Офлайн
84
Таранюк Ольга Анатоліївна

Уманський медичний коледж (основний заклад)

викладач

Вчительський сайт

Написати приватне повідомлення
Матеріалів: 0
Перегляд матеріалів: 0

Працюю в Уманському медичному коледжі викладачем дисципліни " Мед. сестринство у внутрішній медицині".

Пієлонефрити. Гострий пієлонефрит. Хронічний пієлонефрит

Гострий пієлонефрит – гострий запальний процес у нирковій паренхімі та чашечково-мисковій системі. Гнійні пієлонефрити розвиваються у третини пацієнтів.

ЧИННИКИ:

-бактеріальний (бактерії кишкової групи – в 51,6 % випадках, стафілококи – у 20,3 %, протей – у 9,2 %, синьогнійну паличку – в 1,8 %, ентерокок – у 0,6 %);

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-каріозні зуби;

-хронічний тонзиліт;

-фурункульоз;

-панарицій;

-мастит;

-остеомієліт;

-холецистит;

-вагітність;

-менструація;

-переохолодження.

-запальні зміни в органах сечової системи (уретрит, цистит);

-запальні зміни статевої системи (простатит, аднексит);

-запальні зміни у клітковині таза (парапроктит).

КЛІНІКА

Початкові клінічні прояви як правило, виникають через кілька днів або тижнів (у середньому 2-4 тижні) після затухання вогнищевої інфекції. У типових випадках для гострого пієлонефриту характерна тріада симптомів: у хворого озноб із наступним підвищенням температури тіла, дизуричні явища і біль у ділянці попереку (з обох боків – при двобічному і з одного боку – при однобічному пієлонефриті).

Захворювання характеризується загальними і місцевими симптомами. Підвищується температура, одночасно з’являється озноб , загальна слаб-кість, розбитість, м’ язовий біль, біль у суглобах, головний біль, здебільшо-го у лобній ділянці, нерідко приєднується нудота і блювання . Вираженість загальних симптомів максимальна при гнійному пієлонефриті, незначна при серозному. Озноби нерідко передують появі температури, є характерною ознакою пієлонефриту. При гнійних формах озноби багаторазові, повторюються декілька разів протягом доби, інтенсивні. Пропасниця інколи до-сягає 39-40-41 С, постійна чи гектичного типу, добові коливання темпера-тури 1-2 С та більше. Проливні поти з’являються через 1-2 години після початку пропасниці, нерідко бувають тяжкими , виснажливими, після пото-виділення температура дещо знижується, може розвинутись різка слабкість, адинамія, гіпотензія. Озноби з різким підвищенням температури, рясним потовиділенням повторюються щодня, кілька разів на добу.

Місцеві симптоми гострого пієлонефриту (біль у поперековій ділянці, дизуричні прояви, зміни в сечі) не завжди виникають на початку захворювання і можуть мати різний ступінь вираженості. На початку захворювання біль у поперековій ділянці або верхній половині живота носить невизначений характер із непостійною локаліза-цією. Лише через 2- 3 дні він набуває чіткої локалізації в ділянці правої або лівої нирки, часто з іррадіацією в праве або ліве підребер’я, в пахову ділян-ку, в статеві органи, посилюється вночі, під час кашлю, рухів ноги на боці ураження. У частини хворих у перші дні захворювання біль взагалі може бути відсутнім і з’являється лише через 3-5 днів, а іноді через 10-15 днів. Біль супроводжується дизуричними явищами – печією, частими позивами на сечовиділення.

При огляді хворих на гострий пієлонефрит виявляються ознаки загальної інтоксикації – гіперемія обличчя, пітливість, болючість м’язів. При бімануальній пальпації визначається болючість у підребер’ ї та поперековій ділянці. Може виявлятися напруження м’язів , підвищення м’язового тонусу в поперековій ділянці та підребер’ях на боці ураження. Відзначається пози-тивний симптом Пастернацького. Якщо гнійник локалізується на передній поверхні нирки, в патологічний процес залучається очеревина з розвитком перитонеальних явищ.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

-загальної інтоксикації;

-місцевого запалення;

-дизуричний.

Діагностика:

-ЗАС;

-ЗАК;

-ан. сечі на бак. обстеження;

-ан. сечі за Нечипоренко;

-УЗД нирок.

Найважливішими лабораторними ознаками гострого пієлонефриту є протеїнурія, лейкоцитурія (піурія) і значна (справжня) бактеріурія, особливо, якщо вони проявляються разом, еритроцитурія (здебільшого у вигляді мікрогематурії) спостерігається далеко не завжди. В загальному аналізі крові лейкоцитоз, нейтрофільний зсув лейкоцитарної формули вліво із збільшенням числа паличкоядерних лейкоцитів, появою юних форм , при-скорення ШОЕ . Мікробне дослідження сечі підтверджує діагноз при наяв-ності не менше 50-100 тисяч мікробних тіл в 1 мл.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Хворі на гострий пієлонефрит потребують обов’язкової госпіталі-зації в урологічне відділення.

Дієта №7 А. Дієта повинна бути різноманітною, з достатнім вмістом білків, жирів, вуглеводів, багатою на вітаміни. Рекомендовані легкозасво-ювані продукти – молоко і кисло-молочні продукти , каші, овочеві і фрук-тові пюре, білий хліб. Для вживання рекомендують різноманітні свіжі натуральні соки, компоти, киселі , відвар шипшини, чай, мінеральні води (єсен-туки, боржомі, трускавецька, березівська). З харчового раціону необхідно виключити гострі страви, м’ясні навари, консерви, каву, алкогольні напої, перець, гірчицю, цибулю, хрін, які подразнюють сечові шляхи та нирки.

Медикаментозне лікування:

-антибіотикотерапія – протягом 10-14 днів);

-сульфаніламідні препарати (уросульфан, бисептол);

-похідні нітрофуранів (фурагін, фуразолідон, фурадонін);

-протигрибкові препарати (фуцис, флюконазол);

-вітамінотерапія

-імуномодулююча терапія (тималін, лєвамізол, діуцифон).

УСКЛАДНЕННЯ:

-уросепсис;

-абсцес нирки;

-карбункул нирки;

ПРОФІЛАКТИКА

У зв’язку з великою частотою рецидивів гострого пієлонефриту і для

попередження переходу в хронічний необхідно проводити повторні курси протимікробної терапії в умовах стаціонару або амбулаторно (не менше ніж 6 міс.).

Хворий, який переніс гострий пієлонефрит, після виписування із стаціонару має перебувати на диспансерному обліку не менше року за умови нормальних аналізів сечі та відсутності бактеріурії. Якщо протеїнурія, лей-коцитурія, бактеріурія зберігаються або періодично з’являються, терміни диспансерного спостереження збільшуються до 3 років, а потім, за відсутності ефекту лікування, хворого переводять у групу хворих на хронічний пієлонефрит.

Хронічний пієлонефрит

Хронічний пієлонефрит – це запальне захворювання нирок і чашечково-мискової системи. Виникає, як правило, в результаті того, що гострий пієлонефрит не лікували або неефективно лікували. Проте тільки у третини хворих на хронічний пієлонефрит в анамнезі є скарги на типовий біль, дизуричні явища, пропасницю. Критерієм трансформації гострого пієлонефриту у хронічний є тривалість захворювання більше 2-3 місяців.

ЧИННИКИ:

-інфекційний (головним чином кишкова паличка, рідше стафілокок, , ще рідше – ентерокок, стрептокок та ін.)

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-хронічні інфекції (каріозні зуби, хронічний тонзиліт, фурункульоз, панарицій, мастит, остеомієліт, холецистит, а також запальні процеси в

органах сечової і статевої систем, у клітковині таза);

-цукровий діабет;

-артеріальна гіпертензія;

-подагра;

-конкременти нирок;

-аденома передміхурової залози;

-аномалія розвитку сечовивідних шляхів;

-вагітність;

-тривале приймання оральних контрацептивів.

КЛІНІКА

На відміну від гострого пієлонефриту хронічний пієлонефрит частіше

(у 75% випадків) є двобічним, проте ступінь ураження обох нирок не однаковий. Нерідко хронічний пієлонефрит перебігає латентно. Клінічні й лабораторні ознаки хронічного пієлонефриту найбільш виражені у фазі загострення захворювання та незначні у період ремісії. Загострення хронічного пієлонефриту за клінічними та лабораторними ознаками нагадує гострий пієлонефрит. З’являється підвищення температури, нерідко до 38-39 С, погіршується загальний стан, виникає біль в поперековій ділянці з одного чи двох боків, дизуричні явища, анорексія, нудота, блювання, біль в жи-воті, головний біль. У 10-40% хворих спостерігається підвищення артері-ального тиску, гіпертонія частіше транзиторна. Приєднання гіпертензії погіршує перебіг захворювання. Захворювання характеризується поліурією з виділенням протягом доби 2-3 літрів сечі та ніктурія. Збільшення діурезу супроводжується спрагою, сухістю в роті.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

-загальної інтоксикації;

-місцевий больовий;

-дизуричні явища;

-артеріальна гіпертензія.

Ан. крові– лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, у 50% хворих анемія. В загальному аналізі сечі виявляють незначну протеїнурію, лейкоцитурію. Бактеріологічне дослідження сечі показує збільшення кількості мікробних тіл більше 50-100 тисяч в 1 мл .

ПЕРЕБІГ

Для хронічного пієлонефриту характерний багаторічний перебіг, коли

періоди поліпшення змінюються загостреннями. У міру збільшення трива-лості захворювання „світлі” проміжки зменшуються, а частота загострень збільшується.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

В період загострення хворий повинен лікуватися стаціонарно і дотримуватись ліжкового режиму до нормалізації температури, ліквідації ди-зуричних явищ і припинення болю у попереку. Дієта в період загострення №7 А, в період ремісії №7. Не слід вживати гострі приправи, спеції, алкогольні напої, консерви, каву, какао. Хво-

рим особливо корисні морси (журавлиновий, брусничний), відвари шипши-ни , компоти , киселі. Рекомендується молоко, фрукти, соки, овочі, відваре-не м’ясо. За відсутності набряків та артеріальної гіпертензії рекомендують форсований діурез – вживають до 2-3 літрів рідини на добу: мінеральні води, соки, морси, компоти, киселі. Вживання кухонної солі обмежується до 5-8 г на добу. На будь-якій стадії пієлонефриту рекомендується широке включення до дієти баштанних культур – кавунів, динь, гарбузів, які мають сечогінну, антисептичну дію, очищують сечові шляхи.

Медикаментозна терапія. Лікування уросептиками продовжується систематично й тривало. Перший курс триває 6-8 тижнів. Повторні курси призначають за 3-5 днів до можливого загострення, тривалість курсу –8-10 днів:

-антибіотикотерапія;

-сульфаніламіди

-похідні нітрофурану

-похідні 8-оксихіноліну – 5-НОК

-препарати, що покращують нирковий кровообіг (трентал, курантил, венорутон, гепарин);

-нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак натрію);

При порушенні нормальної уродинаміки – оперативне втручання.

Санаторно-курортне лікування на бальнеопитних курортах – Трус-кавець, Моршин, Березовські Мінеральні Води, Свалява, Гусятин.