Радісні та креативні: як київська альтернативна школа на Осокорках робить дітей щасливими

В просторому приміщенні ледь відчутно пахне деревом, фарбою і раптово – затишком. Неначе на хвильку заглянув до себе додому. Чимала зала, оббита світлими дерев’яними панелями, з гладенькою підлогою, якою хочеться по-дитячому ковзати, і великими вікнами – сонячні промені не залишають темним куткам кімнати жодного шансу. Навкруги ні звичних парт, ні стільців.

- Ласкаво прошу. Це наш навчальний клас.

Директорка посміхається, спостерігаючи за моєю реакцією, і пропонує влаштуватись на невеличкій кухні – поруч із залою. Мінімум необхідної техніки, трохи посуду, два столи, зсунуті разом, і обплетена дерев’яними смужками лампа – до стилю загального інтер’єру. На стіні помічаю роздруковане побажання: «Їжте свідомо. Відчуй смак, текстуру та запах їжі».

Поки я пригощаюсь смачними яблучними скибками, засновниця «Школи радості» розповідає про своє дітище.

Ольга Олександрівна Андрусич, молода та сповнена безлічі креативних ідей жінка, відкрита і спокійна зі мною: я відчуваю, як в кожному її слові звучить гордість за цей незвичайний освітній заклад.

Наша першочергова задача – не працювати весь час над слабкими сторонами дитини, а розвивати сильні, створюючи для неї ситуацію успіху.   

Яку альтернативну систему освіти реалізовує ваша школа?

Ми поєднали найпродуктивніші методи Монтессорської та Вальдорфської педагогіки. Наприклад, з останньої запозичили так звані «ранкові кола», коли день учня починається не зі звичного сидіння за партами, а з килимка, на якому влаштовуються всі незалежно від віку: чи першокласники, чи вже третьокласники. Діти діляться своїми враженнями про минулий день, канікули або вихідні. Іноді ранкові кола замінюють «руханками». Учні отримують можливість поговорити, відчути індивідуальний настрій кожного, навіть зробити один одному масажики. Крім того, вони беруть участь в ритмічних іграх, іграх на рівновагу тощо.

В щоденному розкладі в нас обов’язкове чергування вправ на ліву та праву півкулю. Якщо діти втомлені, чи не можуть сконцентруватися, вчителю дозволяється припинити урок в будь-який момент та провести двадцятихвилинні рухливі ігри або зробити з дітьми декілька поз з хатха йоги. Тижневий розклад містить фізичні заняття (наприклад, танці), прикладний блок – конструювання, моделювання, робота з глиною чи бісером – і вечірні уроки з настільних ігор.

Відразу розумієш різницю між традиційною та альтернативною школами.

Звичайно, в державних початкових школах подібним прийомам немає місця (знизує плечима). Вони абсолютно ігнорують комунікативні навички, які ми визнаємо універсальними та життєво необхідними: зокрема вміння презентувати себе, свою роботу, вміння домовлятися та йти на компроміс, вміння працювати самостійно і в команді. Я вважаю це фундаментальними здібностями людини, адже без них майже неможливо повноцінно функціонувати у нашому складному світі.

Успішність полягає в пізнанні самого себе, свого потенціалу та всесвіту довкола.

Які основні цілі ставить перед собою «Школа радості»?

Безсумнівно, розвиток сильних сторін кожної дитини. Покращення того, що вона вже вміє та практична демонстрація майбутніх результатів. Треба усвідомлювати, що учень не стане лінгвістом або математиком, якщо йому цього не дано. Наприклад, сидить хлопчик на уроці і постійно малює комікси. Наше завдання – вчасно підсунути книжку, в якій є інструкція зі створення коміксів. Дитині необхідно бачити, що ти зацікавлений в ній як в особистості, а не просто будуєш відносини за схемою «я передаю тобі готові знання – ти засвоюєш їх без зайвих питань, інакше будеш відсталим». Коли учень цінує тебе як дорослого, розуміє твою вартісність – він і реагує по-іншому, починає прислухатись.

Ми намагаємось поглибити уявлення дітей про світ. Цікавишся літаками? Давай підемо до музею авіатехніки, а згодом ти проведеш друзям невеличкий майстер-клас. Ось таким чином.

Нам дуже важливо дати дитині різноманітний досвід, створити для неї безліч ситуацій – це те, що не робить традиційна школа.    

Ви навчаєтесь стандартно, 5 днів на тиждень?

Ні, всього лише 4. П’ятий день у нас виїзний – це середа. Діти навчаються два дні, потім відпочивають, щоб знову повернутися до школи на четвер і п’ятницю. А там вже й вихідні.

Виїзний день? В чому полягає його особливість?

У своєрідному розвантаженні. В теплу пору року ми організовуємо прогулянки до лісу чи парку – ходимо, спостерігаємо, намагаємось відчувати наш світ. Взимку обов’язковими є бігові лижі та ковзани. Дітей завжди супроводжує вчителька, яка не грає роль стороннього спостерігача, а також бере участь в загальній діяльності, наприклад, катається на ковзанах поруч з усіма. Це чудовий приклад для учнів, тому що вони бачать: дорослі знаходяться у постійному розвитку, вони теж вчаться новому.

Крім вищезгаданих розваг, ми відвідуємо цікаві локації Києва, музеї, різноманітні майстер-класи. А також запрошуємо цікавих людей до себе. Зазначу, що перед кожним виїздом ми готуємо окремий проект та разом з дітьми занурюємось в обрану тему подорожі.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про специфіку ваших проектів. Який вигляд вони мають?

Ми називаємо це проектною роботою, яка закладає потужний мотиваційний компонент. Про майбутнє місце нашої подорожі діти мають дізнатись якомога більше інформації: подивитися презентацію, разом з командою написати коротеньку довідку тощо. Це організовує внутрішній світ дитини.

Проекти, зазвичай, тривають 1-2 тижні або один чи декілька місяців, залежно від щирої зацікавленості дітей. Наприклад, в першому класі ми організовували проект «Материки і океани», хоча за шкільною програмою географія так рано не вивчається. Тим не менше, учні із задоволенням працювали з  картами, називали країни, одночасно дізнаючись відомості про культуру та традиції інших народів. Згодом виникла тема метро: діти самостійно малювали схеми, вигадували назви станцій, навіть створювали власне підземне місто. Вважаю, що такі проекти розвивають  фантазію та вміння мислити творчо.

Чи є у вас обов’язкові, систематичні проекти? 

Так. Щоденники канікул – весняних, літніх, осінніх та зимових. Після повернення до школи, протягом перших двох тижнів, діти представляють невеличку книжечку з фотографіями під час відпочинку та відповідними підписами, і розповідають про нього, діляться емоціями. Я назвала б це різновидом антибулінгової програми. Кожній дитині цікаво та, зрештою, необхідно говорити про себе, відчувати свою цінність, знати, що її слухають і розуміють. Відсутність такої можливості в традиційній школі призводить до внутрішньої агресивності, яка згодом виливається у зовнішню.

Відзначу, що до проекту долучаються й батьки: вони допомагають з оформленням, технічними моментами, і, таким чином, це стає спільним сімейним проведенням часу.

Як часто батьки беруть участь в шкільній діяльності?

Майже постійно. Ми не вимагаємо їхньої допомоги, але вона завжди вітається. Деякі батьки ведуть у нас уроки: англійську, шахи, виховання мистецтвом (авторський курс), фізичні досліди (не є програмовим предметом, швидше, підготовчим етапом до серйозної фізики в 7 класі). Вони справжні знавці своєї справи. До того ж, такий стан речей корисний ще де в чому: мама або тато отримують можливість не лише викладати, але й бачити власну дитину в середовищі, відмінному від домашнього. Це впливає на зміцнення родинних комунікативних зв’язків. Батьки також допомагають нам організувати  походи.

Ви практикуєте різноманітні походи в межах виїзного дня?

Так. Я вважаю їх повноцінною частиною виховного процесу. Якщо ти під час подорожі не можеш здолати себе і примусити пройти ще трохи перед тим, як дістатись місця відпочинку, про яку вольову сферу в навчальній діяльності можна говорити! Дитина, яка звикла отримувати все й відразу, швидко закине важкий для себе предмет, припинить спроби його вивчити.

Додатково в нас функціонують сімейні табори – Лісовий та Морський. Ми об’єднуємо дітей та їхні родини під час відпочинку, готуючи ґрунт для емоційного розвитку та командної роботи.

Ми - «Школа радості», а радість може бути лише там, де є чітка система. Інакше це буде школа хаосу.

Ви говорили про квести як форму навчання. Що вони собою представляють?

Зазвичай це завдання різної складності. Наприклад, діти візьмуть участь в квесті, що проходитиме в супермаркеті Novus. Мотиваційний компонент полягає в приготуванні певної страви на уроці кулінарії. Кожна команда обирає рецепт, відповідно до нього складає список необхідних продуктів, а вчителі видають точну суму. Діти працюють в командах цілком самостійно, з конкретними завданнями на планшетках. Якщо вони вкладаються в суму і встигають купити все за визначений проміжок часу – на решту можуть придбати будь-що, за бажанням. Завдання ми вигадуємо незвичні, наприклад: знайти цукор, але не білий, розфасований не менше за 300 грам в упаковці. Це одночасне  тренування вмінь читати, орієнтуватися в просторі та в предметах. Попередньо ми проводимо обов’язкову екскурсію з мапою.

Чи існує у вас система оцінювання? Яким чином здійснюються покарання за невиконану домашню роботу?

Ми вважаємо, що будь-які наклейки, бали, смайлики – це орієнтація на зовнішню систему. У нас діє усне оцінювання.

Система покарань, насправді, є одночасно й системою заохочень. В 1 класі домашні завдання даються за бажанням і лише тим, хто дійсно прагне їх виконати. З 2-го класу діти роблять домашнє в досить маленькому обсязі – 1 раз на тиждень. А от в 3 класі нам важливо, щоб учні вчились внутрішній організації, і тому завдання є обов’язковими (також 1 раз на тиждень). Коли відсутні серйозні важелі – табелі, оцінки, наявність суворої директорки (посміхається) – дитині важко організувати себе вдома. Наша задача – допомогти учню стати самостійним і відповідати за власні дії. Система реалізується наступним чином: немає в тебе домашнього завдання, не зміг знайти час, то в середу залишаєшся вдома (тобто, нікуди не їдеш з класом) і все виконуєш. Часом подібні рішення приймаються на Шкільній раді.

Якщо діти не можуть виконати завдання, який сенс їх карати? Це означає, що ми не створили достатню систему, яка б допомогла зробити все правильно.

До Шкільної ради входять виключно вчителі? Як вона функціонує?

Ні, Раду проводжу я один чи два рази на тиждень. Але на ній присутні всі учні, щоб поділитися власними думками, щось порадити та вирішити наявні проблеми. Методом голосування ми обираємо той чи інший варіант.

Чи реалізуєте ви інклюзивну освіту в школі?

Ми беремо дітей на інклюзію (зокрема аутистів), але в нас є певна квота місць. Такі учні швидко інтегруються в колектив, хоча й сприймають їх по-різному. Щоб виправити ситуацію, ми проводимо урок Доброти: дивимось відео, де зображені пазлики мозку, і пояснюємо, що відбувається, коли одного пазлика немає. Це вчить дітей милосердю, розумінню.

І насамкінець: звідки така позитивна і гармонійна назва вашої школи?

Василь Сухомлинський у свій час заснував Школу радості. Суть її концепції полягає в тому, що діти мають пізнавати все в радості і багато часу проводити на свіжому повітрі. Ми вважаємо, що  справжнє навчання неможливо організувати в бетонних джунглях. Обов’язкове проведення декількох годин в безпосередньому контакті  з природою є нашою світоглядною позицією. Це, в першу чергу, розвиває мислення дитини та її емоційно-духовний світ.

Альтернативні школи щороку набувають все більшої популярності. Освіта потребує нових якісних методик, зорієнтованих, перш за все, на особистісний емоційний розвиток. Все це сконцентровано у Школі Радості – справжній освітній казці для тих дітей, які прагнуть вирости успішними, реалізованими та впевненими у своїх знаннях.