матеріал

Інші методичні матеріали

Для кого: Дошкільнята (5-6 років)

Збірник "Хто такі діти з особливими освітніми потребами"

Опис документу:
Документ містить 16 сторінок з описом різних видів порушень розвитку дитини дошкільного віку: розлади аутичного спектру, затримка психічного розвитку, порушення розумового розвитку, порушення мовлення,синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, психічний розвиток дітей із порушеннями слуху та зору. Також додаються буклети з психологічної просвіти для батьків виїхованців, із загальною характеристикою порушень, типовими проявами та рекомендаціями щодо взаємодії з дітьми з ООП.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Оберіть документ з архіву для перегляду:
200,704 Кб
230,4 Кб
364,544 Кб
338,944 Кб
348,16 Кб
677,376 Кб
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Як розпізнати аутизм в ранньому віці:

  • важко розпізнати плач;

  • гуління обмежене чи нагадує вигуки;

  • дитина може верещати;

  • відсутня імітація звуків;

  • дитина не демонструє емоційно-рухові реакції на появу дорослого (особливо – на голос мами, її обличчя, дотики) чи на яскраві іграшки, приємні звуки тощо.

Такі прояви характерні для дітей у кінці 1– на початку

2 місяців життя;

  • відсутні різноманітні інтонації у гулінні, включаючи інтонації питання як у “діалогах” (що типово для 6-місячних дітей з типовим розвитком);

  • не формується характерна для дитини 8 місяців здатність до повторення складів (“ба-ба-ба, ма-ма-ма”);

  • не з’являються вказівні та інші жести (якими звичайна дитина оволодіває вже у 9–10 місяців);

  • на звернення дитина може менше реагувати, аніж на інші зовнішні шуми;

  • не вказує на предмет, який намагається дістати;

  • не наслідує дорослих; не хоче спілкуватися з ними (що характерно для дітей у віці близько року).

Аутизм всеосяжний; він визначає кожну подію, кожне почуття, сприймання, кожну думку, кожне відчуття і кожний аспект існування.

Джим Сінклер

Важливо знати!

Типові прояви при аутичних розладах:

відсутній тривалий контакт “очі в очі”;

• не відгукується на ім’я, маючи збережений слух;

• виявляє дефіцит спільної уваги (наприклад, не намагається привернути словом або жестом увагу інших людей до предмету, що зацікавив її);

• не просить допомоги;

• не намагається чимось поділитися;

• виконує постійно одноманітні дії;

• не терпить втручання у свої заняття іншої людини;

• використовує іншу людину для власних потреб (лізе по ній вгору, веде за руку до потрібного предмета тощо), при цьому не виявляє ніякого емоційного контакту;

  • дитина не відчуває «ситуації небезпеки».

Що робити?

Якщо для батьків помітними стають перераховані вище ознаки аутичного типу розвитку, то обов’язково потрібно звернутися до:

  • дитячого психіатра;

  • дитячого невролога.

Слід пам’ятати,

що діагноз «аутизм» може бути поставлено лише після здійснення поглибленої клінічної оцінки.

Важливо також проконсультуватися у таких фахівців як дитячий психолог чи корекційний педагог, які мають досвід роботи з такими дітьми.

Аутизм – не трагедія, ігнорування – це ТРАГЕДІЯ!

Кожна 110 дитина у світі страждає аутизмом.

Така дитина може народитися у кожній здоровій родині.

Як взаємодіяти з аутичною дитиною?

  • Приймати дитину такою, яка вона є.

  • Виходити з інтересів дитини.

  • Послідовно дотримуватися певного режиму і ритму життя.

  • Виконувати повсякденні ритуали.

  • Навчитися схоплювати найменші вербальні і невербальні сигнали дитини.

  • Якомога частіше розмовляти з дитиною, відповідати за неї, допомагати їй давати найпростіші відповіді.

  • Терпляче пояснювати дитині суть її діяльності.

Аутизм – це не вирок, а особливість життя дитини, яку необхідно адаптувати до життя у сучасному світі.

Світ, в якому живе одна дитина, або Прилюдна

самотність

Аутизм

це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії і спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з'являються

у віці до 3 років.

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Затримка психічного розвитку (ЗПР)

це уповільнення темпу розвитку психіки дитини, яке частіше виявляється під час вступу до школи і виражається в нестачі загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів і нездатності займатися інтелектуальною діяльністю.

Причини затримки психічного розвитку у дітей:

несприятливі умови виховання;

спадкова схильність;

довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;

порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;

ускладнені пологи.

Прояви ЗПР у дошкільників

  • Розлади працездатності (знижена працездатність, насамперед розумова).

  • Знижена пізнавальна активність(дитина недопитлива, мало звертається до дорослого з запитаннями про навколишній світ, інколи не знає найпростіших речей).

  • Загальна незрілість психіки, особливо емоційно-вольової сфери (невміння стримуватися та контролювати свою поведінку, надмірна інфантильність(дитячість поведінки), брак інтересу до навчання).

Важливо звернути увагу на те, як дитина спілкується з дорослим:

  • чи вміє слухати і виконувати завдання;

  • чи може зосередитись на якомусь спільному з дорослим занятті, грі;

  • чи може у разі труднощів скористатися допомогою і далі успішніше продовжувати завдання.

Що робити?

Впершу чергу при підозрі на ЗПР у дитини, батькам треба звернутися до:

  • Невролога і психіатра

Для уточнення діагнозу, визначення ступеня затримки , а також можливих причин та призначення лікування.

  • Дефектолога

Для вибору найбільш ефективних занять або складання програми для занять з дитиною в домашніх умовах.

  • Логопеда

При наявності мовленнєвих проблем.

  • Психолога

Для подолання

емоційно-вольової незрілості та розширення кругозору, а також допомога батькам у вибудовуванні ефективної взаємодії з дитиною.

Здатність дитини взаємодіяти є найважливішим показником її повноцінного психічного розвитку!

Коли дитина затримується на старті життя

Розвиток дитини не завжди протікає, як заплановано наперед.

Бувають випадки, коли він суттєво уповільнює свій темп. Ці тенденції в розвитку дитини називають затримкою психічного розвитку.

Розвиваючи дитину із ЗПР скористайтесь такими рекомендаціями:

  • Усуваючи відставання у розвиту дитини, звертайте увагу на всю її психічну сферу. Мовлення, увага, сприймання, різні види пам’яті, мислення взаємопов’язані.

  • Пам’ятайте про підвищену схильність дитини втрачати увагу. Під час занять з малюком потурбуйтеся, щоб навколо не було нічого, що могло б відволікти увагу.

  • Пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону тощо.

  • Тривалий час дитина із затримкою психічного розвитку потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині.

  • Заняття з дитиною доцільно проводити у вигляді гри. Треба пам’ятати, що дошкільник, особливо із затримкою психічного розвитку, ще не в змозі цілеспрямовано навчатися, він навчається у грі. Тому не перетворюйте заняття на урок.

Затримку психічного розвитку можуть спричиняти різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні.

Успішність у подолані даного порушення значною мірою залежить від раннього виявлення проблеми, адже

ЗПР – це стан тимчасовий.

Отже,

Батькам дуже важливо! Вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час є визначальним для майбутнього успішного навчання та й усього її подальшого життя.

Відстрочення вирішення проблеми затримки психічного розвитку дошкільника

ускладнює його життя та

гальмує його розвиток!

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Особливості психічного розвитку розумово відсталої дитини

Немовля

(від 2 місяців до 1 року)

  • затримка вміння тримати голову, сидіти, стояти, ходити;

  • своєчасно не з’являється гуління, лепет;

  • байдужість до іграшок, навколишнього віку;

  • відсутня реакція на появу, голос дорослого;

  • відсутня дія активного хапання.

Дитина раннього віку

(від 1 до 3 років)

  • затримується опанування ходьбою;

  • не має інтересу до ознайомлення з навколишнім світом;

  • не формується предметна діяльність – виконує дії, не властиві для певних предметів;

  • не формуються гра, малювання, елементи трудової діяльності;

  • затримка мовлення – перші слова промовляє після двох років, мовлення не є засобом спілкування або передачі інформації.

Дитина дошкільного віку

(від 3 до 7 років)

  • порушення сприймання – не відрізняють предмети за кольором, формою, розміром;

  • значне відставання у розвитку наочно-дійового мислення – дитина не орієнтується у просторі, не може оцінити властивості предмета, не може вирішити найпростіші завдання;

  • дії з предметами залишаються

  • лише, як маніпуляції;

  • гра, як така, не формується;

  • не формується продуктивна діяльність – дитина не вміє ліпити, конструювати,малюнки примітивні, дитина не використовує колір, як спосіб зображення;

  • не формуються навички самообслуговування;

  • не розвивається зв’язне мовлення, дитина має невеликий словниковий запас, мовлення відірване від діяльності, не завжди розуміє звернене до неї мовлення.

  • відхилення у часі та темпірозвитку особистості – дитина не засвоює норми моральної поведінки,негативно реагує на зауваження тощо.

За розумової відсталості дитина не має достатньо розвинених здібностей до контролю та самоконтролю власною поведінкою, що є наслідком порушення взаємозв’язку між мисленням та емоціями. У дитини спостерігається низький рівень активності та пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню, а значить не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною.

Розумова відсталість визначається як особливість розвитку психіки дитини при органічному ушкодженні центральної нервової системи у внутрішньоутробному періоді розвитку або у період від 1 до 3 років.

Ігри розуму

Порушення розумового розвитку

досить складна особливість перебігу розвитку дитини.

Ця особливість дитини не обмежує її можливості розвиватися та жити у суспільстві і мати власні перспективи.

Порушення розумового розвитку це лише особливий розвиток дитини, який не вичерпує усіх її потенційних можливостей.

Що робити?

Якщо у батьків з'явилися хоч найменші підозри про порушення розумового розвитку дитини,

потрібно звернутися до:

  • педіатра

  • психіатра і невролога

  • нейропсихолога

  • психолога

  • логопеда

Не пропустіть!

Дошкільний період – важливий етап корекційно-розвивальної роботи з дитиною, від ефективності якої залежать подальші успіхи її навчання та розвиток.

Що потрібно робити батькам для розвитку дитини?

  • Називати предмети, які оточують дитину у вашому помешканні, якими користуєтеся ви і дитина у повсякденному житті, пізніше відвідування різних закладів.

  • Називати дії, які виконуються (“будемо їсти, одягатися”, “беремо ложку, тарілку, хліб”, “одягаємо штанці, сорочку та ін.”, тощо).

  • Називати основні кольори предметів з якими безпосередньо стикається дитина.

  • Під час прогулянки, називати тварин, які зустрічаються у подвір'ї, на вулиці, рослини, будівлі, засоби пересування.

Кожний крок батьків має працювати на розвиток та виховання дитини!

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Що таке затримка мовленнєвого розвитку та які її наслідки?

Затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР)

це повна відсутність мовлення або значне його відставання у дітей раннього віку. Якщо вчасно не помітити відставання у мовленнєвому розвитку малюка, ЗМР може перерости у

складний системний розлад – загальний недорозвиток мовлення, який важко подолати.

Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФНМ)

це порушення процесів формування звуковимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами внаслідок порушень сприймання та вимови фонем.

Як можна виявити затримку мовленнєвого розвитку?

– в кінці 1 місяця немовля не кричить при неприємних відчуттях (наприклад, коли воно мокре чи хоче їсти);

– в кінці 4 місяця не усміхається, коли з ним розмовляють;

– в кінці 5 місяця не вимовляє окремих звуків чи складів („ба-ба-ба” чи „га-га-га”);

– в кінці 7 місяця не намагається привернути до себе увагу певними звуками;

– в кінці 9 місяця в мовленні не з’явились повторювані однакові склади, які звучать як одне слово, наприклад: „ма-ма”, „дей-дей”, „да-да”;

– в кінці 10 місяця малюк не може повторити за дорослим близько восьми різних звукосполучень та складів, не може заперечно похитати головою („ні-ні”), помахати рукою на прощання („бувай-бувай”);

– в кінці 12 місяця не вимовляє жодного осмисленого „дитячого слова”, яким малюк називає одні й ті самі предмети, осіб, ситуації;

– в кінці 15 місяця не вживає адекватно слів „мама” і „тато”;

– в кінці 19 місяця не вимовляє осмислених слів;

– в кінці 29 місяця не розуміє значення слів „великий – маленький”.

Перераховані показники вказують на передумови виникнення затримки мовленнєвого розвитку малюка.

Важливо знати!

А чи може дитина сама „виговоритись”?

Навіть якщо дитина не вимовляє одного звука, але їй вже виповнилося 4 роки, обов’язково потрібна логопедична консультація.

Що робити?

Дитині вже 2 роки, а вона ще не говорить…

Це може свідчити про наявність у неї затримки мовленнєвого розвитку.

Слід якомога швидше:

• перевірити малюкові слух, зробивши аудіограму;

• звернувшись до невропатолога та логопеда, визначити наявність чи відсутність органічного ураження центральної нервової системи, зокрема мовленнєвих центрів кори головного мозку;

• з’ясувати стан інтелекту в кабінеті дитячого психолога, дефектолога чи психіатра.

Якщо дитину позбавити повноцінного спілкування з дорослими або звузити його тільки до одноманітних побутових ситуацій (годування, прогулянок та сну), у неї може виникнути затримка мовленнєвого розвитку.

Як запобігти порушенням звуковимови у дитини?

Саме тому мовлення батьків у спілкуванні з дитиною має бути:

правильним – без мовленнєвих порушень та „сюсюкання”;

розбірливим – з чітким вимовлянням слів, з виділенням наголошеного складу;

простим – насиченим простими фразами з 2–4 слів;

повторюваним – з багаторазовим використанням одних і тих самих слів протягом певного періоду;

різнобарвним – з використанням різної інтонації, пауз, сили голосу, зміни темпу;

живим – супроводжуватися виразною мімікою та (за потреби) жестами.

Пам’ятайте: мовлення батьків є взірцем для наслідування дитиною.

Заговори, щоб я тебе побачив

Мовлення ─

важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі та засвоєння інформації.

Оволодіння мовленням – складний, багатосторонній психічний процесс, а

формування правильної звуковимови – один з найголовніших напрямів мовленнєвого розвитку.

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Гіперактивна дитина:

- Вона перебуває у постійному русі й просто не може себе контролювати, тобто, навіть, якщо вона стомиться, то продовжує рухатися, а знесилившись остаточно, плаче та кричить.

- Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Ставить мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.

- Її неможливо вкласти спати, а якщо вона спить, то неспокійно..

- Дитина – некерована, абсолютно не реагує на заборони й обмеження. І в будь-яких умовах (дім, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.

- Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію – б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: палиці, камені.

Прояв синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю визначається трьома основними критеріями:

1.«Неуважність» - дитина не здатна утримувати увагу на деталях, не вміє доводити розпочату роботу до кінця, зазнає величезних труднощів у процесі організації власної діяльності,

легко відволікається на сторонні стимули тощо.

2. «Гіперактивність»- дитина метушлива, не в змозі довго всидіти на місці, не може гратися в «тихі» ігри, відпочивати, сидіти тихо й спокійно, займатися чимось конкретним, рухова активність дитини не має певної мети.

3. «Імпульсивність» - дитина часто відповідає на запитання, не замислюючись, не дослухавши їх до кінця, з нетерпінням чекає своєї черги, незалежно від ситуації й середовища, дитина, зазвичай, заважає іншим, втручається в розмови, ігри, чіпляється до оточуючих.

Корисна інформація:

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю виявляється у підвищеній руховій активності, збудливості, труднощах концентрації та утриманні уваги, імпульсивності поведінки, проблемах у взаємостосунках з оточуючими.

Гіперактивна дитина, незалежно від ситуації, у

будь-яких умовах – проводитиметься однаково: бігати, безцільно рухатися, не затримуючись надовго на будь-якому, найцікавішому предметі. І на неї не подіють ні нескінченні прохання, ні погрози, ні «підкуп».

Вона просто не може зупинитися.

Коли рух-

це життя!

У малят, процеси збудження у нервовій системі переважають над процесами гальмування. Це природне явище. Адже з віком формується фізіологічна рівновага цих процесів і поведінка дитини набуває позитивні властивості. Але іноді цього не відбувається. І тоді в дитини розвивається те, що називається

гіперактивністю.

До яких фахівців варто звертатися?

  • Педіатр або сімейний лікар -для того щоб виключити соматичні (не пов'язані з нервовою системою) захворювання.

  • Невропатолог - обов'язковий огляд в так звані «критичні» періоди розвитку – 1, 3, 6, 9 місяців життя й 1 рік.

  • Психолог і логопед - які дадуть рекомендації з навчання й раціонального поводження з дитиною.

Що потрібно робити, аби маля позбулося «надлишків» активності?

  • Дитина не винна, що вона така жвава, тому немає потреби її карати.

  • Навчити дитину керувати собою – ваше першочергове завдання.

  • У вихованні необхідно уникати двох крайнощів: прояву надмірної м'якості й висунення завищених вимог до дитини.

  • Дитину потрібно хвалити в кожному випадку, коли їй вдалося довести розпочату справу до кінця.

  • Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з надлишком вражень.

  • Не можна стримувати природну потребу дитини погратися в галасливі ігри, побігати, пострибати.

  • Підготуйте своєму непосиді «поле для маневрів»: активні види спорту для нього – просто панацея.

  • Навчіть дитину розслаблятися.

  • Привчайте дитину до пасивних ігор: читання, малювання, ліплення.

Важливо!

Якщо ви помітили у своєї дитини ознаки гіперактивної поведінки, не слід самостійно займатися медикаментозним лікуванням!

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Як спілкуватися з дитиною з порушенням слуху?

Щоб розвивалося словесне мовлення дитини з порушенням слуху, з

нею необхідно постійно спілкуватися.

Словесне мовлення дитини потрібно формувати під час

спілкування у спільній діяльності: під час виконання побутових дій,

режимних моментів, малювання, ліплення, конструювання, гри.

Говорити з малюком потрібно:

• однією літературною словесною мовою (не змішувати українську і

російську, діалектну);

• у нормальному темпі, не поспішаючи, але й не уповільнювати, • не розтягувати мовлення штучно;

• голосом нормальної сили (на відстані можливо дещо гучніше);

• чітко промовляти, не „ковтати” закінчення;

• дотримуватися правильних інтонацій;

• емоційно заохочувати дитину до спілкування.

Кроки, які необхідно зробити батькам дошкільника з порушенням слуху, щоб допомогти дитині розвиватися:

Крок 1.

У перші місяці життя перевірити слух дитини.

Крок 2.

Забезпечити раннє слухопротезування дитини на обидва вушка.

Крок 3.

Обрати навчальний заклад, в якому перебуватиме дитина та надаватиметься спеціальна педагогічна допомога.

Крок 4.

Організувати навчальне середовище вдома: постійно

розмовляти з дитиною, все називати, коментувати і

пояснювати та проводити заняття з розвитку мовлення і формування вимови.

Доцільно перевіряти слух кожної новонародженої дитини. Адже без спеціального обстеження самостійно батьки не завжди можуть помітити у дитини глухоту, тим більше – часткове зниження слуху.Робити це потрібно в перші місяці, а краще – у перші тижні життя.

Першочергове завдання батьків дитини з порушенням слуху – навчити малюка наслідувати дії дорослого, усвідомлювати свої дії, гратися, дотримуючись правил гри.

Глухі діти не в змозі самостійно навчитися говорити!

Діти зі зниженим слухом самостійно накопичують словниковий запас,

але він є невеликим, а вимова не досконалою.

Погляд у світ крізь

«зашорені» вікна

Досить часто ми не замислюємось, яке велике значення в нашому житті має вміння чути, бачити світ у всьому його розмаїтті.

Психічний розвиток дітей із порушеннями

слуху та зору

це своєрідний шлях розвитку, що відбувається в особливих умовах взаємодії із зовнішнім світом.

Одним із найважливіших органів відчуття людини

є очі

– віконця в навколишній світ.

Зір дає змогу не лише пізнавати його, а й орієнтуватися в ньому.

Батькам обов’язково необхідно показати дитину лікареві-окулісту, коли:

  • спостерігається незвична чутливість до сонячного світла.

  • затуманені або помутнілі зіниці можуть означати, що крізь кришталик погано проходить світло.

  • очка у дитини постійно знаходяться в русі та злегка посмикуються.

  • обидва ока дитини не фокусуються на одному об’єкті, а це ускладнює об’єднання зображень, що сприймаються кожним оком, в одне.

ДО УВАГИ БАТЬКІВ!

• Переконайте дитину у тому, що окуляри надають її обличчю значущості і навіть прикрашають її.

• Замість букв і цифр використовуйте картки із зображеннями тварин, рослин тощо.

• Дитина може дивитися на віддалені об’єкти і називати їх, а може дивитися і зображувати їх у себе на аркушах для малювання.

• Для розвитку рухливості очей корисні будь-які механічні іграшки, що рухаються, ігри з м’ячем.

• Вчіть дітей кліпати повіками, не горбитися, частіше переводити погляд з ближнього об’єкта на віддалений і навпаки.

• Щоб слабозора дитина гармонійно фізично і психічно розвивалася, вона має багато рухатися.

Щоб запобігти очним захворюванням і забезпечити нормальний розвиток зорових

функцій, щодня оглядайте очка дитини, дотримуйтеся правил гігієни догляду за ними, оберігайте від травмування!

Перегляд
матеріалу
Отримати код

психологічна просвіта батьків

Світ, в якому живе одна дитина, або «Прилюдна самотність»

Аутизм всеосяжний; він визначає кожну подію, кожне почуття, сприймання, кожну думку, кожне відчуття і кожний аспект існування.

Джим Сінклер

Аутизм —це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії і спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з'являються у віці до 3 років.

Як розпізнати аутизм в ранньому віці:

  • важко розпізнати плач;

  • гуління обмежене чи нагадує вигуки;

  • дитина може верещати;

  • відсутня імітація звуків;

  • дитина не демонструє емоційно-рухові реакції на появу дорослого (особливо – на голос мами, її обличчя, дотики) чи на яскраві іграшки, приємні звуки тощо.

Такі прояви характерні для дітей у кінці 1– на початку 2 місяців життя;

  • відсутні різноманітні інтонації у гулінні, включаючи інтонації питання як у “діалогах” (що типово для 6-місячних дітей з типовим розвитком);

  • не формується характерна для дитини 8 місяців здатність до повторення складів (“ба-ба-ба, ма-ма-ма”);

  • не з’являються вказівні та інші жести (якими звичайна дитина оволодіває вже у 9–10 місяців);

  • на звернення дитина може менше реагувати, аніж на інші зовнішні шуми;

  • не вказує на предмет, який намагається дістати;

  • не наслідує дорослих; не хоче спілкуватися з ними (що характерно для дітей у віці близько року).

Типові прояви при аутичних розладах:

відсутній тривалий контакт “очі в очі”;

• не відгукується на ім’я, маючи збережений слух;

• виявляє дефіцит спільної уваги (наприклад, не намагається привернути словом або жестом увагу інших людей до предмету, що зацікавив її);

• не просить допомоги;

• не намагається чимось поділитися;

• виконує постійно одноманітні дії;

• не терпить втручання у свої заняття іншої людини;

• використовує іншу людину для власних потреб (лізе по ній вгору, веде за руку до потрібного предмета тощо), при цьому не виявляє ніякого емоційного контакту;

  • дитина не відчуває «ситуації небезпеки».

Що робити?

Якщо для батьків помітними стають перераховані вище ознаки аутичного типу розвитку, то обов’язково потрібно звернутися до: дитячого психіатра, дитячого невролога. Важливо також проконсультуватися у таких фахівців як дитячий психолог чи корекційний педагог, які мають досвід роботи з такими дітьми. Слід пам’ятати, що діагноз «аутизм» може бути поставлено лише після здійснення поглибленої клінічної оцінки.

Аутизм – не трагедія, ігнорування – це ТРАГЕДІЯ!

Кожна 110 дитина у світі страждає аутизмом.

Така дитина може народитися у кожній здоровій родині.

Як взаємодіяти з аутичною дитиною?

  • Приймати дитину такою, яка вона є.

  • Виходити з інтересів дитини.

  • Послідовно дотримуватися певного режиму і ритму життя.

  • Виконувати повсякденні ритуали.

  • Навчитися схоплювати найменші вербальні і невербальні сигнали дитини.

  • Якомога частіше розмовляти з дитиною, відповідати за неї, допомагати їй давати найпростіші відповіді.

  • Терпляче пояснювати дитині суть її діяльності.

Аутизм – це не вирок, а особливість життя дитини, яку необхідно адаптувати до життя у сучасному світі.

Коли дитина затримується на старті життя

Розвиток дитини не завжди протікає, як заплановано наперед.

Бувають випадки, коли він суттєво уповільнює свій темп.

Ці тенденції в розвитку дитини називають

затримкою психічного розвитку.

Затримка психічного розвитку (ЗПР) це уповільнення темпу розвитку психіки дитини, яке частіше виявляється під час вступу до школи і виражається в нестачі загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів і нездатності займатися інтелектуальною діяльністю.

Причини затримки психічного розвитку у дітей:

несприятливі умови виховання;

спадкова схильність;

довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;

порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;

ускладнені пологи.

Отже, затримку психічного розвитку можуть спричиняти різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час є визначальним для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.

Прояви ЗПР у дошкільників

  • Розлади працездатності (знижена працездатність, насамперед розумова).

  • Знижена пізнавальна активність(дитина недопитлива, мало звертається до дорослого з запитаннями про навколишній світ, інколи не знає найпростіших речей).

  • Загальна незрілість психіки, особливо емоційно-вольової сфери (невміння стримуватися та контролювати свою поведінку, надмірна інфантильність(дитячість поведінки), брак інтересу до навчання).

Важливо звернути увагу на те, як дитина спілкується з дорослим:

  • чи вміє слухати і виконувати завдання;

  • чи може зосередитись на якомусь спільному з дорослим занятті, грі;

  • чи може у разі труднощів скористатися допомогою і далі успішніше продовжувати завдання.

Що робити?

Впершу чергу при підозрі на ЗПР у дитини, батькам треба звернутися до:

  • Невролога і психіатра

Для уточнення діагнозу, визначення ступеня затримки , а також можливих причин та призначення лікування.

  • Дефектолога

Для вибору найбільш ефективних занять або складання програми для занять з дитиною в домашніх умовах.

  • Логопеда

При наявності мовленнєвих проблем.

  • Психолога

Для подолання емоційно-вольової незрілості та розширення кругозору, а також допомога батькам у вибудовуванні ефективної взаємодії з дитиною.

Розвиваючи дитину із ЗПР скористайтесь такими рекомендаціями:

  • Усуваючи відставання у розвиту дитини, звертайте увагу на всю її психічну сферу. Мовлення, увага, сприймання, різні види пам’яті, мислення взаємопов’язані. Розвиток одних процесів відбувається на основі інших, які, окрім того, можуть формуватися раніше; якість їх перебігу також залежить один від одного.

  • Пам’ятайте про підвищену схильність дитини втрачати увагу. Під час занять з малюком потурбуйтеся, щоб навколо не було нічого, що могло б відволікти увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача. Водночас, той, хто займається з дитиною, і сам не повинен відволікатися сторонніми справами; слід бути терплячим, доброзичливим, вимогливим до дитини.

  • Пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону тощо.

  • Тривалий час дитина із затримкою психічного розвитку потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині.

  • Заняття з дитиною доцільно проводити у вигляді гри. Треба пам’ятати, що дошкільник, особливо із затримкою психічного розвитку, ще не в змозі цілеспрямовано навчатися, він навчається у грі. Тому не перетворюйте заняття на урок.

Затримку психічного розвитку можуть спричиняти різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні.

Успішність у подолані даного порушення значною мірою залежить від раннього виявлення проблеми, адже

ЗПР – це стан тимчасовий.

Батькам дуже важливо! Вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час є визначальним для майбутнього успішного навчання та й усього її подальшого життя.

Відстрочення вирішення проблеми затримки психічного розвитку дошкільника

ускладнює його життя та

гальмує його розвиток!

Ігри розуму

Порушення розумового розвитку

досить складна особливість перебігу розвитку дитини.

Ця особливість дитини не обмежує її можливості розвиватися та жити у суспільстві і мати власні перспективи.

Порушення розумового розвитку це лише особливий розвиток дитини, який не вичерпує усіх її потенційних можливостей.

Розумова відсталість визначається як особливість розвитку психіки дитини при органічному ушкодженні центральної нервової системи у внутрішньоутробному періоді розвитку або у період від 1 до 3 років.

Що визначає психологічний розвиток дитини?

Психологічний розвиток розумово відсталої дитини протікає за допомогою формування та розгортання таких психічних механізмів як соціальна ситуація розвитку (спілкування та взаємодія дитини з близьким оточенням), провідна діяльність (ті дії дитини, які відображаються в ігровій, навчальній, трудовій та іншій діяльності), криза розвитку (пікові моменти у розвитку особистості дитини, такі як криза 3 років “Я-сам”, підліткова криза), психологічні новоутворення (самооцінка, комунікативність, самостійність, довільність поведінки та ін.).

У дитини з порушенням розумового розвитку спостерігається низький рівень активності та пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню, а значить не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною У такої дитини спостерігається дещо уповільнений темп пізнання оточуючого світу та самої себе, формуванням навичок ігрової та навчальної діяльності, особливий характер емоційного перебігу та вирішення вікових криз, уповільнений темп оволодіння навчальною діяльністю у початковій школі, засвоєння та прийняття норм і правил, виховання дисциплінованості.

Від результативності психологічного розвитку залежить формування особистості дитини з порушенням розумового розвитку і ефективність її адаптації та соціалізації.

Особливості психічного розвитку розумово відсталої дитини

Немовля (від 2 місяців до 1 року)

  • затримка вміння тримати голову, сидіти, стояти, ходити;

  • своєчасно не з’являється гуління, лепет;

  • байдужість до іграшок, навколишнього віку;

  • відсутня реакція на появу, голос дорослого;

  • відсутня дія активного хапання.

Дитина раннього віку (від 1 до 3 років)

  • затримується опанування ходьбою;

  • не має інтересу до ознайомлення з навколишнім світом;

  • не формується предметна діяльність – виконує дії, не властиві для певних предметів;

  • не формуються гра, малювання, елементи трудової діяльності;

  • затримка мовлення – перші слова промовляє після двох років, мовлення не є засобом спілкування або передачі інформації.

Дитина дошкільного віку (від 3 до 7 років)

  • порушення сприймання – не відрізняють предмети за кольором, формою, розміром;

  • значне відставання у розвитку наочно-дійового мислення – дитина не орієнтується у просторі, не може оцінити властивості предмета, не може вирішити найпростіші завдання;

  • дії з предметами залишаються лише, як маніпуляції;

  • гра, як така, не формується;

  • не формується продуктивна діяльність – дитина не вміє ліпити, конструювати,малюнки примітивні, дитина не використовує колір, як спосіб зображення;

  • не формуються навички самообслуговування;

  • не розвивається зв’язне мовлення, дитина має невеликий словниковий запас, мовлення відірване від діяльності, не завжди розуміє звернене до неї мовлення.

  • відхилення у часі та темпірозвитку особистості – дитина не засвоює норми моральної поведінки,негативно реагує на зауваження тощо.

Якщо у батьків з'явилися хоч найменші підозри про порушення розумового розвитку дитини, потрібно звернутися до: педіатра, психіатра і невролога, нейропсихолога, психолога, логопеда.

Не пропустіть!

Дошкільний період – важливий етап корекційно-розвивальної роботи з дитиною, від ефективності якої залежать подальші успіхи її навчання та розвиток.

Що потрібно робити батькам для розвитку дитини?

  • Називати предмети, які оточують дитину у вашому помешканні, якими користуєтеся ви і дитина у повсякденному житті, пізніше відвідування різних закладів.

  • Називати дії, які виконуються (“будемо їсти, одягатися”, “беремо ложку, тарілку, хліб”, “одягаємо штанці, сорочку та ін.”, тощо).

  • Називати основні кольори предметів з якими безпосередньо стикається дитина.

  • Під час прогулянки, називати тварин, які зустрічаються у подвір'ї, на вулиці, рослини, будівлі, засоби пересування.

На які показники психічного розвитку дитини варто орієнтуватися батькам?

Розумова відсталість характеризується особливим розвитком мислення, якому притаманний недостатньо високий рівень довільної уваги (здатності зосередитися на тому чи іншому завданні), недостатньої стійкості у сприйнятті та аналізі явищ оточуючої дійсності, обмеження уяви.

Як позитивні, так і негативні емоції у такої дитини характеризуються безпосереднім активним проявом у поведінці. Можна спостерігати певну обмеженість потреб дитини, особливо пізнавальних та тих, які викликають її інтерес до діяльності.

Діти з порушенням розумового розвитку оволодівають практичними діями (особливо трудовими) внаслідок цілеспрямованого навчання та виховання. Формування розумових дій здійснюється завдяки спеціально організованому навчанню та вихованню, а також корекційній роботі. Чим раніше до розвитку малюка будуть залучені фахівці, тим інтенсивнішим буде його розвиток.

Заговори, щоб я тебе побачив

Мовлення ─ важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі та засвоєння інформації.

Оволодіння мовленням – складний, багатосторонній психічний процесс, а формування правильної звуковимови – один з найголовніших напрямів мовленнєвого розвитку.

Що таке затримка мовленнєвого розвитку та які її наслідки?

Затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР)

це повна відсутність мовлення або значне його відставання у дітей раннього віку. Якщо вчасно не помітити відставання у мовленнєвому розвитку малюка, ЗМР може перерости у

складний системний розлад – загальний недорозвиток мовлення, який важко подолати.

Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФНМ) це порушення процесів формування звуковимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами внаслідок порушень сприймання та вимови фонем.

Як можна виявити затримку мовленнєвого розвитку?

– в кінці 1 місяця немовля не кричить при неприємних відчуттях (наприклад, коли воно мокре чи хоче їсти);

– в кінці 4 місяця не усміхається, коли з ним розмовляють;

– в кінці 5 місяця не вимовляє окремих звуків чи складів („ба-ба-ба” чи „га-га-га”);

– в кінці 7 місяця не намагається привернути до себе увагу певними звуками;

– в кінці 9 місяця в мовленні не з’явились повторювані однакові склади, які звучать як одне слово, наприклад: „ма-ма”, „дей-дей”, „да-да”;

– в кінці 10 місяця малюк не може повторити за дорослим близько восьми різних звукосполучень та складів, не може заперечно похитати головою („ні-ні”), помахати рукою на прощання („бувай-бувай”);

– в кінці 12 місяця не вимовляє жодного осмисленого „дитячого слова”, яким малюк називає одні й ті самі предмети, осіб, ситуації;

– в кінці 15 місяця не вживає адекватно слів „мама” і „тато”;

– в кінці 19 місяця не вимовляє осмислених слів;

– в кінці 29 місяця не розуміє значення слів „великий – маленький”.

Перераховані показники вказують на передумови виникнення затримки мовленнєвого розвитку малюка.

Важливо знати!

А чи може дитина сама „виговоритись”?

Навіть якщо дитина не вимовляє одного звука, але їй вже виповнилося 4 роки, обов’язково потрібна логопедична консультація.

Що робити?

Дитині вже 2 роки, а вона ще не говорить…

Це може свідчити про наявність у неї затримки мовленнєвого розвитку.

Слід якомога швидше:

• перевірити малюкові слух, зробивши аудіограму;

• звернувшись до невропатолога та логопеда, визначити наявність чи відсутність органічного ураження центральної нервової системи, зокрема мовленнєвих центрів кори головного мозку;

• з’ясувати стан інтелекту в кабінеті дитячого психолога, дефектолога чи психіатра.

Якщо дитину позбавити повноцінного спілкування з дорослими або звузити його тільки до одноманітних побутових ситуацій (годування, прогулянок та сну), у неї може виникнути затримка мовленнєвого розвитку.

Як запобігти порушенням звуковимови у дитини?

Саме тому мовлення батьків у спілкуванні з дитиною має бути:

правильним – без мовленнєвих порушень та „сюсюкання”;

розбірливим – з чітким вимовлянням слів, з виділенням наголошеного складу;

простим – насиченим простими фразами з 2–4 слів;

повторюваним – з багаторазовим використанням одних і тих самих слів протягом певного періоду;

різнобарвним – з використанням різної інтонації, пауз, сили голосу, зміни темпу;

живим – супроводжуватися виразною мімікою та (за потреби) жестами.

Пам’ятайте – мовлення батьків є взірцем для дитини.

Коли рух- це життя!

У малят, процеси збудження у нервовій системі переважають над процесами гальмування. Це природне явище. Адже з віком формується фізіологічна рівновага цих процесів і поведінка дитини набуває позитивні властивості. Але іноді цього не відбувається. І тоді в дитини розвивається те, що називається гіперактивністю.

Корисна інформація:

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю виявляється у підвищеній руховій активності, збудливості, труднощах концентрації та утриманні уваги, імпульсивності поведінки, проблемах у взаємостосунках з оточуючими.

Гіперактивна дитина, незалежно від ситуації, у

будь-яких умовах – проводитиметься однаково: бігати, безцільно рухатися, не затримуючись надовго на будь-якому, найцікавішому предметі. І на неї не подіють ні нескінченні прохання, ні погрози, ні «підкуп».

Вона просто не може зупинитися.

Гіперактивна дитина:

- Вона перебуває у постійному русі й просто не може себе контролювати, тобто, навіть, якщо вона стомиться, то продовжує рухатися, а знесилившись остаточно, плаче та кричить.

- Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Ставить мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.

- Її неможливо вкласти спати, а якщо вона спить, то неспокійно.

- Дитина – некерована, абсолютно не реагує на заборони й обмеження. І в будь-яких умовах (дім, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.

- Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію – б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: палиці, камені.

Прояв синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю визначається

трьома основними критеріями:

1.«Неуважність» - дитина не здатна утримувати увагу на деталях, не вміє доводити розпочату роботу до кінця, зазнає величезних труднощів у процесі організації власної діяльності,

легко відволікається на сторонні стимули тощо.

2. «Гіперактивність»- дитина метушлива, не в змозі довго всидіти на місці, не може гратися в «тихі» ігри, відпочивати, сидіти тихо й спокійно, займатися чимось конкретним, рухова активність дитини не має певної мети.

3. «Імпульсивність» - дитина часто відповідає на запитання, не замислюючись, не дослухавши їх до кінця, з нетерпінням чекає своєї черги, незалежно від ситуації й середовища, дитина, зазвичай, заважає іншим, втручається в розмови, ігри, чіпляється до оточуючих.

До яких фахівців варто звертатися?

  • Педіатр або сімейний лікар -для того щоб виключити соматичні (не пов'язані з нервовою системою) захворювання.

  • Невропатолог - обов'язковий огляд в так звані «критичні» періоди розвитку – 1, 3, 6, 9 місяців життя й 1 рік.

  • Психолог і логопед - які дадуть рекомендації з навчання й раціонального поводження з дитиною.

Важливо!

Якщо ви помітили у своєї дитини ознаки гіперактивної поведінки, не слід самостійно займатися медикаментозним лікуванням!

Що потрібно робити, аби маля позбулося «надлишків» активності?

  • Дитина не винна, що вона така жвава, тому немає потреби її карати.

  • Навчити дитину керувати собою – ваше першочергове завдання.

  • У вихованні необхідно уникати двох крайнощів: прояву надмірної м'якості й висунення завищених вимог до дитини.

  • Дитину потрібно хвалити в кожному випадку, коли їй вдалося довести розпочату справу до кінця.

  • Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з надлишком вражень.

  • «Рух – це життя». Брак фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини погратися в галасливі ігри, побігати, пострибати.

  • Підготуйте своєму непосиді «поле для маневрів»: активні види спорту для нього – просто панацея.

  • Обмірковуючи раціон дитини, віддавайте перевагу правильному харчуванню, у якому буде достатньо вітамінів і мікроелементів. Гіперактивній дитині більше, ніж іншим дітям необхідно дотримуватися золотої середини в харчуванні.

  • Навчіть дитину розслаблятися.

  • Привчайте дитину до пасивних ігор: читання, малювання, ліплення.

Погляд у світ крізь «зашорені» вікна

Досить часто ми не замислюємось, яке велике значення в нашому житті має вміння чути, бачити світ у всьому його розмаїтті.

Психічний розвиток дітей із порушеннями слуху та зоруце своєрідний шлях розвитку, що відбувається в особливих умовах взаємодії із зовнішнім світом.

Глухі діти не в змозі самостійно навчитися говорити!

Діти зі зниженим слухом самостійно накопичують словниковий запас, але він є невеликим, а вимова не досконалою.

Доцільно перевіряти слух кожної новонародженої дитини. Адже без спеціального обстеження самостійно батьки не завжди можуть помітити у дитини глухоту, тим більше – часткове зниження слуху. Робити це потрібно в перші місяці, а краще – у перші тижні життя.

Першочергове завдання батьків дитини з порушенням слуху – навчити малюка наслідувати дії дорослого, усвідомлювати свої дії, гратися, дотримуючись правил гри.

Як спілкуватися з дитиною з порушенням слуху?

Правильно організоване спілкування має надзвичайно великий навчальний і виховний потенціал. Спілкування – безцінне джерело мовленнєвого розвитку дитини з порушенням слуху. Щоб ним скористатися важливо пам’ятати: щоб розвивалося словесне мовлення дитини з порушенням слуху, з нею необхідно постійно спілкуватися. Словесне мовлення дитини потрібно формувати під час спілкування у спільній діяльності: під час виконання побутових дій, режимних моментів малювання, ліплення, конструювання, гри.

Говорити з малюком потрібно:

• однією літературною словесною мовою (не змішувати українську і російську, діалектну);

у нормальному темпі, не поспішаючи, але й не уповільнювати,

• не розтягувати мовлення штучно;

• голосом нормальної сили (на відстані можливо дещо гучніше);

• чітко промовляти, не „ковтати” закінчення;

• дотримуватися правильних інтонацій;

• емоційно заохочувати дитину до спілкування.

Кроки, які необхідно зробити батькам дошкільника з порушенням слуху, щоб допомогти дитині розвиватися:

Крок 1. У перші місяці життя перевірити слух дитини.

Крок 2. Забезпечити раннє слухопротезування дитини на обидва вушка.

Крок 3. Обрати навчальний заклад, в якому перебуватиме дитина та надаватиметься спеціальна педагогічна допомога.

Крок 4. Організувати навчальне середовище вдома: постійно розмовляти з дитиною, все називати, коментувати і пояснювати та проводити заняття з розвитку мовлення і формування вимови.

Одним із найважливіших органів відчуття людини є очі – віконця в навколишній світ. Зір дає змогу не лише пізнавати його, а й орієнтуватися в ньому.

Батькам обов’язково необхідно показати дитину лікареві-окулісту, коли:

  • спостерігається незвична чутливість до сонячного світла. Зазвичай, людина кліпає або мружиться впродовж кількох хвилин, коли дивиться на яскраве світло. Але якщо дитина постійно, поки знаходиться на вулиці, кліпає очима і мружить очі, то це може свідчити, що її очка потребують лікування;

  • затуманені або помутнілі зіниці можуть означати, що крізь кришталик погано проходить світло. Помутніння кришталика називається катарактою. Хоча вважається, що на катаракту хворіють старші люди, однак, іноді діти народжуються з цим захворюванням.

  • очка у дитини постійно знаходяться в русі та злегка посмикуються.

  • обидва ока дитини не фокусуються на одному об’єкті, а це ускладнює об’єднання зображень, що сприймаються кожним оком, в одне. В цьому випадку око, яке передає нечітке зображення, поступово слабшає і може зовсім перестати бачити.

ДО УВАГИ БАТЬКІВ!

• Переконайте дитину у тому, що окуляри надають її обличчю значущості і навіть прикрашають її.

• Замість букв і цифр використовуйте картки із зображеннями тварин, рослин тощо.

• Дитина може дивитися на віддалені об’єкти і називати їх, а може дивитися і зображувати їх у себе на аркушах для малювання.

• Для розвитку рухливості очей корисні будь-які механічні іграшки, що рухаються, ігри з м’ячем.

• Вчіть дітей кліпати повіками, не горбитися, частіше переводити погляд з ближнього об’єкта на віддалений і навпаки.

• Щоб слабозора дитина гармонійно фізично і психічно розвивалася, вона має багато рухатися.

Щоб запобігти очним захворюванням і забезпечити нормальний розвиток зорових функцій, щодня оглядайте очка дитини, дотримуйтеся правил гігієни догляду за ними, оберігайте від травмування!

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

матеріал

Інші методичні матеріали

Для кого: Дошкільнята (5-6 років)