Всеосвіта

Головне меню порталу

Головне меню порталу

Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Несилові методи протидії булінгу
»
Взяти участь Всі події
7 лютого 19:35

Ментальна нестабільність батьків: чому діти змушені грати роль дорослого

Різні життєві умови впливають на розвиток та психоемоційне становлення кожного з нас. Сьогодні дізнаємося що таке парентифікація та чому діти раніше стають дорослими.

В сучасному світі бути батьками — надзвичайно складна річ, не всі можуть бути до цього готовими. Тому інколи в родині можуть плутатися ролі, тобто дітям відводиться роль старших, і вони ніби стають батьками для власних батьків. У своїй статті для інтернет-видання WoMo.UA травмотерапевтка та психологиня Катерина Габріель розповідає про явище парентифікації та які в ньому є приховані загрози:

У здорових сімейних стосунках, де кожному члену сім'ї комфортно у своїй ролі, сім`я розвивається та проживає своє щасливе життя. Але що відбувається там, коли ролі переплутані? Там діятиме процес, що називається парентифікацією (від англ. parents — батьки), тобто коли дітям відводиться роль старших і вони стають батьками для власних мами і тата.

Мама і тато не хочуть виконувати ролі дорослих

Коли ми говоримо про ролі у родині, то ми зважаємо на те, що, стаючи батьками, кожен із нас виконує ту чи іншу функцію. Іншими словами, деякий час ми обслуговуємо власних дітей, допомагаємо їм розвиватись, дорослішати, контролюємо їх, несемо за них відповідальність. Тобто у батьків (або іншого важливого дорослого) є своя функція і роль таких собі беззаперечних авторитетів, які дають надійну опору та підтримку дітям. Фактично з перших хвилин свого існування головні завдання для дитини окреслюються рамками:

  1. зростай;

  2. розвивайся;

  3. долай труднощі та кризи;

  4. знайди підтримку батьків.

Цей алгоритм «базових» дитячих потреб є здоровим сценарієм розвитку для будь-якої людини. Так має тривати від народження дитини і до прояву її першої повної автономії від мами й тата та згодом до суцільної незалежності.

Підґрунтя: ресурс батьків (насамперед психологічна зрілість та емоційна стійкість), адже для виховання та розвитку дітей необхідно не лише задовольняти їхні фізіологічні потреби, а й психологічні.

Першоджерела до парентифікації

Проте що ж відбувається в разі, коли батьківського ресурсу не вистачило або його просто не було. Ситуації можуть бути геть різними, але найімовірнішою є та ситуація, де дитина рано дорослішає і несвідомо виконує батьківську роль. Це явище в психології отримало назву парентифікація.Зміна ролей у сім’ї відбувається не за власним бажанням дитини. Цей процес розпочинається, коли батьки починають шукати підтримки та ресурсу від своїх дітей. І для кожного процесу необхідні певні умови.

Відсутність психологічних кордонів

Мама або тато не мають снаги встановлювати межі допустимого або непослідовні у цьому (сьогодні малювати стіни можна, бо мама має гарний настрій, а завтра за це вхопиш по дупі, бо у мами болить голова). Дитина вчиться підлаштовуватись під настрої. Особливо гостро ця умова починає проявлятися в часи війни, адже діти гостро реагують на зміну настроїв дорослих і починають перейматися через це, у них виникає почуттям провини.

Батьки постійно жаліються на проблеми

Батьки розповідають дитині про проблеми, які є в стосунках між ними, дорослими. Запитують та радяться з дитиною, наприклад: «Як ти хочеш — щоб я розлучився з мамою чи ні?» або «А ти хочеш братика чи ні?», або «Чи варто нам переїжджати до бабусі?» тощо. Слухаючи подібні розмови, дитина відчуває тягар відповідальності за ухвалення рішення.

Фактична незрілість батьків

Догляд за молодшими братами/сестрами (бо лунають аргументи батьків: «Ти старший/старша і ти мусиш!» або «Як же я без тебе впораюсь?!»). Догляд за хворими родичами (бабуся/дідусь, а інколи і тато/мама). Причиною може бути й інфантильність, психологічна незрілість батьків. Коли мама й тато понад усе прагнуть стати найліпшими друзями для доньки/сина — хочуть знати все про життя дітей, тусуватись із їхніми друзями, ділитись інтимними переживаннями. Часто у таких сім’ях важко розрізнити, хто є хто.

Безпорадність або справжні труднощі

Діти для безпорадних батьків стають паличкою-виручалочкою, користуючись якою вони перекладають розв’язання проблем на плечі доньок та синів. Коли у житті батьків є кризи: розлучення, смерть близьких, хвороби, то у їхніх дітей одразу виникатимуть складні емоційні переживання. Малюк, який не отримує любові, прийняття, емоційного піклування від найдорожчих йому людей, намагатиметься здобути прихильність та увагу мами/тата з усіх сил.

Чому запускається деструктивний механізм парентифікації?

Загальновідомо, що всі ми родом з дитинства, і ми самі, і наші батьки також. Тому, коли сімейна історія наших мам і тат була не радісною, батьки просто не змогли своєчасно отримати нормального, здорового прикладу дитячо-батьківських стосунків. Коли любові в житті батьків було надто мало, вони хочуть долюбити себе через власних дітей, і проєктують на них образи власних батьків. Найсумніше те, що вони не отримають тієї бажаної любові, тому страждати будуть усі: і дорослі, і діти. У родинних стосунках діє закон ієрархії — кожен повинен займати своє місце, отримуючи при цьому любов і підтримку від великого до малого, а не навпаки.

В матеріалі були використані висловлювання зі статті для інтернет-видання WoMo.UA.