Всеосвіта

Головне меню порталу

Головне меню порталу

Сьогодні відбувся
Вебінар:
«
Освітній бранч – сучасний формат організації роботи з учнями та вчителями. Підготовка та презентація творчих кейсів
»
Взяти участь Всі події

Виховний захід : «Обереги нашого народу» 

02001aq2-ac6c-313x235.jpgМета: розширити уявлення учнів про народні символи й обереги; розвивати бажання вивчати історичне минуле, культуру, звичаї та традиції українського народу;  виховувати шанобливе ставлення до звичаїв і традицій українського народу, почуття патріотизму, усвідомлення своєї національної неповторності,  любов до неньки України, бажання знати та продовжувати традиції свого народу.                                                                                                                                               

 Обладнання: Стіл покритий вишитою скатертиною, на ньому рушник з хлібом-сіллю, вузлик з сіллю, макет печі, скриня, вишиті сорочки, хустки, віночки, стрічки.

                    Хід заходу:

Ведуча: Гостей дорогих, ми вітаємо щиро,                                                                        

Стрічаємо з хлібом, любов’ю та миром.                                                                                                

Для людей відкрита хата наша біла                                                                              

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.                                                                                

 Учень: Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі, 

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.                                                                                     

Ведуча: Добрий день вам в нашій хаті! Спасибі, що прийшли, сідайте. Відвідайте нашого хліба з сіллю, щоб були всі здорові та веселі.   Як хліба з сіллю скуштуєте, так і силу відчуєте. Хліб цей ми спекли у новій печі, з борошна нового врожаю. Сіль привезли з Криму, сусіди-чумаки. (Показати вузлик з сіллю).                                                                                                

Учень: Добрий сусід – краще родини.                                                                                              

Учень: Не став дім,- поки не придбаєш сусіда до душі.                                                       

Ведуча: Старі люди казали, що берегиня роду, то хата, оселя, усе що в ній є. Що збагачує, освячує сім’ю, це пісня, вишивка, добре слово і спогади. Розгляньте наш дім, нашу велику хату. Вона тепла, чиста, вікнами до сонця. Мати завжди навчає дитину:                                                                                           

Учениця: Тримай хату як у віночку і рушничок на кілочку. 

Тримай відерця чистесенькі і водиці повнесенькі.                                                                          

Учениця: Хата моя, біла хата, рідна моя сторона. 

Пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна.                                                                                        

Учениця:  Хата моя, біла хата, казка тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата, в’ється в далекі світи.                                                             

Учень: Давня українська хата. На стінах рушники, розмальована піч, стіл, стара скриня. У чистому кутку ікона, на столі хліб, пахне травами.                                 

Ведуча: Українці дуже люблять свою хату. Хай вона буде не великою й небагата, але хай буде своя.                                                                                                    

Діти виконують українську  народну пісню « Ой дівчино шумить гай».                

Ведуча: Народна мудрість підказує, що хата без гарної господині - як сирота. Бо хату треба любити, прикрашати, як любить своїх дітей сива мити.                   

  Послухайте пісню « Смерекова хата»  у виконанні Назарія Яремчука  на слова Миколи Бакая, музика Павла  Дворського.                                                                               

Ведуча: Де б людина не була, куди б її доля не закинула, але вона завжди згадує свій дім, і повертається до своїх батьків.                                                                   

Зараз послухайте загадку про яку річ у хаті йде мова:                                                      

Я морозу не боюся, а хто мерзне – я сміюся.                                                                                 

Біля мене всі товчуться і веселі діти в’ються.                                                                   

Всі до мене! Є у мене  і печене, і варене. (Піч).                                                       

Учениця: Гордістю нашої оселі є піч. Піч – це як мати, була головною в хаті. Піч завжди ставив найкращий майстер. Сам він її і перевіряв чи гарно горить. Піч займала в хаті багато місця, то за цим не жалкували. Піч обігріє, нагодує, обсушить. А як гарно пахне від неї насінням, сухими травами, ягодами.

Ведуча: Пропоную відгадати загадки:                                                                                              

Маю чотири ноги, ще й чотири кути.                                                                                 

В полотно мене вбивають, їсти й пити заставляють. ( Стіл).                                             

Ой ви,  діти,- квіти наші, наварю вам горщик каші,                                                                   

Поїсте ви до смаку; - мовить бабка у кутку. ( Піч). 

Зв’язаний, скручений, а щоранку по хаті танцює. ( Віник).                                                 

Б’ють мене ціпами, ріжуть мене ножами.                                                                             

За те мене отак гублять , що всі мене дуже люблять. ( Хліб).                                          

 Учениця: А я бажаю розповісти  як моя бабуся хліб пече. Хліб вона пече в жіночий день: середу чи п’ятницю. Коли тісто готове, вона добре протоплювала піч, розгрібала жар, кладе на дерев’яну лопату з капустяним листом. Все робить не поспішаючи, тихо, обережно. Готові паляниці складає на столі і накриває хліб рушником.                                                                                            

Учень: - В народі кажуть, не можна класти  хліб догори сподом. 

- Не можна різати від себе.                                                                                                            

- Не буває  поганого хліба, буває невміла господиня, що його пече.                                    

Ведуча: Люди знімали перед житнім полем шапку і кланялись йому. Прославляли в піснях жатву, бо хліб і життя були святі.                                            

Ведуча зі скрині дістає рушник: Був на Україні звичай, а в деяких родинах він і залишився і на сьогодні, на щастя дарували рушник. Їх називали оберегами людини. Хата без рушника – казали в народі – це хата без дітей.                               

Учень: З рушником проводжали людину в останній путь. Рушники дарували майстрам – будівельникам. Рушником зустрічали сватів, рушниками прикрашали ікони.                                                                                                                        

Учень: Після жнив господар зустрічав женців з хлібом і сіллю на рушнику. Учень: Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха. Це відображено в сучасних піснях.                                 

Прослуховування пісні: « Пісня про рушник» (Рідна мати моя).

  Слова: Андрій Малишко. Музика: Платон Майборода.

У  виконанні Дмитра Гнатюка.                                                                                                                              

Ведуча виймає з скрині сорочку.

Було повір’я, що сорочка вишита і подарована: на добре і хороше життя. Сорочку вишивали й дарували не будь-кому, а тільки людині – особливо близькій і рідній: дитині, братові, нареченому, батькові, чоловікові. Наші батько і матір вважали, що сорочка полотняна не лише захищає від негоди, а й боронить від лиха. Вишита сорочка мала чарівну силу.                                                                                                      

 Учень витягує з скрині віночок. Український віночок оспіваний у піснях і легендах. Віночок – це плетене коло із квітів, листя. Він символізує добро і надію, молодість і кохання. Віночок нагадує сонце, за повір’ям захищає від різних хвороб, згубного ока, недоброго духа.                                                                     

 Дівчатка вплітають квіти у імпровізований віночок.

1- Я вплету до віночка любисток і васильок – у віночку це символ людської відданості, вміння бути корисним.                                                                                                   

 2- А я вплету чорнобривця – символ вроди.                                                                           

 3- Я вплету безсмертник, бо він символ довголіття.                                

 4- Я вплету цвіт вишні та яблуні – символ материнської любові.                                                                     

5- А я вплету до віночка ружу – це символ віри, надії й любові.                                         

6- Вплету до віночка незабудку – символ хорошої пам’яті.  

7- Я вплету до віночка незабудку – символ хорошої пам’яті.                                                                                                    

 8 - А я вплету мак, бо він символ крові невинно вбитої людини.                                   

Ведуча: Крім квітів у вінок вплітають стрічки. Люди вірили в їх магічну силу. Стрічки оберігають волосся від поганих очей.

Вплітались вони довжиною дівочої коси, щоб сховати її.                                                                                                            

Діти прикріплюють  до віночка  стрічки.                                                                             

1- учень. Першою у віночок я плету світло-коричневу стрічку – символ землі-годувальниці. 

2- учень. Поряд з коричневою вплету жовту стрічку – символ Сонця.                                

3- учень. За ним я вплету світло-зелену – символ краси і молодості.                                        

4- учень. А я вплету блакитну і синю – символ неба і води.                                               

5- учень. Далі я за в’яжу жовтогарячу стрічку – символ хліба.                                                  

6- учень. Я – фіолетову – символ людської мудрості.                                                                

7- учень. А я малинову – символ душевності.                                                                                 

8- учень. Я за в’яжу рожеву – символ достатку.                                                                            

9- учень. А також білу – символ пам’ять про померлих.                                                      

Учениця: У віночках дівчата  ходили на свята, весілля. В день на Івана Купала дівчата йшли до річки і пускали віночки по воді. Віночок пливе до берега – чекай весілля, пливе далі по воді – гуляти іще рік, потоне вінок – чекай біду. Дівчата виконують танець з віночками.                                                                                                

Ведуча: Подивіться, що ще є у нас  в скрині – витягує хустку. Хустка у народному побуті була символом вірності і пам’яті. Такий пам’ятний  дарунок супроводжував козака в поході, чумака в мандрах.                                                         

Учень: Веселі хустини дівчата і літні жінки одягали на роботу, весілля, коли йшли у гості, коли пекли хліб. Чорні хустини покривали голови дівчат і літніх жінок у горі.                                                                                                                                           

 Учениця: Той оберіг, традиції і звички,    

Усе притягує до рідної землі                                                                                                                   

Калина рідна, верби біля річки                                                                                                             

Й тополі в полі в присмерковій млі...                                                                                      

Усе чарівне, рідне, миле серцю,                                                                                             

Усе найкраще в рідному краю:                                                                                                

Ліс, поле, луг, малі озерця –                                                                                                                                               

Я тут живу, на цій землі стою!                                                                                                              

Це рідний край, чарівна Україна,

Тут рід, моє коріння, вся сім’я.                                                                                                        

А в небо лине молоде пагіння, 

Ми - діти! Українці на ім’я!                                                                                                               

Ведуча: Ось і підходить до закінчення наша зустріч із історичним  минулим нашого народу, його символами й оберегами. Сподіваюсь, що вона не залишила байдужим нікого. Діти,  бережіть звичаї, шануйте обереги! Любіть неньку Україну, любіть українську мову, співайте українських пісень. Хай з кожним  днем розквітає і міцніє наша ненька Україна.                                                                                                                                            

Звучить пісня « Боже, Україну збережи» , у виконанні  Тараса Петриненка.

Читайте також: