Видатні люди "Адольф фон Байер"

Хімія

Для кого: Дорослі

24.04.2021

93

2

0

Опис документу:
Німецький хімік Іоганн Фрідріх Вільгельм Адольф фон Байер народився в Берліні. Він був старшим з п'яти дітей Іоганна Якоба Байера і Євгенії (Хитциг) Байер. Батько Байера був офіцером пруської армії, автором опублікованих робіт з географії й заломлення світла в атмосфері, а мати - дочкою відомого юриста й історика Юліуса Едуарда Хитцига.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Байеру була присуджена Нобелівська премія з хімії "за заслуги в розвитку органічної хімії й хімічної промисловості завдяки роботам по органічних барвниках і гідроароматичних з'єднаннях".

 Німецький хімік Іоганн Фрідріх Вільгельм Адольф фон Байер народився в Берліні. Він був старшим з п'яти дітей Іоганна Якоба Байера і Євгенії (Хитциг) Байер. Батько Байера був офіцером пруської армії, автором опублікованих робіт з географії й заломлення світла в атмосфері, а мати - дочкою відомого юриста й історика Юліуса Едуарда Хитцига. У хлопчика рано виявився інтерес до хімії, а в 12-літньому віці він зробив своє перше хімічне відкриття. Це була нова подвійна сіль - карбонат міді й натрію. Закінчивши гімназію Фрідріха Вільгельма, Байер в 1853 р. вступив до Берлінського університету, де протягом двох наступних років займався вивченням математики й фізики.

Після року служби в армії Байер став студентом Гейдельберзького університету й приступив до вивчення хімії під керівництвом Роберта Бунзена, котрий незадовго до цього винайшов лабораторний пальник, що був названий на його честь. У Гейдельберзі Байер зосередив свою увагу на фізичній хімії. Але після опублікування в 1857 р. статті про хлорметан він так захопився органічною хімією, що починаючи з наступного року став працювати у Фрідріха Августа Кекуле, що займався структурною хімією, в його лабораторії в Гейдельберзі. Тут Байер провів роботу з дослідження органічних сполук миш'яку, за яку йому був присуджений докторський ступінь. З 1858 р. протягом двох років він разом з Кекуле працював у Гентському університеті в Бельгії, а потім повернувся до Берліну, де читав лекції з хімії в берлінській Вищій технічній школі.

Під впливом захопленості Кекуле структурою органічних сполук Байер спочатку досліджував сечову кислоту, а починаючи з 1865 р. - структурний склад індиго, високо цінимого в промисловості синього барвника, названого ім'ям рослини, з якої його одержують. Ще в 1841 р. французький хімік Огюст Лоран у ході досліджень складної будови цієї речовини виділив ізатин - розчинне у воді кристалічне з'єднання. Продовжуючи досвіди, початі Лораном, Байер в 1866 р. одержав ізатин, використавши нову технологію відновлення індиго шляхом нагрівання його зі здрібненим цинком. Застосований Байером спосіб дозволив проводити більш глибокий структурний аналіз, ніж процес окислювання, здійснений Лораном.

Аналізуючи зворотний процес - одержання індиго шляхом окислювання ізатину, Байер в 1870 р. уперше зумів синтезувати індиго, зробивши, таким чином, можливим його промислове виробництво. Після того як в 1872 р. Байер переїхав у Страсбург і зайняв місце професора хімії в Страсбурзькому університеті, він приступив до вивчення реакцій конденсації, у результаті яких вивільняється вода.

В 1875 р., після смерті Юстуса фон Лібіха, Байер став спадкоємцем цього відомого органіка, обійнявши посаду професора хімії в Мюнхенському університеті. Тут протягом більш ніж чотирьох десятиліть він був центром притягання безлічі обдарованих студентів. Більше 50 з них стали згодом університетськими викладачами.

Повернувшись до вивчення точної хімічної структури індиго, Байер в 1883 р. оголосив про результати своїх досліджень. Це з'єднання, за його словами, складається із двох зв'язаних "стрижневих" молекул (їх він назвав індолом). Протягом 40 років створена Байером модель залишалася незмінною. Вона була переглянута тільки з появою більш досконалої технології.

Вивчення барвників привело Байера до дослідження бензолу вуглеводню, у молекулі якого 6 атомів вуглецю утворюють кільце. Щодо природи зв'язків між цими атомами вуглецю й розташування атомів водню усередині молекулярного кільця існувало багато теорій, що суперечили одна одній. Байер, що був скоріше хіміком-експериментатором, ніж теоретиком, не прийняв ні одну з існуючих у той час теорій, а висунув свою власну - теорію "напруги". У ній учений стверджував, що через присутність інших атомів у молекулі зв'язку між атомами вуглецю перебувають під напругою й що ця напруга визначає не тільки форму молекули, але також і її стабільність. І хоча ця теорія одержала сьогодні трохи осучаснене трактування, її суть, вірно схоплена Байером, залишилася незмінною. Дослідження бензолу привели Байера також до розуміння того, що структура молекул бензольної групи ароматичних з'єднань, названих гідро-ароматичними, являє собою щось середнє між кільцевим утворенням і структурою молекули аліфатичних вуглеводнів (без кільця). Це зроблене ним відкриття не тільки вказувало на взаємозв'язок між даними трьома типами молекул, але й відкривало нові можливості для їхнього вивчення.

В 1885 р. у день 50-річчя Байера у знак визнання його заслуг перед Німеччиною вченому був подарований спадкоємний титул, що дав право ставити частку "фон" перед прізвищем. В 1905 р. Байеру була присуджена Нобелівська премія з хімії "за заслуги в розвитку органічної хімії й хімічної промисловості завдяки роботам по органічних барвниках і гідроароматичних з'єднаннях". Оскільки в цей час учений був хворий і не міг особисто бути присутнім на церемонії вручення премії, його представляв німецький посол. Байер не вимовив Нобелівської лекції. Але ще в 1900 р., у статті, присвяченій історії синтезу індиго, він сказав: "Нарешті в мене в руках основна речовина для синтезу індиго, і я відчуваю таку ж радість, яку, імовірно, відчував Еміль Фішер, коли він після 15 років роботи синтезував пурин - вихідну речовину для одержання сечової кислоти".

Ставши нобелівським лауреатом, Байер продовжив дослідження молекулярної структури. Його роботи з кисневих з'єднань привели до відкриттів, що стосуються чотиривалентності й основності кисню. Учений також займався вивченням зв'язку між молекулярною структурою й оптичними властивостями речовин, зокрема кольором.

В 1868 р. Байер одружився з Адельгейдою Бендеман. У них народилися дочка й два сини. Аж до свого виходу у відставку Байер продовжував із захопленням займатися дослідницькою діяльністю. Він користувався глибокою повагою за своє мистецтво експериментатора й допитливий розум. Незважаючи на те, що вчений одержував багато вигідних пропозицій від хімічних фірм, він відмовлявся займатися промисловим застосуванням своїх відкриттів і не одержував ніякого доходу від своєї роботи.

Помер Байер у своєму заміському будинку на Штарнберзькому озері, неподалік від Мюнхена, 20 серпня 1917 р.

У число нагород, отриманих Байером, входила медаль Деві, присуджена Лондонською королівською спілкою. Він був членом Берлінської академії наук і Німецької хімічної спілки.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.