Офлайн
2282
Кропивна Олена Іванівна

КЗ "ХСШ 12" ХОР
Основний заклад користувача
Освітян-колег: 8 (переглянути)

вчитель початкових класів

ID-код 411562

Поширити профіль:

Матеріалів: 104
Перегляд матеріалів: 33.7K
Блог

ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ

Методика опрацювання оповідань

Оповідання – це невеликий художній твір. Художній тому, що в ньому дається словесний малюнок подій, пов’язаних з життям і діяльністю людей, або словесно малюється природа. Словесне змальовування виявляється у тому, що в оповіданні читач знаходить опис зовнішності героя, його поведінки. Завдяки цьому створюється загальне уявлення про діючу особу. У художньому творі справді художньо змальовано картини. Навколишня природа наділяється такими рисами, які властиві людині.

Оповідання поділяються на:

1) оповідання, в яких діють люди;

2) оповідання про природу і діяльність у ній людей.

По-перше, при початковому ознайомленні з твором варто читати самому вчителеві, по-друге, можна доручити учням.

Твори насичені драматичними подіями краще сприймаються в голосному прочитуванні.

Оповідання про природу, які не мають виразного емоційного змісту можна давати для мовчазного первісного читання. Вивчені раніше твори порівнюються, спираються вже на вивчене і засвоєне.

 Особливості роботи над казкою

 Казка відома дітям з дошкільних років. Її привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Від дітей не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлюють його змісту, хоч запам’ятовують формулювання. У початкових класах мова йде лише про набуття загального уявлення про казку і її відмінності від інших творів.

Текст багатьох казок піддається прочитуванні в особах.

Казка – це розповідь про якусь незвичайну подію. В її основі – видумка, фантазія.

Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок. Створення казок засіб розумового і естетичного розвитку дітей.

Казкову ситуацію вони сприймають як гру. Немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях.

З часом вчитель назве дітям ознаки казки: народні і авторські. На 3 році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок – повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх, автор казки досягає послідовного розгортання подій. З повтором пов’язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки.

Повтор епізодів визначає структуру казки. Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого героями казки. На композиційну частину треба звернути увагу: поставити питання: „Чим закінчується казка?”

У початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання розкриваються їх своєрідні риси: фантастичність, змальовування незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка.

Істотна особливість полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Вияв радості – виховний момент. Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оцінюючих суджень. Це важливо для розвитку мислення дітей. При розгляді казок добре ставити запитання для узагальнень і роздумів.

Добір казок у читанках – пізнавальна. Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Побудова уроків читання казок. Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовуються вибіркове читання, відповіді на запитання, складання плану (малюнки і слова), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому щоб діти свідомо розуміти текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації і драматизації.

Інсценізація – це переробка будь-якого твору (у тому числі і казки) для сцени або кіно.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок „Дружні звірі”, „Лисичка і Журавель”. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок.

 Методика вивчення байок і віршів

Робота над байкою починається з 2 класу, бо байка має алегоричний зміст. Для того щоб діти могли зрозуміти зміст байки треба використати їх знання про тварин. Діти люблять їх і знають, що вони можуть розмовляти. Наша потреба пояснювати, що все це відбувається не насправді, а в байці. Повинні звернути увагу дітей, що байка – невеликий віршований твір, поняття „алегорія” не вводиться, розкриваємо зміст байки, повторне перечитування, вчимо дітей висловлювати своє ставлення до героїв і наштовхуємо дітей, що у байці є алегоричні образи. На основі навчання доводимо головну думку. Вивчаємо байку строфами. Заучуємо напам’ять за програмою.

Етапи роботи над байкою:

1) підготовча робота до сприймання;

2) читання байки вчителем (прослуховування грамплатівки);

3) коротка бесіда над усвідомленням;

4) повторне читання (читання в особах, вибіркове);

5) переказ і відповідь;

6) узагальнення і робота над навчанням.

Особливості роботи над віршами. Вірші: сюжетні (епічного характеру), які мають початок події, розвиток події, завершення події. Легше працювати над сюжетними віршами. Підготовча робота проводиться коротко, записуємо тлумачення незрозумілих слів. Перед читанням вірша ставимо завдання.

Перше прочитування і постановка питань по змісту. Під час другого читання звертаємо увагу на виразність читання. Поетичні твори відзначаються тим, що в них кожне слово точне, влучне, образне. Тому при читанні треба передати цю образність. Звертаємо увагу на особливості прочитання поетичних рядків (робимо невеличку паузу для підтримки рими). Звертаємо увагу на ритму мелодику вірша, на темп читання. Під час другого читання готовимо учнів до аналізу зображувальних засобів.

Розкриття змісту в єдності з художніми засобами. Можемо використовувати загатки. Запропонуємо цікаву роботу, паузу, фізкультхвилинку. У віршах застосовуємо творчі перекази (діти розказують свій сон) щоб використовувати епітети. У підсумковій бесіді визначаємо головну думку.

Вірші ліричні становлять складність, бо в них нема сюжетного розвитку. Особливо твори пейзажної лірики потребують попередньої підготовки. Щоб діти добре прочитали вірш, треба щоб вони сприйняли те про що йде мова. Попередня робота може бути екскурсія. Перед їх вивченням доцільно прослухати музичний твір, який настроїть дітей на слухання вірша.

Можна говорити тільки по задум автора. а не його почуття. Можемо застосовувати картинку (щоб зміст вірша відповідав картині, щоб не перетворився на роботу над картиною).

Є ще вірші соціально-політичного змісту: про працю і життя людей, про батьківщину, про патріотизм. Робота над такими творами завершується певним закликом до учнів. Але цей заклик повинен бути ненав’язливим, має виходити з змісту бесіди.

Нарис – це оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому розповідається про дійсні факти та конкретних людей. Введення нарисів до читанок є виправдані, так як мета їх розширення знань учнів з певного кола знань. Проводячи роботу над нарисом слід ураховувати своєрідність викладу. Якщо автор пропонує нам здійснити екскурсію по місту чи країні з метою ознайомлення з чимось, то вчитель повинен застосовувати цей прийом. Підготовча робота займає значне місце при вивченні нарису, наприклад: нарис про Шевченка діти не зрозуміють в достатній мірі, якщо е звернутися до історичних умов, в які жив письменник.

При аналізі нарису найголовнішим залишається точно давати визначення понять, які містяться в змісті, а отже значну роль відіграє на такому уроці словникова робота. Етапи роботи над нарисом такі як над оповіданням. Лиш при аналізі його змісту враховуємо особливості цього жанру. Після завершення роботи над нарисом проводимо узагальнюючу бесіду, в якій використовуємо знання учнів з власного досвіду. 

Робота над загадками, прислів’ями і скоромовками

Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих факультативних жанрів, таких як загадки, прислів’я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал. Загадки, прислів’я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносять до навчального процесу елементи гри. Їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення. З загадками і скоромовками діти знайомляться ще в дошкільному віці, тому не треба тратити час на їх тлумачення. А прислів’я треба пояснити.

Прислів’я – це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи її у вигляді мудрого узагальненого навчання.

Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування.

Читання загадок і прислів’їв для 1 кл. – не тільки засіб розвитку образного мислення, а й предмет дидактичних вправ. Над загадками і прислів’ями корисно працювати як на уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках узагальнення опрацьованого. Важливо проводити роботу так, щоб переконати і навчити учнів вводити прислів’я до свого мовлення. Прислів’я пожвавлюють виклад, роблять мислення образним.

Щоб прислів’я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам’ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам’яті і спонукати до введення в усне мовлення.