Реформі освіти не вистачає даних та їхнього аналізу

Сьогодні в освіті, як і у багатьох інших сферах, унікальна ситуація, коли є політична воля та можливість ухвалювати найсміливіші рішення. Проте катастрофічно бракує надійних даних, щоби рішення стали бажаними результатами.

Почнемо з того, що на сьогодні достеменно невідомо, яка кількість людей постійно проживає в Україні, скільки серед них дітей дошкільного віку, яка школа насправді є найдоступнішою для них (з урахуванням сімейних обставин).

Немає точної інформації про кількість шкіл, училищ, коледжів, університетів, а головне — невідома їх місткість і матеріально-технічний стан, витрати на утримання квадратного метра приміщень, логістичну доступність тощо. Лише з такими даними можна підходити до ухвалення рішення щодо оптимізації мережі закладів середньої та професійно-технічної та вищої освіти (зокрема, у сільській місцевості).

Питання даних та ресурсів у багатьох аспектах виходять за межі окремо взятої освітньої сфери й стосуються таких речей як демографія, міграція, регіональна політика, діджиталізація тощо. Відповідно і до цих питань потрібно підійти комплексно. Скажімо, через створення відповідних онлайн-мап (бажано інтерактивних), формування і регулярне ведення демографічного реєстру.

Робота зі створення інфраструктури даних та консолідації потужностей розтягнеться на кілька років і вимагатиме мільярдів як бюджетних, так і донорських грошей. Але дещо можна зробити вже до кінця поточного року, наприклад:

• Сформувати чіткий і деталізований технічний запит щодо даних від інших урядових агенцій та органів влади з огляду на те, що 2020 році прем'єр-міністр України анонсував тотальну інвентаризацію, оцифровування і переведення документообігу в електронний формат.
• Запровадити протоколи обміну даними між усіма структурами, що перебувають у сфері управління Міністерства освіти і науки (МОН), зокрема: Український центр оцінювання якості освіти, Єдина державна електронна база з питань освіти, Інститут освітньої аналітики (Державна інформаційна система освіти), які є підрозділами самого міністерства.
• Розробити зручний користувацький інтерфейс, для чого до бюджетного запиту МОН на 2019 має бути додана відповідна позиція, що стосується дизайну та тестування згаданого інтерфейсу.
• Внести зміни до наказу МОН Про збір даних. А саме: а) розширити перелік осіб, які можуть вносити до неї дані, зокрема — керівникам закладів освіти, педагогічним працівникам, батькам та громадським організаціям вносити і/або уточнювати дані; б) цілковито скасувати паперові звіти.

Оскільки питання освіти частіше за все перетинаються з іншими сферами та впливають на них, логічним було б сформувати міжвідомчу координаційну групу з питань освіти, куди мають увійти представники як виконавчої, так і законодавчої гілок влади, фахових спільнот та експертного середовища. Оскільки одна з головних проблем здійснення політик Україні полягає у якості імплементації, а на порядку денному не просто продовження освітніх реформ, а їх пришвидшення і розширення то, не виключено, що доречно сформувати своєрідний координаційний центр реформи, до якого варто залучити кілька висококласних проєктний менеджерів, які відповідатимуть саме за імплементацію рішень.

Втім, навіть якщо даних стане більше, залишається проблема їх консолідації, а головне — аналізу. На виході має бути «віяло» можливих сценаріїв із розумінням ризиків і пріоритетами дій.

На сьогодні органами виконавчої влади та окремими директоратами у межах одного міністерства (передусім — МОН) розроблено або формується десяток стратегій. Проте їх цілі не лише далеко не завжди узгоджені між собою, але й дуже часто спрямовані на те, щоби продовжити «термін експлуатації» старих нежиттєздатних механізмів, замість створення нових, які б давали змогу не плестися у хвості трендів, а моделювати бажане майбутнє. При цьому, звісно, не втрачаючи ґрунт під ногами.

В освітній політиці необхідне розуміння того, як будуть узгоджені між собою різні її ланки від дошкільної освіти до навчання дорослих. І тут завдання номер один — розробка консолідованої стратегії/доктрини розвитку освіти й людського капіталу на період до 2035 року.

Джерело: НВ