Додаток 2).

II. Основна частина

1. Петриківський розпис: історія та сучасність

  Спочатку, розпис був настінним. Такі розписи були дуже поширені практично всюди. Господині розмальовували в основному стіни хат та печі (Додаток 3, Додаток 4). Хатні розписи Дніпропетровщини мали свої особливості: дрібні орнаменти з великою кількістю деталей. З часом, деякі майстри почали розписувати не тільки свої хати, але й працювали на замовлення. Попит на розписи виріс, але майстрів не вистачало, тому виникла «мальовка» (Додаток 5). Це той самий розпис, що й настінний, але зображення наносились на папір, а потім вішались в оселі. Розміри «мальовок» та їх форма залежали від призначення. Наприклад,  «мальовки», якими прикрашали сволок , були у формі смужок, на комині вішали «мальовки» овальної форми з квіткою в середині. Іноді «мальовки» виконували роль рушників чи килимів. Рушник, скажімо, малювався на напівпрозорому папері із зображенням орнаменту кілкового рушника. З часом, «мальовки» перестали імітувати настінний розпис і стали більш самостійними, набули нових якостей та вже не були прив’язані до настінного живопису.

     Окрім розписів стін та «мальовок» були й інші види розпису. Олійними фарбами розмальовувались предмети повсякденного вжитку: скрині, мисники, кінські дуги, сані, дерев’яний посуд. Звісно, часто розписи тримались не довго, адже наносились на дерево, без попередньої обробки поверхні. Петриківський орнамент можна побачити, навіть, на іконах (Додаток 6, додаток 7, додаток 8).

     Спочатку розписи виконували саморобною яєчною темперою. Для цього соки рослин змішували з крейдою, сажею, яєчним жовтком для більшої стійкості, згодом почали використовувати і олійні фарби, гуаш, анілінові барвники.

     Інструментами були пензлики, що були зроблені з маленьких пір’їнок курки – ними малювали тонкі риски, дрібні деталі, лінії. Рогозом виконували зображення квітів. Пізніше, майстрами почали використовуватись так звані «кошачки». Це пензлики зроблені з котячої шерсті, якими можна зробити найтонші лінії. «Кошачки» використовуються і нині (Додаток 9).

     2. Особливості петриківського розпису

     Особливістю розпису є й те, що об’ємні зображення ніби розгортаються на площині стіни, листа паперу чи поверхні тарілки , при цьому лінії стебел не перетинаються між собою, а багато елементів мають силуетне зображення. Фігури птахів, звірів, людей мають контурне зображення. Тварини малюють у профіль, а квіти – в анфас. При виконанні розпису пензлик тримають трьома пальцями перпендикулярно поверхні, що розписується. Так забезпечується вільний мазок від себе, від тонкої лінії до стовщення, починаючи з кінчика пензлика і закінчуючи натиском основи (Додаток 10).

     Прославлені майстри декоративного розпису працювали, як відомо, використовуючи власні техніки та застосовували свої інструменти, які, часто, самі й робили. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки, заповнюючи все полотно і, якщо його довжини не вистачало, дошивала додаткові шматки. У Параски Хоми був інший метод малювання. Художниця спочатку виконувала детальний малюнок олівцем, а потім фарбами.

     У 1936 році була відкрита школа декоративного малювання, випускниками якої були: Г.Прудникова, В.Кучеренко, Є.Клюпа, І.Завгородній, М.Шишацька. О.Пікуш, Н.Шулик та З.Кудиш. Відомими майстрами петриківського розпису були Т.Пата,  Н.Білокінь, І.Пилипенко, Н.Тимошенко,  П.Глущенко, В.Вовк та інші. Ці майстри та їх учні відродили декоративний настінний розпис, знайшли нові можливості його використання в різних видах ужиткової графіки, тканинах, ілюстрації та промислових виробах (Додаток 11).

     Орнамент, що в минулому розвивався,як настінний розпис і оздоблення побутових предметів, сьогодні використовується в книжковій графіці, художньому оформленні порцелянових блюд, тканин, сувенірних скриньок. З покоління у покоління передаються традиції петриківського розпису, самобутнього, в основному рослинного орнаменту, що згодом більш удосконалився. Характерною рисою, наприклад, петриківського "букета" є розташування в його центрі трьох великих квіток, зі сторін яких відходять менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються вигнутими вусиками і стеблинками. Сучасний петриківський орнамент ґрунтується на уважному вивченні реальних форм флори і створенні на основі цього незвичайних квітів, які не існують в реальному світі (наприклад, "лучка" чи "кучерявки").Мотиви садових, лугових квітів, ягід калини, полуниці і винограду також знайшли своє застосування. Традиційним є й декоративні панно , "вазон", "букет", окрема "гілочку" і "фриз" (Додаток 12).

     3.Петриківський розпис в українському побуті

     Сучасна техніка самобутнього петриківського розпису виникла у ХVII ст. разом з приходом у Петриківку, що на Дніпропетровщині, перших поселенців. З того часу петриківський розпис став невід’ємною частиною українського побуту. Люди, будуючи світлі хати-мазанки, розписували їх пишними квітковими малюнками, створюючи цілий художній ансамбль, адже прикрашався не лише інтер’єр будинку (стіни, піч), але й зовнішній фасад, а ще посуд, весільні скрині, меблі та інше хатнє начиння.

      Господарів, чиї оселі не були розписані яскравими орнаментами, в селі не поважали, вважаючи їх морамьно убогими та не гідними навіть вітань односельців.Петриківський розпис — це своєрідний декоративно-художній літопис флори та фауни Придніпров’я. Як майстерно селищні художники передають динаміку пташиного польоту, як тонко відтворюють найменші коливання рослин від вітру, як вишукано поєднують світло і тіні! (Додаток 13).

     4.Секрети петриківського розпису

     Основним елементом петриківських орнаментів є квітка — символ пишної природи. Найчастіше шедеври народного мистецтва прикрашають мальви, півонії, айстри, різноманітні польові квіти, а ще ті, які вигадують самі майстри. Так на стінах, полотнах та посуді у утворюється свій, особливий світ краси та натхнення.

      А яке ж цікаве приладдя для розпису! Пензлики народні умільці виготовляють самостійно — з котячої шерсті, вистриженої з грудей.         Завдяки такому інструменту фарба лягає рівно, і орнаменти виходять охайними та легкими. Нерідко малюнок виконується і пальцями.

      Цікаво, що фарби для петриківських творів ніколи не змішують. Рожева, жовта, синя, червона та зелена — усі вони покликані вдихнути в малюнок життєрадісність та природну легкість. А оскільки колись фарби нерідко виготовлялися з природних матеріалів, петриківські розписи мали недовгий вік. Тож щороку напередодні великого свята старі малюнки змивали та прикрашали оселі новими барвистими оберегами. Так з року в рік село розквітало новими барвами та чудернацькими візерунками.

      Майстри петриківського розпису передають секрети унікального малярства місцевим дітлахам. Техніці створення малюнку навчають змалку, мабуть, тому складається враження, що петриківські розписи наповнені сонцем — є в них щось наївне і чисте, родом з дитинства. Найстаранніших та найдосвідченіших художниць називають «чепурушками», вони і діляться таємницями створення візерунків з наступними поколіннями.

     Вишуканий та неповторний, петриківський розпис — чудовий привід для гордості українців. Ще б пак, адже в основі його барвистих візерунків лежить безмежна любов до рідного краю. Магія петриківського розпису полонила серця мільйонів шанувальників прекрасного та на увесь світ прославила талановитих народних майстрів родом з України...(Додаток 14, Додаток 15).

 

       5. Марфа Тимченко - майстер петриківського розпису

       Марфа Ксенофонтівна Тимченко — майстер великого хисту і ши­рокого діапазону. Народилася вона 25 березня 1922-о року в селі Петриківка на Дніпропетровщині (Додаток 16).

      Видатну роль у становленні Марфи Тимченко як художниці відіграла школа декоративного мистецтва, відкрита у Петриківці 1936-о року. Викла­дачі цієї школи — народні майстри. Вчили вони своїх учнів на зраз­ках місцевого, петриківського, орнаменту — спочатку учні копіювали твори старших прославлених петриківчанок, особливо часто звер­талися до творів Надії Білокінь (Додаток 17), а потім переходили до власної творчої праці. І це вони робили під орудою таких майстринь, як відома вже й тоді Тетяна Пата (Додаток 18). Декоративне малювання, яке досі було звичайним заняттям для кожного петриківчанина, набу­вало тепер характеру професії.

     У 1936-у році Петриківська школа декоративного мистецтва надіслала малюнки Марфи Тимченко до Києва на виставку, і молода майстриня того ж року отримала премію. А 1938-о року її запросили до школи майстрів на­родного мистецтва, що виникла у Києві на базі колишніх централь­них експериментальних майстерень. З цього часу і починається розквіт творчого життя Марфи Тимченко.

      1940-о року Тимченко покидає школу і йде працювати на Київський керамічний завод, а наступного року переходить до Коростенського фарфорового заводу. Там вона робить перший ескіз розпису деко­ративного блюда. Перед молодою майстринею відкривається перс­пектива справжньої творчої праці, яка, однак, триває лише півроку. Потім війна, повернення до Петриківки. Але 1944-о року Тимченко знову у Києві – працює в Інституті декоративно-при­кладного мистецтва Академії архітектури УРСР. Тут вона дістає змогу повернутися до розпису посуду. Розпочавши роботу у фарфорі, Марфа Ксенофонтівна не пішла шляхом на­слідування, а прагнула утвердити своє власне розуміння декоратив­ного мистецтва. Про це свідчить ряд її графічних композицій того часу.

       На цей час припадають і такі роботи Тимченко, як розпис меб­лів, дерев’яних коробок,  тканин під батік. Тоді ж художниця робить перший розпис дерев’яної тарілки з портретом Т. Г. Шевченка (1947—1948) (Додаток 19). Цікаво, що цю роботу вона виконує за традиційними прийомами XVIII — початку XX століття: тарілка фарбувалася в один колір, а по цьому тлу наносився різнобарвний орнамент.

      1950-і роки — це новий етап у творчості художниці: вона починає працювати над ескізами для тканин і вишивок, з 1954-о року працює на Київському експериментальному заводі художньої кераміки, де засвоює техніку ма­лювання по фарфору. З цього часу робота Марфи Тимченко як художника-фарфориста стає відомою в широких колах аматорів мистецтва. Але вона пра­цює водночас і як графік, причому робота в графіці значною мірою залишається основою для розписів по фарфору.

      Вази, які розписувала художниця, були подаровані Мао Цзедуну, Річарду Ніксону, Йосипу Тіто, Олексію Косигіну, Володимиру Щербицькому, Леоніду Брежнєву. У 1979-у році Марфа Тимченко в співавторстві з Іваном Скицюком оформила магазин “Казка” у Києві. Твори художниці експонувалися на чисельних виставках в Україні та за кордоном. У 2000-у році Тимченко отримала Шевченківську премію.

       Її ім’я займає особливе місце в історії мистецтва і культури України.     М. К Тимченко належала до когорти митців, які, свято зберігаючи традиції народного мистецтва, цілеспрямовано їх розвивали. Основа творчості художниці – глибинний, нерозривний зв’язок з орнаментальним мистецтвом її рідного славнозвісного села – Петриківки, що на Дніпропетровщині. Протягом довгого творчого життя художниця створила сотні оригінальних квіткових і сюжетних композицій на папері, картоні, порцеляні та полотні, спільною рисою яких є витонченість малюнка, відчуття ритму, композиційна та колористична довершеність.

    Одна з найбільших колекцій творів художниці зберігається у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, яка дозволяє простежити еволюцію творчої манери майстра, поступову зміну естетичних акцентів та уподобань.

      Марфу Тимченко, як художника, сформували дві школи орнаментального мистецтва: петриківська та київська, народна та професійна.

      6. Про твори Марфи Тимченко

      Якщо перші твори 1930-х – 1940-х рр. мали виразно орнаментальний характер, то у 1950-ті роки відбувається переорієнтація художниці на виробничу основу. Марфа Тимченко разом з односельчанками Вірою Клименко-Жуковою, сестрами Вірою Павленко та Ганною Павленко-Черниченко стояла біля джерел створення українського стилю розписів фарфорових виробів. Понад тридцять років творчого життя віддала художниця роботі на фарфорових заводах України, і своїми численними творами продемонструвала прекрасне відчуття матеріалу, його особливостей, вміння орнаментальним декором підкреслити форму виробу.

       Віртуозне володіння традиційним петриківським мазком надавало художниці безмежних можливостей у створенні безкінечних варіацій мотиву, у відкритті несподіваних граней образу і оригінального вирішення теми. Відчуття кольору, його нюансів ніколи не зраджувало мисткиню, бо існувала вона у ньому генетично і тому завжди бездоганно.

     У 1950-ті рр. М. Тимченко у свої орнаментальні композиції починає вводити птаха, спочатку вплітаючи в орнамент, а згодом, виділяючи кольором та динамікою зображення, робить його смисловим, а іноді символічним центром: «Панно з птахом» 1957 р.(Додаток 20), «Райський птах" 1966 р.(Додаток 21), "Півні у квітах" 1962 р.(Додаток 22).

       Творчість Марфи Тимченко, яка була безперервною і тривала до останніх днів її життя, є зовсім новим явищем у мистецтві народного живопису. З одного боку, майстриня була міцним корінням пов’язана з традиціями народного орнаментального мистецтва, з іншого – середовище професійних художників, у якому жила вона і працювала у Києві з кінця 1930-х років, сприяли народженню унікального, надзвичайно самобутнього явища у її творчості, в якому є гостре відчуття природи з її святковою барвистістю, постійною мінливістю, чисто джерельною народною поетикою та образне узагальнення баченого і відчутого серцем.

      Невпинно зростаючий зв'язок між окремими елементами та мотивами у композиціях художниці, що з роками ставав все більш органічним та виправданим, приводить її у 1970-ті рр. до декоративного пейзажу і народної картини, але не канонічної, а саме «тимченківської», де основним і надзвичайно важливим моментом для художниці було поєднання сюжету та пейзажу з елементами петриківського орнаменту, які немов чарівне плетиво вкривають все, на чому спинявся її погляд. Віртуозний візерунок з певним роздробленням розчленованих рослинних форм в її творах є самодостатньо цінним: «Дівчата на лузі гребли, а хлопці клали та й на сонце поглядали..."(Шевченко), 2004 р.(Додаток 23);  "Мені тринадцятий минало..."(Шевченко), 1999 р.(Додаток 24); "Прийми Боже мою душу..." , 2002 р.(Додаток 25); "Бабуся залишилася одна ", 2002 р.(Додаток 26); "Сватання на Гончарівці", 2001 р.(Додаток 27); " Я з мамою на ярмарку" , 1996-1997 рр . (Додаток 28); " Засвіт встали козаченьки", 2003 р.(Додаток 29); "Їхали козаки із Дону додому... "2003 р. (Додаток 30) та багато інших мальовничих картин.

III.  Висновок.

       Самобутній по своїй суті, виконаний з великим смаком і знанням законів орнаментальної композиції, петриківський декоративний розпис має специфічні особливості, що чітко відрізняють його від розпису навіть сусідніх з Петриківкою сіл. Характерною особливістю петриківського розпису є, перш за все, переважання рослинного (здебільшого квіткового орнаменту) і створення фантастичних, небувалих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори. Прикладом цього є традиційна "цибулька", схожа на розрізану навпіл цибулю. Дрібні ж листочки, виконані легкими відривчастими мазками, називаються "папороттю". Такими ж тонесенькими мазками, які складають враження чогось пухнастого, легенького як повітря, роблять пестики квітів і бутони.  Ажурність і графічна чіткість малюнка, віртуозність його виконання досягаються за допомогою щіточки із котячої шерсті. Такою щіточкою петриківці досягають пухнастих і перистих зображень рослин, особливо листя. Інколи квіти в петриківському розписі поєднуються чи замінюються ягодами, наприклад виноградом і калиною, тут же уміщуються і птахи, що дзьобають ягоди. Рідше зустрічаються зображення тварини і людини.  Українське мистецтво зберігає невичерпні багатства орнаментальних мотивів, нагромаджені у процесі історичного розвитку.       На жаль, невідомими залишилися імена багатьох і багатьох майстрів народного мистецтва, що прикрашали побут українського народу. Петриківський розпис — не лише народне мистецтво, що зберігає традиції оздоблення українського житла, але й сучасний живопис, який розвивається та набуває нових рис. 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО .

IV. Список використаної літератури.

1. "Знайомтесь, петриківський розпис",Методична розробка, Миронова М.В., Москва, 2011р.

2."Мистецтво петриківського розпису", Харченко Олена, Харків, 2013 р.

3."Петриківський розпис", Пилипенко Ярина

4. Альбом Тетяни Пати

5."Майстер декоративного розпису Надія Білокінь", Статива О.

6. "Альбом. Марфа Тимченко" Упорядник Б.Бутник-Сіверський

7."Петриківський розпис",Навчальний посібник ,Кажарська Л.В.