і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію

Спілкування зі світом за допомогою музики: як у черкаській студії дітей звуками навчають

Що об’єднує Карла Орфа, німецького педагога середини ХХ століття та Анну Комкіну, черкаську вчительку XXІ століття? Відповідь криється у… методі виховання музикою.

Усе, що оточує нас протягом життя, що є невід’ємною частиною нашого індивідуального всесвіту – предмети, явища, події, інші люди – ми сприймаємо не лише візуально чи тактильно, але й аудіально, за допомогою мільярдів звукових сполучень, що надають голос кожному навколишньому елементу. Завдяки звукам ми маємо змогу чути природу та речі, які ніколи не були живими, чути і розуміти – це ще один спосіб комунікативного спілкування, який часто ігнорують через другорядність. Але чи дійсно він є другорядним? Музичний педагог Анна Комкіна вважає інакше.

У вересні 2017 року вчителька за власною ініціативою відкрила в Черкасах студію елементарного музикування. Навчальна програма базується на принципах так званої «орф-педагогіки», яку започаткував Карл Орф, відомий німецький композитор, педагог і член Баварської академії мистецтв. Разом із Доротеєю Гюнтер у 1924 році, перебуваючи тоді в Мюнхені, Орф відкрив «Гюнтершуле» («Günther-Schule») – школу музики, танцю та гімнастики, поєднавши усі ці напрями в єдину освітню систему.

Карл Орф під час уроку у школі “Гюнтершуле”

 

Педагог стверджував, що музичне виховання в жодному разі не повинно обмежуватись розвитком ритму, слуху, навичками гри на інструментах і вокальними уроками. Не менш важливу роль відіграє стимуляція творчої фантазії, природної імпровізації як індивідуально, так і в колективі. Сфера власної дитячої творчості включає в себе позитивну атмосферу і ті необхідні елементи, які безпосередньо впливають на повноцінне формування успішної особистості.

Елементарна музика, слово і рух, ігри і все, що пробуджує і розвиває духовні сили створюють основу для розвитку особистості, основу без якої ми прийдемо до душевного спустошення… Елементарна музика в процесі виховання має бути не чимось додатковим, а основоположним… Фантазію і здатність до переживання слід розвивати в ранньому віці. Все, що дитина переживає, усе, що в ній пробуджене і виховане, проявляється протягом усього її життя, – зазначав у своїх працях Карл Орф.

Черкаська студія зосередила свою увагу на гармонійному поєднанні сенсорних засобів (різноманітних кульок, ліхтариків, клаптиків тканини), шумових ефектів (шарудіння, свисту, калатання), гри на простих музичних інструментах (перкусії, барабанів, ксилофонів) з ритмом і відповідними рухами. Завдяки проекту Спільнокошт, який допоміг пані Анні за 70 днів зібрати майже 70 тисяч гривень, з’явилась можливість закупити необхідні для уроків музичні інструменти.

В особистому інтерв’ю інформаційному порталу «Zik» вчителька розповідає, що до збору коштів долучились не лише близькі та меценати, які перераховували досить великі суми, але й, передусім, батьки, зацікавлені у всебічному розвитку своєї дитини, розвитку, сконцентрованому саме на емоційному інтелекті. Подібні студії на сьогоднішній день успішно функціонують у Києві, Одесі та Дніпрі. 

Розвиток комунікативних навичок і креативного мислення зараз важливіший, ніж просто отримання інформації.

Теоретично орф-педагогіка виглядає як ефективна система виховання естетичного смаку та розкриття можливостей внутрішнього творчого світу дитини, але наскільки дієвою вона є на практиці? Спостерігаючи протягом кількох місяців за результатами своєї програми, пані Анна зауважила, що діти стають більш допитливими, зацікавленими у навколишніх подіях, комунікабельними із найближчим оточенням, а також намагаються знайти серед побутових предметів ті, які відтворюють музику.

Музичний педагог Анна Комкіна

 

Перші заняття проводилися для двомісячних малюків та їхніх мам, а згодом четверо з цих дітей – у більш дорослому віці – продовжили ходити до студії, відзначаючись вмінням вільно рухатись, добре співати і правильно відчувати музичний ритм.

У 1,5-2 роки дітям ще не властиво заводити дружбу, але завдяки тому, що ми граємо, взаємодіємо в парах, в командах, танцюємо – це відбувається. Вони вже вчаться вибудовувати відносини між собою, – із захватом розповідає вчителька.

Для старших діток передбачена робота в оркестрі, де важливо тримати пульсацію, партії. Саме колективні завдання спонукають до повноцінного залучення в загальний процес, допомагають домовлятися, прислухатися до порад, вирішувати спільні проблеми тощо.

Ми не вимагаємо якоїсь виконавчої майстерності від дітей, ми ще не вчимо з ними нотної грамоти. Ми просто закохуємо дитину в музику через емоційну сферу та її потреби рухатися, слухатися, існувати.

Не всі батьки довіряють подібному методу навчання, адже протягом багатьох років вони звикли до традиційної, авторитарної освітньої системи, яка не залишає місця вільній творчості. Тим не менше, уроки Анни Комкіної відвідує близько 60 дітей, і їхні батьки та матері абсолютно задоволені результатом.

Батьки разом з дітьми під час заняття в студії

 

Звичайно, нова методика кардинально відрізняється від чітко структурованих занять музикою, танцями чи співами, адже в студії діти мають змогу грати на будь-яких інструментах, знайомитись з цілою палітрою звуків і одночасно з цим вільно рухатись. Усі вищезгадані речі надзвичайно потужно впливають на формування дитячої центральної нервової системи, а тому важливо сприяти виявленню музичної творчості майже з самого народження.

Дитина має довіряти простору, де вона перебуває, тоді вона буде почувати себе гармонійно та захищено.

В інтерв’ю «Zik» пані Анна зізнається, що витратила два місяці на засвоєння базових моментів: діти почали концентрувати свою увагу на вчительці, взаємодіяти з інструментами та аналізувати зв’язок «повернув інструмент – отримав звук». Крім того, в студії послуговуються таким поняттям як активне слухання, що включає в себе різноманітні рухи (зазвичай, довільні) під класичну музику – це допомагає краще зрозуміти її сутність.

Я віддаю перевагу музиці різних народів, джазу, класиці. Танцювати ми можемо і під Штрауса, і під Моцарта. А от популярна музика частіше агресивно впливає на дитину. Психіка малюків ще занадто тонка, тому треба, щоб вони не перенаситились різноманіттям звуків, частими ударами барабанів. Дорослі вже цього не помічають, а поведінка в дитини під впливом таких композицій може суттєво змінюватись, – ділиться спостереженнями черкаська вчителька.

Заняття в студії триває годину, але час за грою та музичними знайомствами минає неймовірно швидко. Діти до трьох років приходять з мамами, і пані Анна дає їм декілька вільних хвилин, щоб призвичаїтися до атмосфери, роздивитися інструменти, відчути себе розслаблено. Часто маленькі учні просто граються під музику.

Згодом усі збираються в коло і виконують обов’язкову привітальну пісеньку – цей ритуал об’єднує дітлахів та їхніх мам, допомагає налаштуватись на єдину хвилю. Діти легко запам’ятовують мотив і з величезним задоволенням співають вдома.

Намагаюся залучити мам у заняття. Коли десять мам одночасно співають, виходить міні-хор. Це сприятливо впливає на розвиток мови і музикальності у дітей. Репертуар має бути простий, з 2-3 нот та невеликих інтервалів. У маленької дитини є можливість охопити своїм мисленням таку музику, – з посмішкою зазначає Анна Комкіна.

Студія в Черкасах не ставить собі за мету випустити музикантів, адже в музичних школах, найчастіше, прагнуть зробити з дитини виконавця, а не любителя музики. Пані Анна наголошує на тому, що необхідно виробити навичку розуміння музики, бо саме цей елемент сприяє плідному розвитку особистих якостей та здатності повноцінно, у всіх існуючих барвах, сприймати навколишній світ.

На питання, чи це добре, коли люди засинають під час органного концерту, педагог сміється і відповідає ствердно.

Якщо діти засинають на них – це вища майстерність. Але це від психіки залежить. Наскільки людина взагалі може відключатися і наскільки вона втомилася, – підкреслює Анна Комкіна.

Багато хто схиляється до думки, що музика, особливо класична, позитивно впливає на малюків ще в материнській утробі. Засновниця студії елементарного музикування згадує книгу «Музика для мами, яка чекає на дитину» музикознавця Михайла Казініка, в якій автор порівнює розвиток дитини в утробі з розвитком історії музики взагалі. На початковому етапі рекомендується слухати Баха (Казінік особливо звертав увагу на так звані триместри – правильну послідовність прослуховування), а на останньому – улюблену мелодію Моцарта.

Щодо колискових, то я впевнена, що всі уміють співати. Не важливо – чисто чи нечисто інтонують. Дитина все одно слухала всі дев’ять місяців мамин голос, він для неї найкращий і найрідніший, – розповідає черкаська вчителька і додає. – Якщо дитина якось негативно реагує на спів мами, закриває вуха, то це частіше через мамині комплекси. Дитина емоційно зчитує все. Ми думаємо, що ми усміхаємося, але дитина відчуває, що ми стривожені.

Як і в кожному освітньому закладі, бувають випадки, коли діти не слухаються, метушаться, і тоді пані Анна підбирає відповідну музику під їхній ритм – це допомагає їх організувати. Після дитячого садочка маленькі учні сповнені енергії, і педагог скеровує її у танцювальні рухи чи співи.

Заняття музикою – це більше емоційна сфера, яка має формуватись у дитини дошкільного віку. Тут немає притиску.

Найулюбленішим інструментом дітлахів та навіть дорослих є барабан, а от сама пані Анна віддає перевагу ксилофону і oceandrum – релакс-інструменту, який відтворює звук океану. Не менш популярною в студії вважається окарина – дудочка у формі пташки: її звук магічним чином гіпнотизує найменших дітей, змушуючи слухати мелодію із роззявленим від захвату ротом. В кінці заняття вони підходять і гладять пташку, що знаменує собою завершення щоденного уроку.

Глиняна окарина. Автор: Федір Куркчі

 

«Всеосвіта» бажає активного розвитку і успіху цій неймовірній студії, і сподівається, що кількість подібних проектів в Україні зростатиме з кожним роком. Нам потрібні сміливі ідеї, адже за ними – майбутнє!

Фотоматеріали взяті з офіційного сайту Zik.

Посилання Zik: https://zik.ua

248
23.04.2018 11:57:39

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання