(Копія) НМТ 1

Повітря медом лине в груди, і грає зорями блакить.

А дощ довкілля поливає, йде, капотить, січе, хлюпоче.

Два голуби гудуть, голубка туркоче.

Раптом у світі сумно стало – осіннє закінчилось диво.

2, 4, 5, 6

1, 3, 6, 7

1, 3, 5, 7

2, 4, 6, 7

лаз..ня, ялинон..ці, навкид..ки

гіл..це, тон..ший, вузесен..кий

дупел..це, малинон..ці, смієт..ся

різ..бити, присяд.., обач..

міжбрів..я, мавп..ячий, брукв..яний

хр..ящик, арф..ярка, дзв..якнути

лев..ячий, св..ятотатство, завір..юха

міжзор..яний, зар..ясніти, посв..ячений

качен..я, гіл..я, сон..ий

розкіш..ю, зран..я, ов..а

кут..я, навман..я, роздоріж..я

бов..ан, л..яний, описан..ий

Останні днів літа пливуть над рівниною, освітленою чистим, не/захмареним сонцем.

Серед пожовклого листу червоніли ще не/зірвані яблука.

Синьо-рожева хмарка вгорі пливла самотньо над не/міряним степом.

Повилягала, погнила обабіч дороги не/скошена трава.

найбільш предобрий, найкисліший, найбільш теплий

найлагідніший, сильніший за всіх, самий більший

сумніший, найбільш холодний, щонайкращий

найбільш вразливий, найвеселіший, найдобрий

Дощ невпинно по вулицях човгає, відбиває осінні рядки.

Весняному вітирцю хочеться підставити обличя.

Гола зимля, бита крилами вітру, безнадійно сіріла під оливяним небом

Лиш росою буде плакать жито і плевтимуть не помітно віки.

нам зустрівся їжачок зі своєю родиною.

раптово розпочалася злива.

нас запросив у гості лісник.

ми випадково натрапили на джерело.

вісімдесят дев’ятою, ста п’ятдесяти трьох, трьохсот п’ятдесяти семи

вісімдесят дев’ятою, ста п’ятдесяти трьох, трьохсотень п’ятдесяти сімох

вісімдесят дев’ятою, сто п’ятидесяти трьох, трьохсот п’ятдесяти семи

вісімдесят дев’ять, ста п’ятдесяти трьох, трьохсот п’ятдесяти семи

мотор, рік, числівник

Париж, Дністер, метр

Київ, рівчак, рід

текст, гараж, ніж

борщ, банкір, сегмент

Весела ніч

По той бік Дніпра жовтіють піски, далі – луки.

Сіли вечеряти.

І знову зима за вікном господарює.

Будинки низкою лиснять серед темно-зелених лісів.

Шалений холодний вітер люто висвистував та завивав, біснуючись над степом.

Як не гуляла війна по висоті та не все ще спалила.

Збита з вузьких та довгастих дощок підлога тихенько потріскувала.

Марічка заспаними очима обмацувала сиву бездонність осінніх світанків та пірнала в їхню тривогу.

У тому лісі густо росли кущі ліщини та малини.

коми 1, 2 – на межі підрядних частин складного речення

двокрапка 3 – на межі безсполучникової частини складного речення

коми 4, 5 – при відокремленій прикладці

кома 6 – на межі сурядної частини складного речення

кома 7 – при однорідних членах речення

Спасибі вам, свахо! Живемо потрошку, хвалити Бога. Сідайте, свахо, щоб старости сідали, – просила хазяйка.

Як вас, свахо, Бог милує? Чи живі, чи здорові, моє серденько? – говорила Кайдашиха тонким голосом та все пишала губи.

Еге, моє серденько. Надворі душно, неначе серед літа, – сказала Кайдашиха і знов удруге обтерла вид хусточкою.

Чи це ви, свахо, запилились? – спитала в Кайдашихи хазяйка.

Та дай же, Боже, щоб старости сідали. – говорила Кайдашиха, втираючи губи й вид хусточкою, хоч на губах і на виду нічогісінько не було. – як дасть Господь милосердний, то, може, й справді старости незабаром сядуть у вас.