Всеосвіта

Головне меню порталу

Головне меню порталу

Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Дитяча тривожність: стратегії допомоги
»
Взяти участь Всі події
6 грудня 2023 о 23:41

Війною не спалена, радянщиною не знищена: як українська хустка стала оберігом дівочої вроди

7 грудня святкується День української хустки — національного оберега дівочої краси та вроди. Як хустка допомагала вийти заміж, захищала від ран та ледь не була знищена при срср, розповідаємо в матеріалі.

Українська хустка споконвіку берегла дівочу красу та здоровʼя так само як вишиванка — кожного українця. У регіонах України хустки повʼязували по-різному, перетворивши це вміння на справжнє мистецтво. Щоб вшанувати памʼять про цю давню традицію та обʼєднати усіх дівчат, у 2019 році вирішили святкувати День української хустки. Розповідаємо про історію українського головного убору та цікаві факти.

Від княгині Ольги до наших днів

Ще за часів Київської Русі, а особливо — після прийняття християнства, українські жінки накривали голову. Спочатку це були балаклави, що закривали повністю волосся та шию, як, наприклад, у княгині Ольги. Пізніше вона трансформувалася в обрус, а потім в намітку. З розвитком ткацького мистецтва, ці два головних убори витіснила хустка.

Для заміжніх жінок хустки були обовʼязкові, адже таким чином жінка підтверджувала свій сімейний статус, також хустки (переважно чорні) носили удови. Незаміжні дівчата теж могли вдягти хустку, щоб сховатися від спеки та холоду, але частину волосся не ховали й часто прикрашали їх квітами. Зазвичай хустки шили з полотен, вплітаючи шовк чи вовну та прикрашаючи їх вишивкою, орнаментами чи візерунками. Ось лише декілька схем повʼязання хустини:

Ілюстрації в книзі «Український народ в його минулому та теперішньому»

Традиція носити хустку жива й досі, адже у селах України їх все ще носять, а також виконують деякі традиції, особливо ті, що стосуються весілля. Хустка залишається оберегом та символом української культурної спадщини, їх часто передають у спадок за жіночою лінією та зберігають.

Як носили хустки у різних регіонах України

Північна Україна. На Чернігівщині зустрічалися хустки полотняні з чорним шовком, а також турецькі та західноєвропейські. Також популярними були шовкові та вовняні хустки. Повʼязували їх валиком, укладали вінкоподібно навколо голови, зав'язували кінці над чолом і ховали їх «калачиком».

Дівчина з-під Чернігова, автор невідомий

На Півдні України довгий час хустки ткали самостійно, але вже у XIX столітті домоткані хустки витіснили вироби мануфактур чи маленьких фабрик. На Херсонщині у вінкоподібно пов'язаній шовковій хустці кінці над чолом перехрещувались.

Володимир Маковський

На Поліссі різноманітність хусток була великою. На Рівненщині хустки вишивали гладдю та хрестиком. Окрім квадратних мотивів хустки на Рівненському та Волинському Поліссі могли мати вишиту кайму завширшки декілька сантиметрів. Хустки були виготовлені з домашнього полотна й декоровані червоними смугами. Потім були «пописані хустки» — переткані в довжину та в ширину дрібними червоними смужечками, що утворювали клітинку. Їм на зміну прийшли «картаті» хустки, що були виткані з лляних ниток з червоною заполоччю, у велику клітинку.

Христина Федечко, етнологиня

На Заході України хустка також мала багато імен: плат, рантух, півка, завійка, рубець, оковита і далі. Шили їх з бавовни, шовку, коноплі чи домашнього полотна, а способів повʼязання було безліч: навколо голови, традиційним методом, сунувши на лоба чи тюрбаном. У Східній Галичині хустку складали по діагоналі й ще декілька разів, пов'язували навколо голови, залишаючи верх відкритим і пришивали до кінців хустки яскраву китичку, що прикрашала непокрите волосся. Усе залежало від району. Вони були прямокутної форми, оздоблені смугами з вужчих сторін.

Волинянка — К. Маківський та гуцулка Ксеня, П. Стахевич

У центральній Україні, наприклад, під Кропивницьким, хустку називали «опиначка». На Полтавщині хустки носили, насунуті на чоло й називали їх «солотівки», а от ближче до Півдня вони були вже гостроверхі та високі, з кінцями, завʼязаними під чолом, як ріжки. На Поділлі дівчата прикрашали хустки квітами, щоб таким чином показати свою вроду парубкам.

Селянка з Бучача, Грабовський та молодь Полтавщини

На Сході, наприклад, на Слобожанщині, шили переважно білі полотняні хустки, які прикрашали гладдю та вишивкою. Тут (як і у більшості регіонах України) хустка була індикатором соціального стану жінки: незаміжні дівчата носили яскраві білі хустки, заміжні — хустки більш стриманих кольорів, а от удови мали носити лише чорний колір.

Джерело: www.cultura.kh.ua

Цікаві факти про українську хустку

Хустка всьому голова!

Голову хусткою покривали вже на весіллі. У багатьох регіонах України був такий звичай: парубок, якщо мав серйозні наміри щодо дівчини, дарував їй чоботи, намисто та хустку. Потім її майбутня свекруха завʼязувала на голові молодиці під час весілля. З цього часу виходити на люди без хустки вона не могла. Під час ритуалу обдаровування молодята брали подарунки й гроші через хустку. Коли батьки частували молодих, вони подавали їм чарку, обгорнену хусточкою. За народними віруваннями ці предмети могли нанести молодій парі шкоду, а хустка повинна була забезпечити захист від неї.

У лемків пара виходила після вінчання з церкви, тримаючись за білу хустину, що її виготовила молода спеціально для цього випадку. Так само тримаючись з обраницею за хустку, молодий вів її до свого дому. У інших регіонах під час весільного обряду неодноразово виконувалася дія, коли дружба або староста виводили молодих, тримаючи середину хустки, за кінці якої, своєю чергою, трималися молодята. Цей ритуал називають «ведення за хустку».

«Молоду покривають», Амвросій Ждаха

Хусткою оберігали воїна

Власноруч вишитою хусткою дівчина перев’язувала хлопця, що йшов до війська, щоб легким був його шлях і швидшою дорога додому. Якщо козак гинув, то саме цією вишитою хусткою під час поховання йому прикривали очі, «щоб орел очей не виймав». Головне правило: хустку має вишити кохана для чоловіка. Якщо козак все ж гинув, разом з його шаблею у домовину клали хустину або ж привʼязували на хрест, таким чином даючи знати, що за могилу хтось молиться.

Хустка була індикатором фінансових обставин родини

Хустки були фабричними та домотканими. Як правило, їх виготовляли власноруч або купували у жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини й нав’язували на ньому тороки. Інколи кінці хусток вишивали однотонними або різноколірними нитками — їх залишали на свята або для урочистих подій. Вважалося, що куплені хустки вже не оберігають, але мати хоча б одну було престижно: це доводило, що родина може собі це дозволити.

На першу річницю шлюбу було прийнято, щоб чоловік йшов на заробітки та приносів жінці найгарнішу хустку з усіх. Замовити її у майстрині було окремим шиком, але вважалося — якщо у гардеробі жінки менш ніж три хустини, значить родина бідна. І провина за це покладалася на чоловіка, що не дарує їй хусток.

Хату ставили з хусткою

Сьогодні заведено першою до хати запускати кота, щоб перевірити, наскільки там добра енергетика. А от у давнину наші пращури обовʼязково покладали хустину на перший камінчик будівлі та звʼязували руки майстрів. Вірили, що таким чином хату швидко та ладно побудують.

Радянщина майже заборонила хустки

У 1920-х та 1930-х роках більшовики намагалися викорінювати усі українські традиції. Було заборонене національне вбрання, деякі орнаменти вишиванок, а також під репресії потрапили хустини. Однак змусити жінок зняти головний убір не виходило: наші жінки відмовлялися навіть під страхом смерті. Більшовики все ж змирилися з існуванням хустин, хоча яскраві орнаменти все ж заборонили.

Яскравим прикладом перемоги хустин над срср може бути ця фотографія з Сумщини, зроблена у 1950-х роках.

Українки з села Нова Гребля (Сумщина), сімейне фото, 1950-ті роки

Хустина мала особливе значення при сватанні

Лише отримавши освідчення від парубка, дівчина мала взяти найкрасивішу хустину та затикати її за пояс, щоб таким чином повідомити, що вона — у процесі сватання. Потім цією хусткою перевʼязували нареченого та сватів, а молодих під час весілля вводили до хати та заводили за святковий стіл за допомоги білої хустини. Вона мала дати благословення до щасливого родинного життя.

Жінка без хустки накликала посуху

Виходити заміжній жінці без хустки за ворота було тяжким гріхом. Однак вірили ще й у забобони, що така жінка може накликати посуху, хвороби чи важку зиму з вітрами. Єдине, коли дозволялося зняти хустку — під час пологів, щоб нею потім накрити маля та благословити до життя. Окрім того, було заведено розвʼязувати хустку, адже вірили, що таким чином дитина спокійно народиться без ускладнень.

Яскравий приклад осуду дівчини без плахти - "Катерина" Шевченка

Хусткою кликали хороший врожай

Після того, як закінчувалися жнива, люди майстрували опудало. Обов'язковим атрибутом одягу, так званої ляльки була хустка. Її завжди в'язали на голову. Вважалося, якщо опудало згорить повністю, включаючи одяг, то і наступний рік буде врожайним.

Як хустка дівочу вроду зберігала

Для того, щоб вічно мати красу, дівчина займалася змовою хустки. Вони вірили, чоловіки не зможуть відвести очей від такої красуні. Бралася хустка, яку слід було виморозити на вулиці, а потім нею вмитися. За допомогою такого атрибута боролися з пігментацією шкіри. Окрім того, красивих маленьких дівчат матір також обтирала своєю хусткою при вмиванні — щоб вберегти від пристріту.

Джерело: ukrainky.com.ua

Хустка допомагала у вирішенні складних справ

У давнину хустку використовувався для вирішення складних справ. Зокрема, її використовували в суді, а також для залучення удачі в кар'єрі. Для цього потрібно було обмити водою хустку після дощу. Після цього хусткою протиралася ікона Пресвятої Богородиці й читалася молитва. Перед тим, як йти на судовий процес або роботу, брався даний атрибут. Вважалося, що він приносить удачу.

Вас також може зацікавити безплатний дидактичний матеріал: Лепбук «Хустка».