Сьогодні – День народження Ліни Костенко

Українська письменниця, поетеса, перекладачка Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року у Ржищеві (Київська область). Батьки-педагоги виховували доньку як належить, прищеплюючи їй найкращі риси характеру. Її батько – Василь Костенко знав 12 мов і міг викладати всі предмети в школі. Для юної Ліни він був прикладом для наслідування. 

Пізніше родина переїхала до столиці і Ліна Костенко почала навчатися у школі №100, однак у 1943 році заклад освіти було спалено разом з усім селищем. Після закінчення середньої школи поетеса вступила до Київського педагогічного інституту, а згодом до Московського літературного інституту імені О. М. Горького.

У дитинстві Ліна відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Перші вірші поетеси були видані у 16 років.

Після закінчення навчання Ліна Костенко видала дебютну збірку поезій «Проміння землі». Друга збірка віршів вийшла у 1958 році, за нею – збірка «Мандрівки серця».

Поетичні рядки Ліни Костенко відразу припали до душі українцям, однак тодішня влада була проти публікацій творів поетеси. Якийсь час ім’я Ліни Костенко ніде не звучало, а всі свої напрацювання поетеса складала у шухлядку.

У той період Ліна Костенко створила найкращі твори: «Берестечко», «Маруся Чурай» і поезії, які увійшли до збірок «Над берегами вічної річки» та «Неповторність». Уперше, за довгий час «мовчання» її збірка «Над берегами вічної ріки» було опубліковано у 1977 році, а роман «Маруся Чурай» у 1979 році. Саме за цей історичний роман поетеса отримала престижну Державну премію імені Тараса Шевченка.

Після виходу книг «Інкрустації» (1994) та «Берестечка» (1999) Ліна Костенка взяла паузу. У 2010 році вона видала перший прозовий твір «Записки українського самашедшого», а наступного року вирушила у тур-презентацію.

Ліна Костенко – душа української поезії, яка поетичними рядками змогла достукатись до сердець українців. Команда “Всеосвіти” віє поетесу з Днем народження і бажає їй творчої наснаги, міцного здоров’я, любові у душі та серці. Ми захоплюємося цією величною постаттю в українській літературі і пропонуємо читачам вкотре заглиблитись у поетичні рядки: 

Життя іде і все без коректур

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Фотографії взяті з сайту Радіо Максимум

Посилання на сайт: https://maximum.fm/