Засоби масової інформації як форма суспільної комунікації. Порушення мовних норм у сучасних ЗМІ

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністраціїї

Чернігівське територіальне відділення МАН України

Відділення: мовознавство.

Секція: українська мова

Засоби масової інформації як форма суспільної комунікації.

Порушення мовних норм у сучасних ЗМІ

Колесник Олена Михайлівна,

учитель української мови та літератури

вищої категорії

Ніжинської загальноосвітньої

школи I-IIIcт. № 15

Ніжин – 2018

ТЕЗИ

Засоби масової інформації як форма суспільної комунікації .

Порушення мовних норм у сучасних ЗМІ

Забіяка Ірина Валеріївна,

Чернігівське територіальне відділення МАН України,

Ніжинська загальноосвітня школа I-III ступенів №15, 11-А клас,

м.Ніжин,

Колесник Олена Михайлівна,

учитель української мови і літератури,

Ніжинська загальноосвітня школа I-III ступенів №15

1. Тема порушення мовних норм у ЗМІ - одна з провідних в український мові й першорядним завданням сучасного суспільства є її знання. ЗМІ повинні стати осередком суспільного громадського контролю за всіма напрямками суспільно-політичного життя.

2. Основні функції ЗМІ надають можливість удосконалювати законодавчу та нормативно-правову бази, які контролюють відносини в суспільстві.

3. Дослідженню ефірного мовлення приділяли увагу Є. Вокальчук, Ю. Єлісовенко, О. Білянська, Н. Романюк, О. Ваніна, Н. Нікітіна. Саме тому питання українського телемовлення залишається актуальним і було розглянуто в працях А.Погрібного, С .Караванського, В.Лизанчука, О.Пономарева, В.Радчука, Сербенської О. Шаповал Ю.Г. Штурнак О. та інших.

4. Процес усталення мовних норм відбиває історію розвитку української мови, закономірності її стильової диференціації, тенденції нормалізації й кодифікації літературної мови.

5. Мовні норми, перш за все, охарактеризовані системністю і є сукупністю загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що закріплюються в процесі суспільної комунікації, тому типізовані за компетенціями та напрямками.

6. У ЗМІ типовими є лексичні, орфоепічні, орфографічні, морфологічні, синтаксичні, пунктуаційні, стилістичні помилки.

7. Задля удосконалення мовної культури представникам ЗМІ слід використовувати оптимальні методи уникнення мовних покручів.

8. Мова сучасних українських засобів масової інформації залишається невичерпним джерелом дослідження новітніх тенденцій функціонування сучасної української мови. Становлення журналістів телебачення, їх фахової майстерності потребує вдосконалення, тому аналіз помилок, їх редагування – це професійний обов’язок кожного представника ЗМІ.

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………3-5

РОЗДІЛ 1. Засоби масової інформації як осередок громадського контролю.…………………… ..………………………………………… 6-7

1.1. Функції ЗМІ. Права та обов’язки ЗМІ…………………………………...8-11

1.2. Особливості мовлення в засобах масової інформації………………….12-13

РОЗДІЛ 2. Мовні норми як сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи та їх дослідженя в працях українських мовознавців……………………………………………………………………14-15

2.1. Типізація мовних норм та їх стисла характеристика……………… 16-20

РОЗДІЛ 3. Найпоширеніші випадки порушення мовних норм у ЗМІ на прикладах медіа-текстів ……………………………………………………..21-31

3.1. Оптимальні методи уникнення мовних покручів у ЗМІ………… …32

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….33-34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… .35-37

Мова - втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова.

Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови...
(Максим Рильський, український поет) 

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя.

(Франсуа Вольтер)

ВСТУП

Актуальність дослідження. Відомий український учений, громадський та церковний діяч, мовознавець, митрополит УАПЦ Іларіон, або Іван Іванович Огієнко, у своїй праці «Наука про рідномовні обов'язки» зазначив: « Мова – це наша національна ознака, в мові наша культура, ступінь нашої свідомості. Мова - це форма нашого життя, життя культурного і національного, це форма національного організування. Мова - душа і цінність кожної національності, її святощі і найміцніший скарб... і доки живе мова – житиме й народ, як національність... Не стане мови, не стане національності» [1].Саме це надбання, що є одним із головних чинників ментальності будь-якого народу, пройшло не одне сторіччя важких випробувань, разом зі своїм народом пережило чимало історичних зламів, його водночас збагачували й знищували, воно було піднесене українським письменством і сплюндроване зайдами та зрадниками. Видатний поет Максим Рильський закликав нас:

… Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хан буде…

Першорядним завданням сучасного суспільства є знання рідної мови, усвідомлення її вагомості, незалежності й, безперечно, сили впливу, що й стане запорукою формування правильного мовлення, найкращим способом дотримання усіх його норм, удосконалення комунікативної культури. Чималу роль у цьому відіграватиме оточення, адже людина майже повсякчасно здобуває все нову й

___ ¹О. І. Огієнко про рідномовні обов’язки та вивчення іноземних мов /Олена Ковтун (Бугайчук)//Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: зб. наук. пр. – К., 2002. Вип. 2.

нову інформацію, яка, повинна «подаватися» грамотно. Показником національної культури є, перш за все, уміле й доречне її використання всіма носіями.

Однією з чисельних функцій мови є комунікативна. Саме вона є засобом національної організації. Згадаймо біблійну легенду про вавилонську вежу, адже мова дала можливість людям працювати злагоджено. З її втратою зникло і взаємопорозуміння, і єдність. Однією з основних рис ментальності будь-якого народу є знання ним рідної мови, її відродження та збагачення. У сучасному інформаційному світі недостатнім є володіння великою кількістю слів - необхідним стало доречне й правильне їх вживання, дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературноїмови,невимушене,цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів. Саме ці показники й становлять культуру мовлення. Кожен, хто бажає її покращити, повинен знайти норми й дотримуватися їх. Це допоможе сформувати мовну особистість. І одним з найефективніших засобів є ЗМІ.

Об’єкт дослідження - мовлення журналістів, ведучих українського медіа- простору, інтернет- видання, наукова та навчальна література.

Предмет дослідження - інтерв’ю, статті газет і часописів, публічні виступи, матеріали навчальної та наукової літератури, мовлення теле- та радіоведучих, рекламні пости, бігборди.

Методи дослідження - задля розкриття даного питання застосовані теоретичний та практичний методи дослідження, а саме:

• спостереження;

• порівняння й зіставлення;

• аналіз і синтез;

• опрацювання відповідної наукової літератури.

Мета дослідження - опрацювати наукові роботи, присвяченні вивченню мовних норм, поглибити знання з даної теми, дослідити мову сучасних ЗМІ, проаналізувати її, класифікувати випадки порушення мовних норм, з’ясувати причини їх появи, віднайти вирогідні способи їх уникнення.

Наукова новизна роботи - мова й мовлення є предметом досліджень багатьох науковців, але ця проблема залишається актуальною, адже Україна стала незалежною державою, яка спроможна посісти одне з чільних місць серед інших європейських країн. Державна мова є тією рушійною силою, виразником її національної ментальності. Почути про досягнення нашої країнї, її поступ допомагають ЗМІ, адже саме вони є потужним засобом пропаганди. Тому мовлення журналістів, телеведучих повинне бути багатим, чистим, гучним, і, в першу чергу, грамотним.

Завдання:

• опрацювати наукові роботи щодо вивчення мовних норм;

• дослідити мову сучасних ЗМІ, наукову та публіцистичну літературу;

• проаналізувати мовлення дикторів провідних українських телеканалів;;

• визначити, систематизувати й класифікувати випадки порушення мовних норм у сучасних ЗМІ;

• з’ясувати причини появи порушення мовних норм;

• віднайти вирогідні способи їх удосконалення культури мовлення.

• Опрацювати концепції мовознавців щодо класифікації типових мовленнєвих помилок.

Теоретичне значення роботи полягає у виявлення рівня значимості ЗМІ, впливу на суспільство та їх функцій, ознайомлення з працями провідних мовзнавців, проведення порівняльного аналізу типології мовленнєвих помилок, виявлення їх у медіа-текстах, знаходження оптимальних шляхів усунення мовних покручів у ЗМІ.

Практичне значення роботи - матеріали науково- дослідницької роботи можуть бути використані на уроках української мови та інших навчальних предметах у загальноосвітніх закладах , оскільки мовної грамотності повинні дотримуватися всі без виключення. Окрім цього, дослідження особливостей ефірного мовлення допоможе підвищити загальний рівень культури усного спілкування не лише представників ЗМІ, а в цілому суспільства, що цікавиться новинами в Україні та світі.

РОЗДІЛ1 Засоби масової інформації як осередок громадського контролю На будь-якому історичному етапі слово мало вагоме значення. Сприймання тієї чи іншої інформації завжди залежало від уміння мовця донести її майстерно. Репутація країни в цивілізованому світі визначається також її місцем в інформаційному просторі. Саме тому питання ЗМІ залишається важливим і ґрунтовно висвітлено в працях О.Копиленка, В.Лизанчука, А.Москаленка, Г.Почепцова, О.Гриценка, С.Чукута,  В.Шкляра та інших. Окрім того, О.Бєлов, С.Сьомін, В.Бондаренко, Г.Перепелиця, О.Литвиненко досліджують інформаційну безпеку. Засобами масової інформації прийнято називати сукупність сучасних каналів зв'язку (преси, телебачення, радіомовлення, кіно, відео, Інтернет тощо), які сприяють розповсюденню різноманітної інформації в суспільстві. Дослідники неоднозначно підходять до питання класифікації ЗМІ і переважно схиляються до поділу на 4 види: друковані, радіо, телебачення, мережні (обо комп’ютерні). Наступний розподіл між інформаційними ресурсами: традиційні( друковані та аудіовізуальні ЗМІ, книги, фільмограми, оригінали та копії витворів образотворчих мистецтв) та бінарнокодовані (ті ресурси, які контролюються засобами обчислювальної техніки та систем комунікацій).Також їх поділяють на друковані (преса: газети, часописи) і разові видання з обмеженим тиражем. Радіомовлення, телебачення, кіно, звуко-, відеозапис належать до аудіовізуальних засобів. Розповсюдення різногалузевої передачі інформації – основна причина появи ЗМІ. Адже,окрім поширення відомостей, зявилася потреба впливу на суспільну думку. Обмін інформацією дає можливість формувати суспільну думку, яка є проміжним етапом між стереотипністю й усвідомленим самовираженням. Саме ЗМІ, підсумовуючи досвід і думки громадян, отримують можливість впливати на групи людей та соціальні зміни, адже за їх допомогою надходить різна необхідна для населення інформація: чи то історична й етнічна, чи то політична або економічна. Проте інформація, яка поширюється, не повинна бути залежною від будь-яких чинників - вона потрібна для формування духовних засад нації, стати ефективним методом для обєднання суспільства в одне ціле. Не можна дозволити, аби ЗМІ підпорядковувалися будь-кому, інакше тоді стануть небезпечним знаряддям для маніпуляції громадянської свідомості.

Отже, ЗМІ повинні стати осередком суспільного громадського контролю за всіма напрямками суспільно-політичного життя: за збагаченням та збереженням духовних цінностей нації, діями влади та багатьма іншими суспільними процесами, результати яких матимуть значний вплив на життя держави в цілому. Не зберігаючи власний інформаційний простір, країна може втратити власний менталітет, а це загрожує тим, що вона, як наслідок, може потрапити під вплив чужих культур. Адже саме від захищеності й автономності державного інформаційного простору залежить і захищеність національно-культурної самобутності.

Отже, суспільна думка є важливим чинником акумулювання думок суспільства і вплив ЗМІ на формування суспільної свідомості є значним.

1. Функції ЗМІ. Права та обов’язки ЗМІ

Першорядним завданням державної інформаційної політики має бути вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, яка контролює відносини в суспільстві. Тому основними функціями ЗМІ вважаються наступні:

• просвітницька спрямована на задоволення потреб громадянина з питань галузі знань;

• аксеонологічна, або оцінювальна,  завданням якої є зіставлення тотожних явищ, процесів з метою виявлення певних недоліків та переваг;

• контрольно-критична, коли ЗМІ, окрім виявлення недоліків, пропонують громадянам ефективні шляхи їх подолання ;

• взаємообмінна (або функція зворотного зв’язку), сутність якої - з’ясування ЗМІ своєчасного надхоження інформації до реципієнта, її засвоєння та розуміння.

• комунікативна. Дана функція спрямована на активізацію зв’язку між реципієнтами задля трансформації спільних ідей.

• футурологічна (прогностична) спрямована на забезпечення наукового аналізу шляхів суспільно-політичного розвитку.

• інформаційна - збирання, редагування, коментування та поширення інформації; ретрансляційна - відтворення певного способу життя з відповідним набором політичних, духовних, соціальних цінностей.

Кожна функція служить для досягнення своєї цілі, але існувати й реалізуватися одна без одної не може. Слід згадати про основні категорії впливу ЗМІ на громадськість :

• поведінкові ( рецепієнт запозичує й повторює чиюсь тотожну поведінку);

• когнітивні (отримана здатна вплинути на людину та її мислення);

• фізіологічні (нова інформація, активізуючи діяльність людини, спроможна

вносити певні фізіологічні зміни).

Вплив ЗМІ буває настільки сильним, що частина населення, втрачаючи зв'язок з реальністю, починає жити у світі, створеному ЗМІ. Це черговий раз указує на їх пропагандистський і здатність спрямовувати діяльність людини в певний бік.

Головне значення у роботі ЗМІ належить журналістському корпусу, адже саме журналісти впроваджують у свідомість громадян оцінку явищ та чинників, маючи за мету вплинути на них, що у свою чергу створює світоглядну орієнтацію. Варто згадати думку завідувача кафедри радіомовлення й телебачення Львівського національного університету, професора  В.Лизанчука, який сказав, що «… частина журналістів, політиків, громадян України розуміє свободу слова як усвідомлену потребу творити добро і ставить її на службу високим морально-духовним принципам, українським національним інтересам, здоровим потребам людини. Друга частина журналістів, громадян України тлумачить свободу слова як уседозволеність і застосовує її для власного самовивищення, корпоративної вигоди, яка інколи перетворюється на політичне блюзнірство стосовно інтересів українського національного державотворення. До третьої частини належать журналісти, політики, які використовують свободу слова в Україні для руйнування державницького мислення, розмивання національних почуттів, для морально-психологічного приниження українських патріотів, політико-ідеологічного цькування українськості, насаджування психології холопства, малоросійства, меншовартості. Четверта частина громадян України (олігархи, владоможці і серед них - деякі журналісти, яких купують і які безсоромно продаються) використовують свободу слова лише для задоволення своїх споживацьких, корумпованих, політичних інтересів. Їх не цікавлять естетичні, художні, моральні, духовні, національні інтереси читачів, глядачів, слухачів. Вони знаходять поживу у загальному падінні морально-естетичного, національно-духовного рівня, адже поняття честі, совісті, гідності, елементарної порядності для них - це релікт минулого”. 

______________________________

¹ В.Лизанчук, О. Білоус. «Філософія свободи слова та професійної діяльності журналістів в сучасній Україні» - Львів.- 2010 р., с.53.

Провідні медіа-експерти дали десять порад журналістам-початківцям:

• навички, навички, навички;

Арон Пілхофер (Aron Pilhofer), редактор інтерактивних новин The New York Times, дав одну пораду журналістам, які бажають бути попереду: "Навички, вміння, навички, вміння, навички, вміння"."На жаль чи на щастя, в залежності від того, як ви на це дивитеся, сьогодні вже недостатньо просто знімати репортажі. Ви повинні потроху вміти все: різати відео, робити аудіоролики, проводити аналізи даних, кодувати".Стів Херрманн (Steve Herrmann), редактор BBC News-онлайн: "… не обов'язково бути експертом у всьому, але потрібно розуміти значення цих речей і вловлювати моменти, коли вони можуть бути найбільш ефективні".

• редактори шукають фахівців у галузі журналістики даних. Елісон Гоу (Alison

Gow), редактор Daily Post і DailyPost.co.uk в Північному Уельсі: "Дата-журналістика – це те, про що в 2013 році потрібно думати в першу і головну чергу. Навряд чи можна перебільшити важливість даного напрямку".Стів Херрманн додав, що навички в області журналістики даних є однією з головних вимог сьогодні при прийомі на роботу в BBC News.

• важливий тон. Цей момент може бути очевидним для багатьох, проте все ж

не враховується більшістю журналістів. Ви повинні розуміти, яким тоном розмовляти з користувачами (особливо бажаючи домогтися допомоги) на різних платформах. Бути більш людяними (не піддаючи проте ризику своє видання), не вимагати – людям все одно, яку посаду ви займаєте.

• живий потік. Усі фахівці зазначають, що прямі трансляції з місць подій, чи-

то відео- або ТВ, користуються величезною популярністю. Люди хочуть знаходитися поряд, розуміти, що відбуватиметься, бути співучасниками.

• журналісти стають "менеджерами" інформації. Журналісти більше не

передають мізерну інформацію пасивної аудиторії, вони, по суті, тепер лише контролюють інфопотоки.

• залучення аудиторії. Арон Пілхофер на запитання про плани New York Times

в 2013 році відповів, що його команда зосередить свою увагу на більш глибокому залученні спільноти. Це і нові проекти, і тв взаємодія, і офлайн-зустрічі.

прозорість. Про це журналісти повинні пам'ятати постійно й працювати ще професійніше – перевірити інформацію будь-якого типу, чи-то фотографія, аудіозапис або описаний факт, сьогодні, за допомогою соціальних медіа, стало набагато простіше.

• досвід користувачів. Раджу Нарісетті (Raju Narisetti), головний редактор

цифрової мережі в Wall Street Journal, вважає, що досвід аудиторії критично важливий, і що ЗМІ повинні перенести свою увагу "від виключно створення контенту на створення можливості отримання великого досвіду з контентом, особливо для онлайн-аудиторії ".

• онлайн-журналістика насамперед мобільна. За всіма прогнозами провідних

дослідників у сфері нових медіа 2013 рік – рік мобільних пристроїв. Редактори повинні замислитися про способи подачі інформації і заробітку, журналісти – про освоєння нових додатків і технологій.

• уміння пристосовуватися до змін. Остання порада для журналістів знову від

Стіва Херрманна з BBC News Online. «Якщо зміни вам не до душі, ви дуже скоро опинитеся в глибокому стресі, бо навколо все відбувається з разючою швидкістю. Будь-то інструменти, якими ми користуємося, або нові майданчики для поширення інформації – ми повинні любити і приймати те, що відбувається"[1].

Сучасне суспільство ставить усе більше вимог до журналістів, теле- та радіоведучих, політиків, науковців, укладачів періодичних та наукових видань. Ми чуємо їх по радіо- та телебаченню, систематично читаємо газети й журнали або ж опрацьовуємо наукові праці, статті, підручники, енциклопедії, посібники, довідники та інші джерела збереження відповідної інформаці, адже значна частина суспільства вільний час проводить біля телевізорів чи за читанням, тому й важливо, щоб з екранів та з друкованих сторінок лилася правильна українська мова, яка повинна відзначатися багатством, чистотою, гучністю, грамотністю, бути зразком високої культури, бо це, безпосередньо, впливає на культуру мовлення аудиторіїї.

___________________________

¹ http://imi.org.ua/advices/10-porad-dlya-jurnalistiv-vid-providnih-media-ekspertiv/

2. Особливості мовлення в засобах масової інформації Представники ЗМІ є учасниками інформаційного діалогу і, як адресанти, повинні дотримуватися загальноприйнятих норми комунікації. Яким би не був спосіб передачі: візуальний, аудіальний або аудіовізуальний, вони повинні враховувати особливості мовного сприйняття суспільства і окремих соціальних груп. Нерідко експресивні вислови, що звучать з екранів або радіо, переходять у розряд шаблонних (виявили недовіру, оголосили імпічмент, гонка озброєнь,інакомислення, застій або перебудова).

Останнім часом, на жаль, мова ЗМІ перенасичена запозиченнями, зокрема

американізмами. Звісно, вільне оперування іншомовними словами- це вияв мовної обізнаності суспільства, але ж громадяни своєї держави повинні в першу чергу пропагувати своє, так зване, рідне, а не дозволяти домінування над державною мовою запозичень. Незрозумілим також стало використання журналістами жаргонної або й просторічної лексики. Можливо, цьому сприяє відсутність цензури, тому частим стало нав’язування населенню журналістами власних поглядів і суджень, що є не припустим. Адже порушення комунікативних та мовних правил призводить до безкультур’я та руйнування морально-етичним цінностей. Окрім цього, радіо-й телетекст повинен бути зручний для сприйняття. Наприклад доцільним є заміна багатослівних цитат переказуванням, уникання складних синтаксичних конструкцій, у тому числі, і складних речень ( їх можна розчленувати на прості), обов’язкове тлумачення маловідомих термінів, обмежене використання цифрового матеріалу, абревіатур та складноскороченихслів. Дослідженню ефірного мовлення приділяли увагу Є. Вокальчук, Ю. Єлісовенко,

О. Білянська, Н. Романюк, О. Ваніна, Н. Нікітіна. Саме тому питання українського телемовлення залишається актуальним і було розглянуто в працях А.Погрібного, С.Караванського, В.Лизанчука, О.Пономарева, В.Радчука, О.Сербенської,

Ю. Шаповал, О. Штурнак та інших мовознавців. С.Караванський, наприклад, у своїй праці "Пошук українського слова, або боротьба за національне "я", окрім аналізу, пропонує способи уникнення мовленнєвих помилок та допоміжні словники.

Слід відмітити й роботи А. Капелюшного “Орфографічні помилки в титрах телевізійних передач наживо”, “Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті”.

На превеликий жаль, мовленнєві помилки трапляються не лише в ЗМІ, а і в науковій літерутурі. Перш ніж перейти до аналізу найбільш поширених недоліків, слід звернути увагу на вимоги щодо функціонування та дотримання усталених мовних норм.

РОЗДІЛ 2

Мовні норми як сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи. Питання мовних норм у працях українських мовознавців

Поняття “мовна норма” має дуже тісний зв'язок із культурою мовлення, яка є прагненням знайти найкращу форму для висловлювання думок і ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм, адже, за словником лінгвістичних термінів, «це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання, установленим для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні». Якщо показовим результатом норми є правильне її вживання чи ні, то культура мови грунтується на критеріях «краще, точніше, доречніше». Удосконалення норм підвищує рівень культури мови, а в результаті високої культури мови формується й загальна культура людини.

Дослідженням даного питання займалися С. Єрмоленко, О. Пономарів, В. Русанівський та багато інших мовознавців. Доктор філологічних наук  С.Єрмоленко поняття «норми літературної мови» розтлумачує так: «Це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Вони найуживаніші з тих, що існують, і закріплені в практиці зразкового використання». Мовна норма, як зазначає В.М. Русанівський у посібнику «Культура української мови», це «…категорія історична, змінна, зумовлена змінами в самій системі мови, взаємодією української мови з іншими мовами, що виявляється у поширенні інтерферентних явищ на всіх рівнях мовної системи, взаємодією усних і писемних стилів, впливом книжної мови і розмовної на формування мовних норм. Процес усталення відбиває історію розвитку української мови, закономірності її стильової диференціації, тенденції нормалізації й кодифікації літературної мови».

____________________

¹ В.М.Русанівський. Довідник «Культура української мови», К.: Либідь, 1990., 304 с.

Мовознавець М. Жовтобрюх визначає такі комунікативні якості культури мовлення, як: правильність, точність, логічність, чистота; М.Сулима приділяє увагу правильності, чистоті, зрозумілісті, ясності; Л.Булаховський вважає основними чинниками правильність, точність, збагачення, естетичність, ясність; Л.Мацько – правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, різноманітність, доречність, достатність, емоційність, ясність; О.Бєляєв схиляється до правильністі, точністі, виразністі, багатства, змістовністі, а М.Пентилюк - до змістовністі, правильністі, чистоті, точністі, логічністі і послідовністі, різноманітністі, доцільністі, виразністі і образністі. Якщо систематизувати критерії, зазначені мовознавцями М. Жовтобрюхом, М.Сулимою та Л.Булаховським, то спільними вимогами щодо культури мовлення, на їхню думку, слід вважати правильність, точність, чистоту мовлення, а науковці Л.Мацько, О.Бєляєв, М.Пентилюк додають ще виразність, багатство, різноманітність, змістовність.

___________________________________________

¹ http://ipvid.org.ua/upload/iblock/bab/babc9be1384ba9d65300470bb43776cd.pdf

2.1. Типізація мовних норм та їх стисла характеристика

Мовні норми, перш за все, характеризуються системністю і є сукупністю загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що закріплюються в процесі суспільної комунікації, бо мають місце на всіх мовних рівнях і виникли шляхом історичного розвитку мови, ставши продуктом громадської діяльності.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи:

1. Орфоепічні .

2. Акцентуаційні .

3. Морфологічні.

4. Лексичні.

5. Синтаксичні.

6. Стилістичні.

7. Орфографічні.

8. Пунктуаційні.

Коротко звернімо увагу на вимоги кожної мовної норми.

• Орфоепічні. Саме слово «орфоепія» походить з грецької мови: orthos означає

«правильний», рівний і epos — мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила вимови звуків, наголошування слів, їх форм при словозміні тощо. Вони зібрані в спеціальних словниках, таких як „Українська літературна вимова і наголос. Словник – довідник” (К., 1973), „Орфоепічний словник” (К., 1984), укладений М. Погрібним. Відомості про наголос можна добути й з інших, наприклад, із орфографічного, тлумачного і т.п. За допомогою спеціального запису – транскрипції – у словниках подано правильну вимову слова. Як зазначено в підручнику «Сучасна українська літературна мова» за редакцією

А. Грищенко, Л. Мацько, М. Плющ, Н. Тоцька, І.Уздиган, в основі орфоепії лежить фонетична система мови. Проте вимова — поняття значно ширше. Вона охоплює також випадки варіативного оформлення слів і граматичних форм відповідно до закономірностей організації фонетичної системи. Становлення української літературної вимови безпосередньо пов'язане із загальним процесом формування української літературної мови. Під час чийогось виступу реципієнт може почути ряд таких порушень у вимові:

• ненормативне наближення голосного «о» до «а»(так зване «акання»);

• невластиве українській мові оглушення дзвінких приголосних у кінці складу або слова;

• поширеною помилкою є також м’якість у вживанні шиплячих приголосних;

• неправильна вимова слів з проривним r та щілинним г;

• недотримання правил милозвучності: варіанти вживання сполучників і-й,

• Акцентуаційні. В усному мовленні трапляється також багато порушень акцентуаційних норм, обумовлених сталою системою й чіткою закономірностю. Інакше кажучи, це недотримання правил наголошування слів. Дане питання досліджувалося багатьма мовознавцями, проте й досі залишається актуальним. Його досліджували С.Головащук, С.Караман, Ю.Карпенко, І.Білодід, В.Вінницький та багато інших науковців. Також у допомозі стануть і словники - орфоепічні, наголосів, вимови за редакцією М. Жовтобрюха, М.Погрібного, С. Караванського. Останнім часом в ефірному мовленні все частіше «ріже» вухо ненормативне наголошуванні тих чи інших слів. Можливо, причиною цього є використання російськомовного варіанту наголошування, що, безумовно, слід викорінювати.

• Морфологічні. Складнощів, які виникають під час вживання та поєднання частин мови, допомагають уникнути морфологічні норми, що регулюють використання граматичних форм слів. Саме від доцільного вибору відповідної форми слова залежать логічна послідовність, доречність, чіткість, зрозумілість і різноманітність викладу думки. Особливу увагу слід приділяти використанню певних морфологічних форм різних частин таких , як:

• утворення відмінкових форм іменників, числівників та займенників, ступенів порівняння прикметників, дієслівних форм;

• визначення граматичного роду, числа іменників;

Ігнорування мовцями загальноприйнятих норм морфології призводить до виникнення ряду помилок:

• неправильне утворення форм кличного відмінка;

• флексійні форми місцевого множини;

• невідмінювання чоловічих прізвищ на -о;

• неправильне поєднання граматичних форм частин мови;

• ненормативне вживання категорії роду;

• помилкове утворення ступенів поріняння прикметників;

• утворення родового відмінка однини та множини від іменників чоловічого роду ІІ відміни з нульовим закінченням;

• неправильне відмінювання складних числівників з назвами десятків (п’яти-десяти, шестидесятьма, (на) восьмидесятьох);

• вживання невластивих українській мові активних дієприкметників теперішнього часу із суфіксами –ачи-,-ячи-, -учи-, -ючи-;

• номилки у творенні граматичних форм іменних частин мови;

• помилки у вживанні прийменників.

Морфологію як розділ мовознавства та її норми розглядали І. Вихованець «Теоретична морфологія української мови», Д. Ганич «Словник лінгвістичних термінів», К.Городенська «Граматичний словник української мови : сполучники», В.Горпинич «Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфологія» та «Українська морфологія», А.Загнітко «Основи функціональної морфології української мови», «Теоретична граматика української мови»,

М. Леонова «Сучасна українська літературна мова. Морфологія».

• Лексичні помилки – це, перш за все, недоречно використанні слова в

контексті, які не відповідають усталеним нормам, що визначають правильність вибору слова з ряду одиниць, близьких йому за значенням чи за формою, а також вживання їх у тих значеннях, які воно має в літературній мові. У таких посібниках даються рекомендації щодо правильного вживання слів, особливо тих, що мають подібне звучання, але різне значення. Такі слова називаються паронімами. Тут допоможе спеціальний „Словник паронімів української мови” Д. Гринчишина і

О.Сербенської (К., 1986). За допомогою „Короткого словника синонімів української мови” П. Деркача (К., 1960; К., 1993) можна зробити вибір із кількох синонімічних слів. Правила слововживання закріплені тлумачним „Словником української мови»” (за ред. С. Єрмоленко – К., 1989), Є.Чак „Складні випадки вживання слів” – (К., 1984). "Словником української мови" в 11-ти томах (1971-1980 рр), "Новим тлумачним словником української мови" (1998 р.), "Великим тлумачним словником сучасної української мови" (2001 р.), "Українським орфографічним словником" (2002 р.), "Російсько-українським словником ділового мовлення" (автор Шевчук С. В., 2010 р.), а також іншомовними, термінологічними тлумачними словниками. Такі типи помилок були розглянуті в працях О. Сербенської « Суржик: "низька мова" безлад чи мовна патологія» та «Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити», Л.Лисиченка «Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова»,

І. Білодіда «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія»,

А. Загнітка, В. Познанської, В.Мозгунова «Українська мова: Словник-довідник», С.Головащука Словник-довідник з українського літературного слововживання», Є.Чак «Барви нашого слова», В. Русанівського « Культура української мови: Словник паронімів української мови, А.Коваль «Культура ділового мовлення. Писемне та усне ділове спілкування».

На жаль, великий проміжок часу український теле- та радіоефіри були насичені російськомовними передачами, програмами, шоу, кінострічками, мультфільмами, аудіозаписами. Насичена кальками також і періодика. Тільки 23 травня  2017 році ухвалений Верховною Радою закон встановлює на українському телебаченні обов’язкові щотижневі квоти передач і фільмів українською мовою. Це означає, що 75% державної мови - для загальнонаціональних і регіональних телеканалів, 60% - для місцевих, а також 75% державної мови для програм новин на ТБ.

• Норми стилістичні регулюють вибір слова або синтаксичної

конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу. Стилістичні норми зафіксовані в „Словнику української мови” в 11 томах, де слова мають спеціальні стилістичні позначки. Правила стилістичного використання слів розглядаються в працях А. Коваль „Практична стилістика”, О. Пономаріва „Стилістика сучасної української мови” (К., 1992) та ін.. Норми словотворення регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова.

• Норми правопису – це звід правил про написання слів, про розділові

знаки в складному й простому реченнях. Поділяються відповідно на 2 розділи: орфографію і пунктуацію. Єдина й обов’язкова для всіх орфографія полегшує спілкування людей за допомогою писемної форми мови, робить її ефективною, сприяє піднесенню загальної мовної культури народу.

• Пунктуаційні норми спрямовані на правильне вживання розділових

знаків на письмі (крапки, знака питання, знака оклику, крапок, дужок, лапок,
коми, крамки з комою, двокрапки, тире) [1].

На сьогодні український правопис перебуває в стадії свого реформування.

_____________________________________________

¹ Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. — 3-тє вид., допов. — К.: Вища шк., 2002

РОЗДІЛ 3

Найпоширеніші випадки порушення мовних норм у ЗМІ на прикладах медіа-текстів

До найпоширеніших лексичних помилок, які трапляються в ефірі та періодичних виданнях, належать такі:

Таблиця 3.1.

Як сказав М. Рильський: «Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні — і, це вже безумовно, у властивому їм значенні…» [1].

____________________________________

¹ Г. М. Колесник. « М. Т. Рильський «Про іноземні слова»// «Літературна газета» .-1963 р

Якщо систематично нівелюється культура мовлення, то з часом починає руйнуватися й мова та її культура. Такий процес небезпечний тим, що над державною мовою починає домінувати вторинна. А як відомо, двомовність може бути тільки в тій країні, де немає державності. Не зважаючи на закони України про державну мову, на телебаченні та в періодичних виданнях, на жаль, і досі спостерігається явище двомовності: української та російської.
Хоча в будь-якій цивілізованій країні такої проблеми не існує взагалі. Такий мовний безлад породжує дефіцит у використанні багатих ресурсів ріної мови.
Письменниця Оксана Забужко з цього приводу висловила таку думку: "З погляду питомого росіянина (чи принаймні освіченого філолога!) наша "українська" російська є таким самим інвалідним покручем"[1].

Таблиця 3.2.

____________________________________________

¹ http://arhiv.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_75/ohlyad/kreol.htm

Таблиця 3.3.

Таблиця 3.4.

3.1. Оптимальні методи уникнення мовних покручів у ЗМІ

I. Викладачам-словесникам більшу увагу приділяти техніці підготовки учнів різноманітних виступів, їх умінню орієнтуватися в мовленнєвій ситуації, володінню мовними засобами та правильними граматичними формами.
II. Учителям української мови обов’язково включати в урок вправи на вироблення акцентологічних, лексичних,стилістичних, граматичних навичок учнів. Виховувати культурумовлення.
III. Проводити різноманітні конкурси знавців рідної мови не тільки серед учнів шкіл або студентів вишів, а й для спеціалістів в інших сферах діяльності.
IV. На факультетах журналістики зосередити більше уваги на мівній вправності майбутніхпредставниківЗМІ. .
V.Призначити грошову премію ЗМІ за чистоту й правильність мовлення.

VI. Редактором перодичних видань ретельніше контролювати не тільки зміст і актуальністьстатей,аймовнеоформлення.
VII. Проводити моніторинг помилок теле- та рафіо-ведучих різних каналів і висвітлювати їх відповідній передачі.

VIII. Під час інтерв’ю журналістам звертати увагу на мовленнєві помилки співрозмовника й редагувати їх шляхом повторення його ж відповіді тільки в правильному фрматі.

IX. Знання норм сучасної української літературної мови, мінімалізація впливу інших мов, уміння відшуковувати їм українські аналоги.

X. Тісна співпраця журналістів та мовознавців.

XI. Ведучим та журналістам під час промови звертати увагу на власну культуру мовлення, аналізувати його, систематично працювати зі словниками, тобто стати елітарним носієм мови.

ВИСНОВОК

Отже, мовна культура є головною озакою сучасної людини, її інтелігентності, тому слід уникати помилок у вимові, вживанні форм слів, побудові різнних синтаксичних конструкцій. Тому мовлення ЗМІ повинно відповідати усім мовним нормам, адже для журналіста це та професійна якість, яка повинна формуватися задовго до початку журналістської кар’єри. Дотримання мовних норм, особливо в ЗМІ – першорядне завдання України культурної, воно повинне бути професійним, систематичним і цікавим для всіх носіїв мови.

Телебачення - одна з потреб повсякденного життя громадян, бо першочерговим її завданням є нести в суспільство не лише актуальну інформацію, а й високу культуру мови. Потрібно памятати, що більшість населення ставляться до мовлення з ефіру як до взірця, еталону. Для подальшого покращення мовної ситуації в ефірі необхідні зусилля не лише журналістів, а й лінгвістів, культурологів, літературознавців. Спеціалісти високого рівня сможуть підвищити рівень телевізійної критики в пресі, її можливості компетентно аналізувати мовні похибки на телеекрані або радіо. Безперечно мова- ДНК нації. Як сказала Ліни Костенко: « Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову. У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються». Аби цього не сталося, процес формування мовної свідомомсті громадян повинен контролюватися як державою, так і з боку громадськості, бо зміни на краще можливі тоді, коли стане раціональним використання мовних ресурсів, наполегливої праці над мовленнєвою культурою і потужного функціонування державної мови в усіх сферах життя народу.

Підводячи підсумки, можна зауважити, що стан мовлення на телебаченні не настільки катастрофічний, але залишає бажати кращого. Становлення журналістів телебачення, їх фахової майстерності потребує вдосконалення, тому аналіз помилок , їх редагування– це професійний обов’язок кожного журналіста. Окрім цього, показниками  культури мовлення й багатства мови є значимий словесний запас, правильне використаннях граматичних форм і синтаксичних конструкцій. Точність мовлення полягає в мовних засобах, які найкращим чином виражають зміст висловлювання, розкривають його тему й основну думку.

Мова сучасних українських засобів масової інформації залишається невичерпним джерелом дослідження новітніх тенденцій функціонування сучасної української мови. Молоде покоління, переглядаючи телепередачі та слухаючи радіо, повинно чути тільки внормовану українську мову - тоді й зросте їхня духовність.

Отже, телеканали повсякчас потребують кваліфікованих кадрів, які контролюватимуть мову теле- та радіопрограм, указуючи на помилки, виправляючи ведучих та журналістів. Упевнена, що стан українського ефіру покращиться й телебачення посяде гідне місце на світовому рівні, потрібно тільки докласти більше зусиль у вдосконаленні мовлення усіх ЗМІ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. «Курс сучасної української мови».- К.: Радянська школа, 1965.

2. Барановська Л.В.До теоретичних засад формування культури мовлення// «Педагогіка і психологія», 1997 – № 3. – С. 15-17.

3. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка – К., 2002. – С. 70-76.

6. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 358-369.

7. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові / В.М. Винницький. – К.: Рад. школа, 1984. – 160 с.

8. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник / С.І. Головащук. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.

9. Караман С.О. Сучасна українська літературна мова: навчальний посібник / [Караман С.О., Караман О.В., М.Я. Плющ та ін.; за ред. С.О. Карамана]. – К.: Літера ЛТД, 2011. – 560 с.

10. Сучасна українська літературна мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / [А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Бондаренко та ін.]/ – К.: Знання, 2010. – 270 с.

11. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія / Н.І. Тоцька. – К.: Вища шк. Голов. вид-во, 1981. – 183 с.

12. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 240 с.

13. Сербенська О. А. Культура усного мовлення. Практикум: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 216 с.

14. Серб енська О. А. Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук-метод. Праць. – Львів, 2002.

15. http://www. slovnyk. net/

16. Кузнєцова О. Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. – Серія "Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка" - Львів: ПАІС, 2005. – 200 с.

17 . Дмитровський З. Є. Телевізійна журналістика. Навч. посібник. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – 208 с.

18. Шаповал Ю. Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність: Монографія. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. – 233 с.

19. Базюк Л. Штрихи до характеристики мовної особистості тележурналіста // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2000.

20. http://www. glavred. info/ukr/

21. Штурнак О. Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, 1+1, ІНТЕР) // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.

22. http://www. internews. ua

23. Мітчук О. Нова суспільно-політична лексика сучасних ЗМІ // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.

24. Антонечко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо: 4-е вид. перероб. і доп. – К.: 1997. – 336.

25. Базюк Л. Штрихи до характеристики мовної особистості тележурналіста / Л. Базюк // Телевізійна й радіожурналістика : зб. наук.–метод. праць. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – С. 126–129.

26. Стасюк Ю. Деградація телебачення – деградація нації [Електронний ресурс] / Ю. Стасюк. – Режим доступу до сайту: http://www.volynpost.com/blogs/185-degradaciia-telebachennia--degradaciia-nacii

27. Штурнак О. Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, 1+1, ІНТЕР) // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.

28. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І. Р. Вихованець. — К. : Наукова думка, 1992. — 222 с.

29. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови : академ. граматика укр. мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. — К. : Пульсари, 2004. — 400 с.

30. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. — К. : Вища школа, 1985. — 360 с.

31. Городенська К. Г. Граматичний словник української мови : сполучни- ки / К. Г. Городенська. — Херсон : Видавництво ХДУ, 2007. — 340 с.

32. Городенська К. Г. Сполучники української мови : монографія / К. Г. Городенська. — К. : Інститут української мови ; Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. — 208 с.

33. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфологія / В. О. Горпинич. — К. : Вища школа, 1999. — 207 с.

34. Горпинич В. О. Українська морфологія / В. О. Горпинич. — Дніпропетровськ : ДДУ, 2000. — 359 с. 8. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / [ред. кол.: О. С. Мельничук (гол. ред.), І. К. Білодід, В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко]. — К. : Наук. думка, 1982. — Т.1. А–Г. — 631 с.

35. Загнітко А. П. Основи функціональної морфології української мови / А. П. Загнітко. — К. : Вища школа, 1991. — 77 с.

36. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. — 3-тє вид., допов. — К.: Вища шк., 2002

37. http://imi.org.ua/advices/10-porad-dlya-jurnalistiv-vid-providnih-media-ekspertiv/

38. Культура мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. - К.: Либідь, 1990.

40. Клєщова О. Є., Кравчук О. М. Культура української мови (за кредитно-модульною системою) : навч. посіб. [для студ. ф-ту української філолології] : спец. „Українська мова і література”, „Українська мова і література та англійська мова” ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. / О. Є. Клєщова, О. М. Кравчук. – Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2011. – 219 с.