Учителька-студентка в сільській школі: особистий досвід дев’ятнадцятирічної освітянки

Своїми спостереженнями щодо складнощів й викликів, які стоять перед юною вчителькою сільської школи наприкінці 2010-х років, ділиться Юлія Живова, вчителька фізики й інформатики.

«Мене звати Юлія, зараз мені 21 рік. Я пішла працювати в рідну сільську школу вчителькою, будучи студенткою після другого курсу.

Учителькою мріяла бути з дитинства. Це сімейна справа: мама пропрацювала в школі 20 років учителькою англійської мови і заступницею директора з НВР, потім отримала підвищення до директорки. Школа була мені другою домівкою. Я завжди хотіла зробити це місце кращим. Тому на посаду вчителя я прийшла в рожевих окулярах: вихваляла свою професію і вважала, що вийде змінити систему. Але вже через рік рожеві окуляри довелося зняти.

Меблі в нашій школі залишилися ще з часів навчання моїх батьків, комп'ютери застаріли, частина з них просто не працює. У моєму кабінеті комп'ютер з'явився лише перед перевіркою, але не працюючий. Він простояв до кінця навчального року в якості декорації. І дітей, і вчителів про непрацюючу техніку під час перевірок просили не говорити. Отже, ІТ-компетентність на уроках була тільки в конспектах.

Обладнання з фізики теж не було. Влітку я їздила по інших школах району, збирала у кого що є зайве, аби набрати необхідні комплекти для іспиту. Я ходила до директора, просила якось вплинути на оснащення школи, думала сама знайти спонсорів або податися в депутати, щоб щось змінити. Хотілося взяти і купити все на свої кошти, але мені б їх забракло (та й не мушу я цього робити).

Але найскладнішим випробуванням стали не комп'ютери і старі парти, а ставлення старших колег. Мене-школярку, доньку ексдиректорки школи, всі любили – я брала участь в олімпіадах, була відмінницею, ніколи не хамила. Мене-колегу сприймали як об'єкт обговорень. Критикували мій зовнішній вигляд, особисте життя, блог в інстаграмі.

Саме історія з блогом стала останньою краплею. На початку навчального року я переробила сторінку в інстаграмі на вчительський блог, надихнувшись іншими інста-вчителями. Писала про нові формати роботи, брала участь у марафонах написання постів. Робила я це чесно і від душі. Тексти ілюструвала своїми фотографіями й атмосферними фото зламаного обладнання, призначеного для уроків фізики.

Діти й батьки підписувалися, лайкали. Колеги, як виявилося, теж читали. І доносили новій директорці. Вона стала писати мені коментарі з фейкового акаунту з неконструктивною критикою. Я зберегла скріни цих коментарів і видалила їх зі своєї сторінки, не підозрюючи, хто їх автор. Після того директорка почала критикувати мене відкрито. Під постом про заборону телефонів написала: «Ну, давай, спробуй з нової чверті, подивлюсь, як ти плакатимеш».

Я чекала на підтримку від старших колег, порад, допомоги. Замість цього мені порадили закрити блог і припинити писати про школу. Мене називали по імені й на «ти», а моїм учням нагадали, що я сама недавно закінчила школу – і авторитет, який я вибудовувала декілька місяців, довелося вибудовувати наново. Молодим вчителям дуже непросто: треба відстояти себе перед колегами. Виходить не завжди.

Окремі труднощі виникли й зі специфікою викладання в селі. Ви живете ніби під збільшувальним склом. Батьки учнів стали епіцентром пліток. Звинувачення на мою адресу коливалися від «Що студентка може дати моїй дитині?» до «Невдаха, могла б і в місті залишитися». Все це обговорювалося при дітях, що, звісно, не найкращим чином впливало на мою роботу і їх навчання.

І все ж у сільській школі є свої плюси: діти бачать у молодих учителях не жертв для приколів, а старших товаришів. Підлітки завжди раді обговорити книжки та серіали. Мені дуже шкода, що характерні риси сільських людей не дозволяють молодим педагогам зачепитися за село.

Я пропрацювала в школі 14 місяців. Що зі мною сталося після звільнення? Я влаштувалася в коледж секретарем навчальної частини. Тепер працюю в колективі, де всім начхати на мій блог, зовнішній вигляд і вік, аби роботу виконувала. Але я люблю працювати з дітьми і не проміняю школу на жодну іншу сферу. Коли отримаю диплом, стану вчителькою. Знову».

Читайте також: Класи з одним учнем: досвід східних країн

Джерело: розсилка «Привет, учитель» порталу mel.fm. Фото: decentralization.gov.ua

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСПАНСЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
4
міс.
0
7
дн.
1
2
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!