Вчитель. Любі діти, шановні гості! Сьогодні у нас свято. Свято, на якому ми вшануємо те, що є найближчим і найдорожчим для кожного з нас, - свою рідну Батьківщину
Ведуча.
Ми раді вас вітати у нашій світлиці
І дарувати хліб із золота-пшениці,
Щоб хліб святий був на столі,
Щасливі були люди в місті й селі.
Серця в нас сповнені любов'ю, миром,
Бажаєм, щоб зустріч була щирою.
Учениця.
У всьому світі кожен зна:
Є батьківщина лиш одна.
І в нас вона одна-єдина —
Це наша славна Україна.
Вед. На карті світу Україну відшукати нескладно. Ця древня земля лежить «проти сонця, головою до Чумацького Возу ногами до синього моря ”, як співали в старовину кобзарі та лірники, і населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною душею й особливим характером.
Що для кожного з вас означає слово Україна?
Україна в давній славі,
В козацьких пригодах,
На заквітчаних левадах,
В рідних синіх водах.
Україна в тих долинах
І високих горах,
На степах буйних, широких
У гаях, у борах.
Україна в білих селах,
У густих садочках,
У хрещатому барвінку,
У синіх квіточках.
Україна на яворах
Пташкою співає;
На стрілецькії могили
Голову схиляє.
Україна в чорноземі,
Що родить пшеницю, -
В глибинах, що дають нафту
І сіль-сировицю.
Україна в рідній мові
І в пісні прекрасній, -
Україна в рідній школі,
В майбутності ясній.
Україна в чистих хатах,
І в сільській церковці, -
У дитячому серденьку,
В розумній головці,
Україна в ясних зорях,
В сонці, що над нами, -
І в очах добрих, ясних
Рідненької мами.
Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То еленю вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна. Її красою захоплювались поети, художники та композитори
Пісня
Учні
Хата мого тата
Після довгих мандрів по землі
Я на Батьківщину повертаю.
Бачу рідну хату вдалині
Й тихо собі серцем промовляю:
Здрастуй, рідна мамо, здрастуй, рідний тато,
Знов я разом з вами, знов у рідній хаті.
Хато моя, хато, рідна, не багата,
Тепла хата мами, хата мого тата.
І куди б життя не завело,
І де б не жив, а з думки не спадає
З дитинства миле мамине село
І хата батька, рідная, святая.
Пісня
« Барвиста мова»
Вчитель.
Ми не завжди пам’ятаємо про те, яке багатство ще є у кожного з нас, не завжди помічаємо його, не завжди цінуємо.
Це наша мова. Вона нам рідна, як батько і мати,і їхня вірна хата, як та земля, на якій ми зростаємо. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Бо ця мова зрозуміла і рідна всім нам.
1 учень: Неначе юна зоря світанкова,
Ти лісами, степами ідеш.
Українська чарівная мово,
Ти у серці народу живеш.
2 учень: Мелодійна моя, промениста,
Як земля, твій багатий словник.
Українськая мово пречиста,
Ти ж у серці народу навік.
3.Українська мова –
Давня й молода.
Світить рідне слово,
Як жива вода.
Звідки воно взялось –
Діло не просте...
Вдушу засівалось,
Із душі росте.
4.Буду я по-рідному читати,
Як співають пісню солов'ї...
Рідна мова – як її не знати,
Як же не любити нам її.
5.Я так люблю, я так люблю тебе,
Моя співуча українська мово!
В тобі шумить Полісся голубе
І дужо хвилі гомонять дніпрові.
В тобі живе карпатська височінь,
Що манить у незвідане майбутнє,
І степова безкрая широчінь,
І Кобзарева дума незабутня.
6.Мова кожного народу
Неповторна і – своя.
В ній гримлять громи в негоду,
В житі трелі солов'я
.
7.На своїй природній мові
І потоки гомонять,
Зелен-клени у діброві
По-кленовому шумлять.
8.Солов'їну, барвінкову,
Колосисту – навіки –
Українську рідну мову
В дар дали мені батьки.
9.Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас,
Бо ж єдина – так як мати –
Мова в кожного із нас.
10.Бентежна, тополина, калинова,
Не випита, не вибрана до дна -
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.
Пісня
Уч.
Коли пісні мого краю
Пливуть у рідних голосах,
Мені здається, що збираю
Цілющі трави я в лугах.
В піснях — дівоча світла туга
І вільний помах косаря,
В них юність виникає друга,
Висока світиться зоря.
Учень.
Українці – народ веселий .Вони дуже люблять жартувати, веселі пісні.
Тож до вашої уваги
Сторінка «Рослини – символи України»
Слово вчителя.
А ще народ України має свої рослини-символи. Спробуйте назвати їх. (Верба, калина, барвінок). Чому вони такі дорогі серцю кожного українця? (Відповіді учнів.)
Уч.
Верба – символ чистоти.
Для того щоб очищати воду у водоймах, її саджають по берегах ставків, струмків і річок, а також біля криниць. Також вербу люди застосовують з лікувальною метою.
Уч.
Ой, вербо, вербо, вербиченько,
Гнучка та висока,
Де вродилась і зросла ти
Сестро милоока?
На Вкраїні народилась,
З Дніпра воду пила,
Людям нашим полюбилась.
Шану заслужила.
Уч.
Калина – символ дівочої вроди.
Калину завжди люблять, її порівнюють з гарною дівчиною. Навесні вона приваблює своїми квіточками-віночками, а восени — червоними ягодами, що палахкотять ясним вогнем у променях осіннього сонечка.
Уч.
Говорила мати: «Не забуться, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Білий цвіт калини — радість України,
А вогняні ґрона — наша кров червона.
Зоряна калина і краса, і врода
Нашої країни — нашого народу».
Пам'ятаєш, сину, що казала мати:
«Посади калину в себе біля хати».
Уч.
Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхалась щиро доля,
Материнський ніжний цвіт.
Уч.
Посадіть калину на городі,
Щоб заквітнула земля!
Із роси - пречиста врода,
З неба - почерк журавля.
Уч.
Посадіть калину коло тину,
Щоби злагода цвіла.
Буде щедрою родина,
Буде честь їй і хвала.
Уч.
Барвінок – символ життя, любові, розлуки і пам’яті. Його люди люблять за красу і невибагливість.
Уч.
Барвіє барвінок у нас біля хати,
Синіє над стежкою ніжний хрещатий.
І каже барвінок: "Є квіти у мене
І листячко те, що й зимою зелене.
Уч.
Народний оберіг — це предмет, що має чудодійну силу й приносить його власникові щастя, удачу, оберігає від небезпеки. Оберегами в українців найчастіше є вишиті рушники, сорочки й образи святих.
Уч.
Обереги мої українські,
Ви прийшли з давнини в майбуття.
Рушники й сорочки материнські
Поруч з нами ідуть у життя.
Нам любов’ю серця зігрівають —
Доброта і тепло в них завжди.
Вони святість і відданість мають.
Захищають від лиха й біди.
Й образи́, що на стінах у хаті,
Наставляють на істинну путь.
Українці, душею багаті,
Крізь віки у майбутнє ідуть.
Вед. Горять барвисті рушники. Гордістю кожної оселі був вишитий рушник. Від сивої давнини і до наших днів і у радості, і в горі рушник був незмінною частиною нашого добробуту. Рушники висіли скрізь — на вікнах, на образах. Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. По всій Україні поширений звичай перев'язувати рушниками сватів у разі згоди дівчини на одруження. А коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха і бажала, щоб рушником йому стелилася дорога в житті.
Уч.
Вишивала мама синіми ниткам, —
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, —
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Танець з рушниками.
Мами: Хай буде мирним небо над нами.
Діти: Хай не падають сльози
У жодної мами.
Ми: Хай барвисто стеляться рушники.
Щасливою буде навіки.
Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу