Новини
2020
8 листопада 2018 о 22:07

Він навчив читати всю Україну – інтерв’ю з автором першого національного букварика Дмитром Луциком

У День української писемності та мови пропонуємо згадати історію створення першого букварика незалежної України.

9 листопада українці всього світу відзначають День української писемності та мови.  А знайомство з рідною мовою для багатьох починається з першої книжки – букваря.

За часи незалежності в Україні вже чимало разів змінювалася його структура, зміст і зовнішній вигляд. Тільки цьогоріч гриф Міністерства освіти і науки надано 18 проектам букварів, 7 з яких надруковано за кошти державного бюджету. Та скільки би їх не було, найпершим серед усіх лишатиметься один – “Букварик” авторства Дмитра Луцика, Марії Проць і Алли Савшак, який вийшов 1992 року у львівському видавництві “Світ”.

Отож напередодні Дня української писемності та мови “Всеосвіта” вирішила пригадати історію створення першого букварика незалежної України і поспілкувалася з одним із його творців – професором, заслуженим працівником освіти України Дмитром Васильовичем Луциком. 

Дмитре Васильовичу, Ви створювали перший буквар незалежної України у перший рік існування молодої держави. Чи пам’ятаєте Ви, з яким настроєм працювалося над підручником?

Буквар створювався на такому патріотичному піднесенні. Це був оптимізм, віра у нашу школу, у майбутнє. Тоді не було ані краплі розгубленості, ми вірили, що працюємо на майбутнє. Ось така була атмосфера. 

 Як Ви прийшли до написання цього підручника?

 

Боже на небі,

Линуть до Тебе

Наші простенькі

дитячі слова.

Ми твої діти,

Ми твої квіти,

Ми України

надія одна.

(З “Букварика”)

 

Знаєте, така думка з’явилася якось так сама собою, і я поїхав поділитися нею до тодішньої завідувачки відділу освіти Львівської області Ірини Калинець. Вона одразу захопилася цією ідеєю. Суттєво допомогла у виданні “Букварика” також й Атена Пашко, дружина В’ячеслава Чорновола.

Я тоді вже мав достатньо досвіду для подібної роботи, з 1980-го року очолював кафедру педагогіки і методики початкового навчання у Дрогобицькому педагогічному університеті, до того багато пропрацював директором школи, вчителем. Тому я знав про потреби школи й учителя не з теорії, а з практики.

Передовсім треба було змінити зміст букваря, позбавити його комуністичної пропаганди й наповнити зародками національної ідеї, моральності, християнських цінностей. 

Пригадуєте свої враження, коли тримали у руках вже готовий примірник першого букваря України?

Я відчував, що ідея вдалася – це перше. Мої задуми увінчалися успіхом, і я був щасливий, що долучився до розбудови незалежної України, бо без освіти немає незалежності.

А друге – я вважав, що це лише перший крок. Я знав, що результат ще недосконалий. Тому я працював далі, ми врахували усі наші джерела букварознавства – і 1997 року з’явився оновлений буквар. До речі, цього року харківське видавництво “Ранок” знову подало його на конкурс підручників, але з невідомих мені причин буквар не затвердили (“Веосвіта” з’ясувала, що проект не пройшов останнього конкурсного етапу – вибору вчителями).

Яка атмосфера панувала у команді авторів, ілюстраторів, видавців “Букварика”? Чи виникали творчі розбіжності, конфлікти?

Ні-ні, конфліктів не було! Це був перший буквар, єдина книжка в Україні, ми відчували масову підтримку, і це дуже надихало.

Ілюстратор Іван Кравець згадував, що Вам тоді не дуже сподобалися ілюстрації…

Справді, ілюстрації не завжди відповідали ідеї, змісту. Були такі випадки, але це не було настільки істотним. Зрештою, це було якесь моє суб’єктивне бачення, і всі ми погодились на той варіант, який видали.

Як зустріли Ваш букварик у школах?

Це було щось нове, рідне, національне, хоча і з деякими недоліками. Можливо, вчителі навіть не надто вникали в суть, але наш буквар вони сприйняли на 100%, негативних відгуків не було зовсім. Всі схвалювали, підтримували, раділи і дякували. Але я знав, що таке навчальний процес, а тому розумів, що це була подяка авансом, багато ще треба допрацьовувати, вдосконалювати.

 Чи стежите Ви за сучасними підручниками?

 

 

– Як? – спитала буква Я. –

То ялинка не моя?

А ялинка, як почула,

У ярок якийсь стрибнула,

І гукає букві Я:

– Не твоя я, а своя!

(З “Букварика”)

 

На жаль, сьогодні я не маю такої можливості, тому й не можу оцінювати теперішніх букварів.

Але я скажу, що тривожною є сама методика навчання. Знаєте, дидактична гра – це добре, але навчання не тільки гра, а серйозна річ. Через гру не сформувати самостійного навчання, відповідальності. От постійно говорять про необхідність самостійної роботи, але не дають домашніх завдань – як же тоді цьому навчитися?

Друге, що непокоїть – школа перестала виконувати свою функцію. Сьогодні 80% дітей навчаються з репетиторами, навіть у початковій школі діти вже відвідують репетиторів – це дуже тривожно.

До Вас зараз звертаються по досвід молоді колеги?

Так, звертаються. Нещодавно один мій колишній студент, а нині декан, запрошував прочитати лекцію на навчальній нараді – вони досі працюють за моїми посібниками “Дидактика початкової школи”, “Теорія національного виховання”, “Школознавство”, “Історія педагогічної думки в Україні”… 

***

Дмитрові Васильовичеві Луцику нині 88 років, він мешкає у Трускавці, підтримує зв’язок із колегами, стежить за реформами НУШ. “Всеосвіта” щиро бажає панові професорові міцного здоров’я і ясного розуму ще на довгі-довгі роки!

А своїми спогадами про роботу над “Буквариком” з нами поділився також й один з ілюстраторів підручника, лауреат Національної премії України імені Лесі Українки, Іван Кравець.

Робота була по-справжньому творча й цікава, часу було небагато, тому деколи доводилося малювати по 6–7 маленьких картинок у день.

Я зі вдячністю згадую художнього редактора “Букварика” Олега Козака – свого, на жаль, уже покійного вчителя і друга, який безмежно в мене вірив. Ми придумали, виліпили з пластиліну, сфотографували і запустили мандрувати підручником маленьке галицьке левенятко. У поєднанні з рештою малюнків тушшю, пером й акареллю об’ємний персонаж додавав гри і легкості книжці. Взагалі ми обрали для оформлення геть не підручниковий стиль – вільний і гротескний.

***

Сьогодні у школах вже ніхто не навчає дітей грамоті за першим “Буквариком”. На щастя, вчителям є з чого вибрати, і чи буде у цієї книжки нове майбутнє – спрогнозувати важко. Але, гортаючи сторінки підручника, можна лише позаздрити дітям, які мали щастя навчатися читанню й письму в його світлій і дещо наївній атмосфері.

Пам’ятаймо про книжки, на яких ми виросли! І доброго всім Свята української писемності!

Всеосвіта – незалежне ЗМІ, що працює для вас та заради вас. Матеріали, які ми публікуємо, завжди вчасні, об’єктивні та перевірені. Наш проєкт існує завдяки вам

Підтримати нас можна по-різному. Ваші вподобання, поширення , коментарі дозволяють іншим людям дізнатися важливу інформацію, а замовлення брендованої продукції та електронних товарів допомагає нам інвестувати у розвиток новітнього українськомовного контенту.

Поширити
матеріал:

Використання статей порталу «Всеосвіта» дозволяється за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на ці статті у першому абзаці. Назва порталу «Всеосвіта» має згадуватися обов'язково. У разі невиконання цих вимог, питання автоматично передаватиметься до юридичного відділу.