Офлайн
85
Таранюк Ольга Анатоліївна

Уманський медичний коледж (основний заклад)

викладач

Вчительський сайт

Написати приватне повідомлення
Матеріалів: 0
Перегляд матеріалів: 0

Працюю в Уманському медичному коледжі викладачем дисципліни " Мед. сестринство у внутрішній медицині".

Гломерулонефрити. Гострий гломерулонефрит. Хронічний гломерулонефрит.

Гострий гломерулонефрит

Гострий гломерулонефрит – це гостре двостороннє захворювання ни-рок автоімунного генезу з переважним ураженням ниркових клубочків та залученням до процесу ниркових канальців, інтерстиціальної тканини та судин.

Одна із найпоширеніших форм дифузних запальних захворювань нирок.

ЧИННИКИ:

- стрептококова інфекція (у 60-80% випадків гострому гломерулонеф-риту передує: ангіна, хронічний тонзиліт, катар верхніх дихальних шляхів, скарлатина, фурункульоз, бешиха, отит, рідше – пневмонія, ревматизм, септичний ендокардит, у 20% випадків виявити причину не вдається);

-інфекційно-імунний (віруси – вірус гепатиту В, краснухи, інфекційно-го мононуклеозу, герпесу, аденовірусу, а також при інфікуванні лептоспірами, при бруцельозі);

-неінфекційно-імунні (введення вакцин чи сироваток, вплив хімічних чи лікарських засобів, пилку рослин, отрути комах).

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-переохолодження;

-робота в умовах підвищеної вологості.

В основі захворювання лежить відкладання імунних комплексів та ком-понентів комплементу в ниркових клубочках, яке супроводжується пору-шенням мікро циркуляції в нирках – збільшується внутрішньо судинне зсідан-ня крові в клубочкових капілярах , утворюються тромбоцитарні агрегати, тромбоз, випадіння фібрину, аж до повної обтурації отвору капілярів.

КЛІНІКА У типових випадках захворювання починається гостро. За 1-3 тижні до

маніфестації захворювання пацієнти переносять одну із стрептококових інфекцій. Хворі скаржаться на головний біль , слабість, зниження апетиту, задишку, серцебиття, біль у попереку, появу набряків. Біль у поперековій ділянці може бути дуже інтенсивним. Характерне часте і болісне сечови-пускання, мала кількість сечі, зміна кольору сечі. Олігурія спостерігається у більшості хворих у перші (1-3) дні захворювання , що згодом змінюється поліурією. У 70-90% хворих виявляються набряки, які виникають швидко, інколи протягом кількох годин, і локалізуються на обличчі , тулубі, кінцівках. Вони не тільки швидко виникають, але й у більшості випадків швидко зникають – за 10-14 діб. Інколи набряки супроводжуються асцитом, гідротораксом, гідроперикардом.

Під час огляду відзначаються блідість шкіри, одутлість обличчя, ціа-ноз губ, акроціаноз. Дихання глибоке, прискорене і утруднене.

У 70-80 % хворих підвищується артеріальний тиск – від 160/110 до 230/ 130 мм рт.ст. Гіпертензія може бути короткочасною, мінливою, „однодобовою”. При сприятливому перебігу артеріальний тиск нормалізується протягом 2-3 тижнів. Тривала та стійка гіпертонія є поганою прогностич-ною ознакою. Водночас із гіпертензією спостерігається брадикардія, яка служить диференційною відмінністю від багатьох захворювань, при яких набряки, як правило, супроводжуються тахікардією. Брадикардія зберігається 2-3 тижні.

У 5-10% пацієнтів виявляють зміни очного дна , які характеризуються звуженням артерій і розширенням вен, при стійкій гіпертензії – крапкові крововиливи

. Тріада – гіпертензія, брадикардія, набряки – характерні діаг-ностичні критерії гострого гломерулонефриту.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ

-інфекційно-токсичний;

-сечовий;

-набряковий;

-гіпертонічний.

Діагностика

-ЗАК;

-ЗАС;

ан.сечі за Зімницьким;

-біохімія крові;

УЗД нирок;

-ренгенологічне дослідження нирок.

У встановленні діагнозу важливе значення має клінічний аналіз сечі, в якому виявляють поєднання протеїнурії (від 1 до 16—30 г/л; тривалість якої становить 2-8 тижнів) та гематурії (в полі зору 5-50 еритроцитів, сеча на-буває вигляду „м’ясних помиїв”, виражена на початку захворювання, через кілька днів поступово зменшується).

В загальному аналізі крові виявляють легкий ступінь анемії, помірно виражений лейкоцитоз (9-12•109/л), еозинофілію, епізодично лімфопенію, ШОЕ до 20-50 мм/год. У біохімічному аналізі крові виявляють гіпопротеїнемію (60 г/ л і нижче), диспротеїнемію (зниження концентрації альбумінів і збільшення вмісту глобулінів), появу С-реактивного білка, підвищення титру антистрептококових антитіл , незначна гіперліпідемія та гіперхолестеринемія, накопичення креатиніну, сечовини, підвищенням рівня загального азоту.

ПЕРЕБІГ

У 20-80% випадків гострий гломерулонефрит переходить в хронічний.

При затяжному перебігу (понад 3-4 місяці) повне видужання настає в 2-3 рази рідше. Негативною прогностичною ознакою є артеріальна гіпертензія в поєднанні з нефротичним синдромом.

Сприятливий перебіг гострого гломерулонефриту призводить до одужання у перші 2-4 тижні або протягом 2 -3 місяців. Якщо по закінченні цього терміну зберігається незначно виражений сечовий синдром або набряки, підви-щення артеріального тиску, діагностується хронічний гломерулонефрит.

УСКЛАДНЕННЯ:

-еклампсія (ангіоспастична енцефалопатія);

-гостра серцева недостатність;

-гостра ниркова недостатність.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

В умовах стаціонару, ліжковий режим 2-4-6 тижнів, рівномірне зігрівання тіла.

Дієта №7а. При загрозі розвитку еклампсії призначають режим голоду і спраги на добу 200 г цукру, 200 мл води, шматочок лимона.

Медикаментозна терапія:

- антибіотикотерапія (пеніцилін, оксацилін, ампіокс, еритроміцин);

- глюкокортикостероїди (преднізолон);

- цитостатики (азатіоприн, циклофосфамід, лейкеран);

-прямі антикоагулянти (гепарин);

-антиагреганти (курантил, трентал);

- нестероїдні протизапальні (вольтарен – ортофен)

- амінохінолінові препарати (делагіл);

- симптоматична терапія.

При розвитку еклампсії роблять кровопускання в об’ємі 500 мл, вво-дять внутрішньом’язово 25 % розчин магнію сульфату по 10 мл 2-4 рази на добу, по 1 мл

25 % розчину аміназину, 10 мл 2,4 % розчину еуфіліну, 80-120 мг лазиксу, 30 мл 40 % розчину глюкози. Можлива люмбальна пункція.

ПРОГНОЗ Здебільшого сприятливий.

Хронічний гломерулонефрит

Хронічний гломерулонефрит – запальне захворювання нирок автоімунного генезу з первинним і переважним ураженням ниркових клубочків та вторинним залученням до патологічного процесу інших елементів ниркової тканини, характеризується прогресуючим перебігом з розвитком хронічної ниркової недостатності.

Первинно-хронічний гломерулонефрит виникає самостійно, без зв’язку з гострим гломерулонефритом, становить 55-95% усіх випадків хронічного гломерулонефриту.

ЧИННИКИ:

-невилікуваний або своєчасно не діагностований гострий гломеруло-нефрит (стрептококова інфекція, повторні переохолодження, травми, зло-вживання алкоголем, незадовільні умови праці та побуту);

-бактеріальні;

-паразитарні (малярія, шистосомоз);

-віруси (кору, краснухи, простого герпесу, гепатиту);

-порушення імунної системи;

-медикаментозний ( вакцини, сироватки);

-контакт з органічними розчинниками, ртуттю, укуси комах.

КЛІНІКА Захворювання характеризується великою кількістю симптомів,

клінічних форм, варіантів перебігу, станом функцій нирок. У період ремісії симптоматика хронічного гломерулонефриту залежить від клінічних форм захворювання.

Розрізняють:

-нефротичну;

-гіпертонічн;

- змішану,

-латентну,

-гематуричну форми захворювання.

Латентна та гематурична форми відрізняються доброякісним поступовим перебігом, хронічна ниркова недостатність не розвивається багато років

– 10-20 років і більше. Характеризується незначною протеїнурією, еритроцитурією і циліндрурією. Набряки відсутні, інколи пастозність під очима, артеріальний тиск тривалий час в межах норми.

Змішана форма відзначається найбільш тяжким перебігом і швидким прогресуванням, ознаки хронічної ниркової недостатності з’являються через 5-7 років від початку захворювання. Характеризується поєднанням нефротичного і гіпертонічного синдромів (масивна протеїнурія, гіпо- і диспротеїнемія, підвищення артеріального тиску, зміни очного дна, гіпертрофія лівого шлуночка).

Нефротична форма супроводжується різким зниженням опірності організму до інфекцій внаслідок зниження рівня гамма-глобулінів. Погано лікуються часті інтеркурентні захворювання (фурункульоз, пневмонія, бе-шиха), вони сприяють прогресуванню нефротичного синдрому і нерідко бу-вають безпосередньою причиною летального наслідку. Ознаки хронічної ниркової недостатності з ’являються через 5 -7 років від початку захворю-вання. Характеризується ознаками масивної протеїнурії (понад 3,0-3,5 г/л на добу), гіпо- диспротеїнемією, гіперхолестеринемією і набряками.

При гіпертонічній формі прогресування захворювання визначається вираженістю гіпертензії і наявністю церебральних та кардіальних ускладнень

– стенокардії, порушень ритму, інфарктів міокарда, серцево-судинної недостатності. Іноді відбувається відшарування сітківки або тромбоз центральної артерії сітківки.

Можлива трансформація однієї клінічної форми в іншу, особливо на фоні впливу небажаних чинників – переохолодження, інфекції, інсоляції.

На фоні активної терапії інколи спостерігається розвиток повної клініко-лабораторної ремісії нефротичного синдрому тривалістю від кількох місяців до 4-8 років. Але незалежно від клінічної форми захворювання виникає остання стадія захворювання, яка характеризується хронічною нирковою недостатністю. Найбільш рання ознака того, що розвивається хронічна ниркова недостатність, – зниження клубочкової фільтрації до 60 мл/ хв і менше. Далі розвивається зниження концентраційної функції нирок з ізо-або гіпоізостенурією. На останньому етапі знижується азотовидільна фун-кція нирок, підвищується вміст у сироватці крові, креатиніну, сечовини, залишкового азоту. Тривалість життя хворих на хронічний гломерулонефрит із моменту виникнення хронічної ниркової недостатності із азотемією становить 4-6 років.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Лікування проводиться в стаціонарі.

Хворим призначають дієту №7а, основним принципом якої є обмежен-ня солі, рідини, їжа має бути калорійною та вітамінізованою. Добова кількість солі 0,2 -2,0 г. До безнатрієвої дієти належать: рис, фрукти, картопля. Кількість рідини до 500 мл. Розвантажувальні яблучно-картопляні дні (1-2 рази на тиж-день). Сечогінну дію мають кавуни, дині, виноград, гарбузи.

Медикаментозна терапія:

-глюкокортикоїди (показані при нефротичній формі, але протипоказані при гіпертонічній і змішаній формах, а також при хронічній нирковій недостатності);

-цитостатики (застосовують при нефротичній формі при резистентності до глюкокортикоїдів);

-антикоагулянти;

-нестероїдні протизапальні (при латентній та нефротичній формах);

амінохінолінові з’єднання ;

-симптоматична терапія: при набряковому синдромі призначають сечогінні препарати (гіпотіазид, фуросемід, урегід, манітол, верошпірон, тріамтерен), при гіпертензивному синдромі (анаприлін, тразикор, віскен).

Санаторно-курортне лікування (сухий і гарячий клімат викликає посилене потовиділення і сприяє виведенню з організму хлоридів, азотистих шлаків, полегшує роботу нирок), рекомендуються санаторії Південного берегу Криму.

5. На стадії хронічної ниркової недостатності – сорбційний гемодіаліз („штучна нирка”), пересадка нирки.

ПРОФІЛАКТИКА Включає своєчасне лікування гострих і хронічних вогнищ інфекції (каріозні зуби, хронічний тонзиліт, гайморит), загострень. Обов’язковим є дос-лідження сечі після перенесених ангін, гострих респіраторних захворювань, вакцинацій. Хворим слід уникати фізичних перевантажень, переохолоджен-ня, вологих приміщень. Протягом 3 років після перенесеного гострого гломерулонефриту жінкам не рекомендується вагітніти. Одним із методів профілактики є загартування організму, здоровий спосіб життя, відсутність шкідливих звичок.