З Україною у серці.

Вчитель. Любі діти, шановні гості! Сьогодні у нас свято. Свято, на якому ми вшануємо те, що є найближчим і найдорожчим для кожного з нас, - свою рідну Батьківщину

Ведуча.

Ми раді вас вітати у нашій світлиці

І дарувати хліб із золота-пшениці,

Щоб хліб святий був на столі,

Щасливі були люди в місті й селі.

Серця в нас сповнені любов'ю, миром,

Бажаєм, щоб зустріч була щирою.

Учениця.

У всьому світі кожен зна:

Є батьківщина лиш одна.

І в нас вона одна-єдина —

Це наша славна Україна.

Вед. На карті світу Україну відшукати нескладно. Ця древня земля лежить «проти сонця, головою до Чумацького Возу ногами до синього моря ”, як співали в старовину кобзарі та лірники, і населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною душею й особливим характером.

Що для кожного з вас означає слово Україна?

Україна в давній славі,

В козацьких пригодах,

На заквітчаних левадах,

В рідних синіх водах.

Україна в тих долинах

І високих горах,

На степах буйних, широких

У гаях, у борах.

Україна в білих селах,

У густих садочках,

У хрещатому барвінку,

У синіх квіточках.

Україна на яворах

Пташкою співає;

На стрілецькії могили

Голову схиляє.

Україна в чорноземі,

Що родить пшеницю, -

В глибинах, що дають нафту

І сіль-сировицю.

Україна в рідній мові

І в пісні прекрасній, -

Україна в рідній школі,

В майбутності ясній.

Україна в чистих хатах,

І в сільській церковці, -

У дитячому серденьку,

В розумній головці,

Україна в ясних зорях,

В сонці, що над нами, -

І в очах добрих, ясних

Рідненької мами.

Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То еленю вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна. Її красою захоплювались поети, художники та композитори

Пісня

Учні

Хата мого тата

Після довгих мандрів по землі

Я на Батьківщину повертаю.

Бачу рідну хату вдалині

Й тихо собі серцем промовляю:

Здрастуй, рідна мамо, здрастуй, рідний тато,

Знов я разом з вами, знов у рідній хаті.

Хато моя, хато, рідна, не багата,

Тепла хата мами, хата мого тата.

І куди б життя не завело,

І де б не жив, а з думки не спадає

З дитинства миле мамине село

І хата батька, рідная, святая.

Пісня

« Барвиста мова»

Вчитель.

Ми не завжди пам’ятаємо про те, яке багатство ще є у кожного з нас, не завжди помічаємо його, не завжди цінуємо.

Це наша мова. Вона нам рідна, як батько і мати,і їхня вірна хата, як та земля, на якій ми зростаємо. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Бо ця мова зрозуміла і рідна всім нам.

1 учень: Неначе юна зоря світанкова,

Ти лісами, степами ідеш.

Українська чарівная мово,

Ти у серці народу живеш.

2 учень: Мелодійна моя, промениста,

Як земля, твій багатий словник.

Українськая мово пречиста,

Ти ж у серці народу навік.

3.Українська мова –

Давня й молода.

Світить рідне слово,

Як жива вода.

Звідки воно взялось –

Діло не просте...

Вдушу засівалось,

Із душі росте.

4.Буду я по-рідному читати,

Як співають пісню солов'ї...

Рідна мова – як її не знати,

Як же не любити нам її.

5.Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе

І дужо хвилі гомонять дніпрові.

В тобі живе карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня.

6.Мова кожного народу

Неповторна і – своя.

В ній гримлять громи в негоду,

В житі трелі солов'я

.

7.На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

8.Солов'їну, барвінкову,

Колосисту – навіки –

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

9.Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,

Бо ж єдина – так як мати –

Мова в кожного із нас.

10.Бентежна, тополина, калинова,

Не випита, не вибрана до дна -

Це наша українська рідна мова,

Немов бандури вічної струна.

Пісня

Уч.

Коли пісні мого краю

Пливуть у рідних голосах,

Мені здається, що збираю

Цілющі трави я в лугах.

В піснях — дівоча світла туга

І вільний помах косаря,

В них юність виникає друга,

Висока світиться зоря.

Учень.

Українці – народ веселий .Вони дуже люблять жартувати, веселі пісні.

Тож до вашої уваги

Сторінка «Рослини – символи України»

Слово вчителя.

А ще народ України має свої рослини-символи. Спробуйте назвати їх. (Верба, калина, барвінок). Чому вони такі дорогі серцю кожного українця? (Відповіді учнів.)

Уч.

Верба – символ чистоти.

Для того щоб очищати воду у водоймах, її саджають по берегах ставків, струмків і річок, а також біля криниць. Також вербу люди застосовують з лікувальною метою.

Уч.

Ой, вербо, вербо, вербиченько,

Гнучка та висока,

Де вродилась і зросла ти

Сестро милоока?

На Вкраїні народилась,

З Дніпра воду пила,

Людям нашим полюбилась.

Шану заслужила.

Уч.

Калина – символ дівочої вроди.

Калину завжди люблять, її порівнюють з гарною дівчиною. Навесні вона приваблює своїми квіточками-віночками, а восени — червоними ягодами, що палахкотять ясним вогнем у променях осіннього сонечка.

Уч.

Говорила мати: «Не забуться, сину,

Як будуєш хату, посади калину.

Білий цвіт калини — радість України,

А вогняні ґрона — наша кров червона.

Зоряна калина і краса, і врода

Нашої країни — нашого народу».

Пам'ятаєш, сину, що казала мати:

«Посади калину в себе біля хати».

Уч.

Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхалась щиро доля,

Материнський ніжний цвіт.

Уч.

Посадіть калину на городі,

Щоб заквітнула земля!

Із роси - пречиста врода,

З неба - почерк журавля.

Уч.

Посадіть калину коло тину,

Щоби злагода цвіла.

Буде щедрою родина,

Буде честь їй і хвала.

Уч.

Барвінок – символ життя, любові, розлуки і пам’яті. Його люди люблять за красу і невибагливість.

Уч.

Барвіє барвінок у нас біля хати,

Синіє над стежкою ніжний хрещатий.

І каже барвінок: "Є квіти у мене

І листячко те, що й зимою зелене.

Уч.

Народний оберіг — це предмет, що має чудодійну силу й приносить його власникові щастя, удачу, оберігає від небезпеки. Оберегами в українців найчастіше є вишиті рушники, сорочки й образи святих.

Уч.

Обереги мої українські,

Ви прийшли з давнини в майбуття.

Рушники й сорочки материнські

Поруч з нами ідуть у життя.

Нам любов’ю серця зігрівають —

Доброта і тепло в них завжди.

Вони святість і відданість мають.

Захищають від лиха й біди.

Й образи́, що на стінах у хаті,

Наставляють на істинну путь.

Українці, душею багаті,

Крізь віки у майбутнє ідуть.

Вед. Горять барвисті рушники. Гордістю кожної оселі був вишитий рушник. Від сивої давнини і до наших днів і у радості, і в горі рушник був незмінною частиною нашого добробуту. Рушники висіли скрізь — на вікнах, на образах. Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. По всій Україні поширений звичай перев'язувати рушниками сватів у разі згоди дівчини на одруження. А коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха і бажала, щоб рушником йому стелилася дорога в житті.

Уч.

Вишивала мама синіми ниткам, —

зацвіли волошки буйно між житами.

Узяла матуся червоненьку нитку, —

запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали квіти України:

маки та волошки, мальви біля хати.

Долю для дитини вишивала мати.

Танець з рушниками.

Мами: Хай буде мирним небо над нами.

Діти: Хай не падають сльози

У жодної мами.

Ми: Хай барвисто стеляться рушники.

Разом:Хай Україна – пісенна

Щасливою буде навіки.