Всеосвіта

Головне меню порталу

Головне меню порталу

Сьогодні відбувся
Вебінар:
«
Особливості застосування антикорупційного законодавства у сфері освіти
»
Взяти участь Всі події

Заняття гуртка "Джура". Тема: Козацька Рада. Полк і полкова старшина. Полковник війська Запорозького.

Козацька рада, військова рада — загальні козацькі збори, орган козацького управління в Україні в 16-18 століттях.На козацькій раді обговорювали та вирішували питання внутрішньої і зовнішньої політики, адміністративні, судові, військові справи, обирали та скидали гетьманів та козацьку старшину.

Виборча система мала широке застосування в козацькій державі, де Рада (загальні збори), крім вирішення інших питань, виконувала ще й функції виборів військової старшини. Вибори відбувалися в столиці козацької общини - в Січі. Козацька Генеральна рада обиралась і була верховною владою -законодавчою, судовою, адміністративною. Вона не тільки ухвалювала закони, а й обирала гетьмана і козацьку старшину. Функцію своєрідної «малої ради», Сенату, виконував виборний орган - Рада старшин.

Історія виникнення

Козацькі ради почали збиратися з кінця 15 ст., з часу виникнення і формування українського козацтва, коли учасники окремих козацьких ватаг, що об'єднувались для походів та експедицій, радилися з приводу військово-господарських питань. На Запорозькій Січі козацькі ради вважалася найвищим органом влади. Під час народних повстань проти феодального і національного гніту протягом кінця 16 – першої половини 17 століття козацькі ради набували загальноукраїнського значення.

Традиційними місцями проведення козацьких рад з початку 17 століття були урочище Маслів Став (нині с. Маслівка Миронівського району Київської області), міста Корсунь і Канів. Ради відбувалися і під Києвом, Переяславом та в інших місцях, а під час походів і повстань у військових таборах.

У козацьких радах могли брати участь всі козаки, представники православного духовенства та ті селяни і міщани, які вступали до повстанського козацького війська. Залежно від участі в них широких мас рядового козацтва ("черні") козацькі називалися "чорними"; від їх чисельності - "великими", "вальними"; від їх загальноукраїнського значення "генеральними", "явними" тощо. Практикувались також ради городових козаків окремих міст (наприклад, рада козаків м. Канева під час повстання Жмайла 1625 р.). Загальновійськові ради об'єднували запорізьких, городових та реєстрових козаків. В разі необхідності козацьку раду скликав гетьман (на Запоріжжі - кошовий). Учасники козацької ради ставали в широке коло, посеред якого розміщувалася козацька старшина, полковники, гетьман. Перед тим старшина скликала свою, так звану Раду старшини, яка заздалегідь готувала для козацької ради рішення.

Треба завважити, що поряд зі словом «гетьман» на Січі вживалося рівнозначне «кошовий отаман». З часів визвольної війни українського народу 1646-1654 рр.., титул гетьмана закріпився за правителем основної частини визволених земель України, а для Запорожжя з того часу лишився титул кошового отамана. У XVI-XVIIIст. влада кошового отамана іноді не визнавалася частиною козацтва або урядом Речі Посполитої і тоді він волів титулуватися «старшим» («старшим на той час у Війську Запорозькому»).

Однією з характерних рис козацьких виборів було їх широке і регулярне застосування.

Вибори козацької доби здійснювались переважно за звичаєвим правом. Інформацію про рівень української політичної думки зафіксовано однією з правових пам'яток - договором між козаками і новообраним гетьманом України Пилипом Орликом - відомої як «Пакти і конституції законів та вольностей Війська запорозького».(1710р.) Цей документ визнавав форму представницького політичного керівництва за допомогою Генеральної ради. Крім того, встановлено, що з кожного полку необхідно вибирати зі згоди Гетьмана до Генеральної ради генеральних радників по одному вислуженцеві з людей розважливих і заслужених.

Питання виборності у цьому законі не дискутується і не є таким, що нагадувало б характер нововведення. В Конституції Пилипа Орлика, в главі VI, процес обрання генеральних радників відзначається як природний феномен. У главі XVI вибори постають як основний легітимізуючий інститут, що видно із слів: «Я, Пилип Орлик, новообраний Гетьман Війська Запорозького... обраний вільним волевиявленням відповідно до старого закону і звичаїв».

В той час, коли майже в усіх країнах Європи панували монархи у запорожців існувала республіканська форма правління. Кожен запорожець мав право голосу у загальній раді, якій належала вся повнота влади. Рада керувала всіма важливими питаннями життя Січі, її внутрішньою та зовнішньою політикою, вирішувала проблеми миру і війни, приймала й відправляла посольства, займалася судочинством. Слід зазначити, що вже наприкінці XVІ ст., у раді виразно відчувався поділ на старшину та рядове козацтво котрі вели між собою гостру боротьбу.

0400qvr1-4e8b-565x427.jpg

Рада на Січі

Звичайно ради проходили на січовому майдані, але під час воєн та походів вони могли відбуватись у будь-якому місці. Загальна (військова) рада відбувалася. на Січі звичайно двічі-тричі на рік 1 жовтня та на другий-третій день після Великодня). Крім того, кожен козак міг зажадати у будь-який день з будь-якого приводу. На радах звичайно, обирали запорозьку адміністрацію-старшину, тобто гетьмана або кошового отамана, суддю, писаря, осавула, а також менших достойників – довбиша, пушкаря та інших.

Паланки на своїх радах обирали полковників, а курені - курінних отаманів. Рада й вибори старшини проходили за складною церемонією, яка формувалася століттями. У стислому викладі вона виглядає таким чином. У визначений день після служби у церкві та обіду запорожці виходили з усіх куренів на майдан. У цей час лунав постріл з гармати, а довбиш, що стояв на майдані, починав бити в литаври. Генеральна старшина, а також курінні отамани з клейнодами-символами влади, але без шапок виходили на майдан за простими козаками. Після складних церемоній відбувалися вибори або перевибори старшини, причому вони нерідко супроводжувалися суперечками та сутичками. Першим обирали кошового отамана, а потім – всю іншу старшину. За звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і лише за третім разом взяти її до рук.

Щоб він не забував свого місця і не зневажав рядових козаків і взагалі козацтво, старі січовики посипали його голову піском або мазали багнюкою. Кошовий же повинен у цей час дякувати за ласку й довір'я товариства і вклонятися на чотири сторони. Зате й козаки присягають бути слухняними вождю і виявляють йому всіляку повагу після виборів. Так, коли кошовий говорив, його вислуховували мовчки й підкорялися його рішенням, що стосувалися життя й смерті кожного козака, особливо під час воєнних дій.

0400qvxw-7af2-500x293.jpg

Загальний список козацьких рад і загальних військових рад:
1648 Козацька рада Запоріжської Січі
1654 Переяславська рада
1657 Корсунська рада
1659 Козацька рада у Германівці
1663 Чорна рада 1663
1669 Генеральна рада у Глухові
1669 Козацька рада трьох полків Правобережжя в Умані
1684 Козацька рада у Могилеві-Подільському

Занепад козацької ради

Під час визвольної війни 1648-1654 рр. у зв'язку із формуванням української феодальної державності козацька рада вважалася вищим законодавчим органом. На козацькій раді 1648 р. було обрано гетьманом Богдана Хмельницького і ухвалено почати повстання проти шляхетської Польщі. Однак зі зміцненням гетьманської влади Богдан Хмельницький став рідше скликати козацькі ради. Останньою козацькою радою була Чорна рада 1663 р. в Ніжині. Відтоді в козацькій раді брали участь лише представники від полків. Козацькі ради звелися до виборів гетьмана і затвердження "статей" договірних пунктів між гетьманським та царським урядами, що визначали соціально-економічне та політичне становище України, як складової частини Російської держави.

В козацьких радах 1659, 1663, 1669, 1672, 1674 рр. брали участь уповноважені царського уряду (бояри, окольничі), які санкціонували їхні ухвали, а то й диктували свою волю у формі наказу.

Після Андрусівського перемир'я 1667 р. на Правобережній Україні, що була під владою шляхетської Польщі, козацька рада в 2-й половині 70-х років 17 століття припинила своє існування (відродилася тимчасово тільки під час відновлення правобережного козацтва під проводом Семена Палія).

На Лівобережній Україні у 18 столітті козацька рада остаточно втратила своє значення і набула характеру урочистої церемонії обрання гетьманом кандидата, що його призначав царський уряд.

Зникнення козацьких рад

З 1654 р. систематично (тричі на рік) збиралася козацька рада на Запоріжжі. У 18 столітті, у часи Нової Січі, це були: 1 січня - Новий рік, 2 або З день Великодня та 1 жовтня - свято Покрови - храмове свято Запорізької Січі. Крім того, це робилося в будь-який день на вимогу козацького товариства чи «сіроми». Тут найдовше зберігалися певні риси демократії, хоч кошова верхівка домагалася заміни козацької ради старшинськими нарадами і сходками курінних отаманів.

Із скасуванням решток автономії України в 60-80-х роках 18 століття, ліквідацією Запорізької Січі 1775 р. козацькі ради перестали скликатися.

Козацька держава називалася Військо Запорозьке. Її територія — це землі колишніх Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств. Столиця — місто Чигирин. Запроваджувався новий адміністративно-територіальний устрій. Землі держави поділялися на 16 полків: на Правобережжі — 9, на Лівобережжі — 7. Центром полку було одне зі значних міст полкової канцелярії. До полку входило 10-20, а то й більше сотень. Центрами сотень ставали міста, містечка й великі села. Окремою адміністративною одиницею була Запорозька Січ, наділена правом автономії. В Києві розташовувалася резиденція митрополитів, котрим підпорядковувалися православні єпархії всієї Речі Посполитої. В історичній літературі за козацькою державою закріпилася назва Гетьманщина.

За державним устроєм Військо Запорозьке — республіка, якою керували виборні посадовці чи органи влади. В роботі генеральних військових рад могли брати участь усі козаки, а також представники інших соціальних верств: шляхти, містян, духовенства. Але з часом ради майже перестали скликати, бо велике зібрання людей зазвичай проходило бурхливо і важко було дійти згоди. Важливі питання вирішували на старшинській раді, до якої входили гетьман, генеральна старшина, полковники, представники міст та духівництва. Її очолював гетьман як глава держави. Він також був найвищим суддею, головнокомандувачем військ і головним господарником. До генеральної старшини належали: генеральний обозний, котрий відповідав за матеріальне забезпечення війська, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний осавул, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний.

У полках були свої ради, а полковник мав повноваження, схожі до гетьманських, але в межах полку. Полковника обирали голосуванням, або ж призначав гетьман, коли козаки не мали суттєвих заперечень проти його кандидатури.

При управлінні ввіреним йому полком полковник опирався на полкову старшину. Причому, допомога полковнику розглядалась не лише як обов’язок полкової старшини, а й як її право і привілей. Відповідно й позбавлення старшини цієї участі сприймалось як порушення козацьких прав і вольностей. Отож, скажімо, коли в 1718 р. гадяцька полкова старшина апелювала до гетьмана Івана Скоропадського з приводу неправових дій свого полковника Михайла Милорадовича, то одним із найсерйозніших його переступів називався той факт, що він урядує в полку за допомогою своїх слуг, котрі, як зазначалось у скарзі, замінили й осавулів, і суддів, й інших урядників.

Те ж саме стосувалося сотні й сотників. І полки, і сотні були водночас військовими та територіально-адміністративними одиницями.

Полкова старшина - збірна назва представників військової та цивільної адміністрації, які здійснювали керівництво військово-територіальної одиниці - полком. П.с. існували у другій пол. 17-18 ст. До її складу входили: полковник, обозний, суддя, писар, осавули, хорунжий. Очолював П.с. полковник. Першою особою після полковника був обозний, який відав матеріальним забезпеченням полку, керував обозом та артилерією, а також під час відсутності полковника виконував його обов'язки. Йому підлягали полковий артилерійський осавул, полковий артилерійський писар, хорунжий полкової артилерії та отамани. На території полку функціонував полковий суд, який розглядав кримінальні та частково цивільні справи. Головував у ньому полковий суддя, який мав свою канцелярію та урядовців. Важливі кримінальні справи розглядалися з участю полковника. Важливе місце серед старшини належало полковому писарю, який вів діловодство полку і керував полковою канцелярією. Помічником полковника у військових справах був осавул (найчастіше їх було два), який наглядав за дотриманням порядку і дисципліни у полку, виконував поліційні функції, опікувався полковою музикою та ін. Помічником осавула був підосавул. Полковий хорунжий відповідав за збереження полкового прапора. Інколи хорунжих було два, один з них доглядав прапора, а другий - значка (малого прапора). Під керівництвом хорунжого перебували значкові товариші. Формально П.с. вважалася виборною, але фактично посади П.с. займали особи призначені гетьманською адміністрацією або полковником за погодженням з царським урядом. З 1722 П.с. призначала Малоросійська колегія. Діяльність старшини контролювалася царськими чиновниками. П.с. була ліквідована царським урядом на Слобожанщині у 1765, а у Лівобережній Україні у 1780-х рр.

Загалом же найбільш поширеною, принаймні в післямазепинські часи, була організація полкової старшини, яка складалася із сімох урядників полкового рівня: обозного, судді, писаря, двох осавулів і двох хорунжих. Зокрема, саме таку владну модель представлено у складеному в квітні 1751 р. «Іменному списку генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів, старшин полкових, сотників військових і значкових товаришів» у Ніжинському, Чернігівському, Полтавському, Прилуцькому, Переяславському, Гадяцькому, Київському, Миргородському полках. У списку полкової старшини Лубенського полку вказано лише п’ять урядників – обозний, писар, другий хорунжий, два осавули. Однак відсутність серед них полкового судді, як і вказівка на наявність «другого» хорунжого, на мій погляд, промовисто вказують, що наявні кадрові лакуни носили тимчасовий характер і аж ніяк не засвідчували існування якоїсь особливої лубенської моделі організації полкової влади. Так само можна припустити, що й наявність серед полкової старшини Стародубського полку лише одного осавула, скоріш за все, була ситуативною.

Література

https://kozaku.in.ua/statt-pro-kozakv/46-viborcha-sistema-u-kozakv.html