Урок Розробка виховної години

Опис документу:
Плани конспекти уроків навчання грамоти у початковій школі що можна використовувати як за старою програмою, так і за програмою нової української школи. Розроблені щоправда за старою програмою. Плани конспекти уроків навчання грамоти у початковій школі що можна використовувати як за старою програмою, так і за програмою нової української школи. Розроблені щоправда за старою програмою

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Літературне свято для учнів 3-4 класів

Мета: розширювати знання учнів про життя і творчість Лесі Українки, передати силу і глибину поетичного світу поетеси; показати красу рідної мови, її мелодійність; виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, виховувати почуття прекрасного.

Обладнання: портрет Лесі Українки, малюнки учнів до творів поетеси, виставка книг, декорації до сценок, вислови про Л.Українку, ІКТ.

ХІД ЗАХОДУ

Учні (по черзі)

Ми в нашій залі друзів зустрічаємо,

Багато завжди буде хай гостей,

Хай нашу зустріч всі запам’ятають,

Бажаємо щастя ми для всіх людей.

Сьогодні велике свято

Вкраїнський народ відзначає

Відкриймо ж бо душі назустріч

Хай радість віллється в серця.

Ми сьогодні з вами поведемо мову

Про чудову жінку всім людям відому.

Ось перед нами у квітах барвінку

Наша поетеса – Леся Українка.

Ведуча1. Дорогі діти! Шановні батьки, вчителі, гості! Сьогодні ви познайомитеся з творчістю великої поетеси Лесі Українки. Ви багато чули про неї, але на нашому літературному святі ми торкнемося більш ширше її життєвого шляху та творчості.

Ведуча2. Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки України. Поезія – це вогник, що запалює душу людини, схожий на полум’я свічки (Запалює свічку і передає учням).

Хай палає свічка, хай палає!

Слово Лесі зігріває нас,

Бо безсмертна Леся Українка

Житиме із нами повсякчас.

Є люди, як свічки, -

Згоряють і відходять в небуття.

Є люди, як зірки –

Горять і світять все життя.

Та ні, це не зірки холодні, мертві,

Вони – сонця, засвічені у небі,

Які горять й обігрівають все

І не згасають, і не згаснуть…

У нашім залі на столі

Портрет стоїть у рамі.

Він всім знайомий –

І мені, й татусю, й мамі.

З портрета дивиться на нас

Землячка-поетеса.

Це гордість нашої землі,

Нескорена, незламна Леся.

Ведуча1. За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський і культурний діяч.

Ведуча2. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту. Леся за допомогою гувернантки і матері вивчила 9 іноземних мов: німецьку,французьку,російську мови...

Росла і виховувалась Леся у великій родині - мала трьох сестер:Ольга, Ісидора, Оксана і двох братів:Михайло і Микола.

На рідній Волині зросла,

І пісні та мужності сила

По всій Україні пішла,

Досвітні вогні засвітила.

Діти розігрують діалог.

Ведуча1: В 4 роки Леся вже вміла читати, а в шість навчилася писати.

Ведуча2: Стежинкою біжить дівчинка, бачить біля хатинки бабусю.

Бабуся: А куди ти йдеш, дівчинко? Як тебе звати?

Леся: До лісу, бабусю.

Бабуся: А ти не боїшся лісовичка, чи русалоньки, дитино?

Леся: А чого мені боятися? Про русалочку я читала, то вона мені геть не страшна.

Бабуся: У книжці? А хіба ти читати вмієш?

Леся: Умію. Усі ж уміють.

Бабуся: Дивна ти дівчинка, убрана, як усі люди і говориш по-нашому, читати вмієш. Хто тебе навчив читати?

Леся: Матуся.

Бабуся: То й мати вміє читати?

Леся: Атож.

Бабуся: А чия ти? Щось я тебе ніде не бачила.

Леся: Бо я недавно приїхала. Я - Косачівна, а звуть мене - Леся.

Бабуся: То ти панова дочка? Пани все по-руськи розмовляють.

Леся: Чого ж нам мови своєї соромитися у нас всі родичі так розмовляють : Лисенки і Старицькі, і дядько Драгоманов таж і тітонька... (плаче).

Бабуся: Чого ж ти засмутилася, моя пташко?

Леся: Бо тітоньку в Сибір вивезли за те, що по-українськи розмовляла.

Бабуся: Із Сибіру люди повертаються, не плач моя пташко. А коли тітоньку засудили, то чи не страшно тобі по-українські розмовляти, одягатися?

Леся: Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюсь.

Бабуся: Що ж, бачу ти завзята, рости велика.

Леся: До побачення, бабуню, я завжди буду любити українську мову.

Ведуча1. 3 маленьких років Леся товаришувала з простими сільськими дітьми, для яких українська мова була рідною. Маленька Леся також любила і шанувала українську мову рідного краю, адже в її родині українська мова була в пошані.

Діти виконують пісню «Рідна мова»

Ведуча2. У 6 років невтомна дівчинка дуже гарно вишивала, допомагала мамі та бабусі в домашніх справах. «Золоті руки» - казали про неї всі у сім'ї.

Мамі, татові, сестричкам Леся часто дарувала серветки, сорочки, рушники, вишиті власноруч.

Діалог Лесі з Михайликом

Підходить хлопчик (брат Лесі Михайлик)

  • Лесю, що це ти вишиваєш?

  • Вишиваю, Михайлику, рушничок на Великдень.

  • Який гарний буде!

  • Так, я хочу, щоб він був ще кращий, ніж та сорочка, що я татові вишила.

  • Лесю, матуся кажуть, що ти дуже схожа на тата: і зовні і вдачею.

  • Мені б хотілося бути схожою на тата, бо він сильний, справедливий і лагідний.

  • Лесю, ходімо трішки погуляємо з дітьми.

  • Ходімо.

Ведуча1. З 9-ти років почала Леся писати вірші. І були вони такі гарні, що їх стали друкувати. Лесине прізвище було Косач. Та щоб усі знали, що дівчинка ця родом з України, Лесина мама — відома письменниця Олена Пчілка — підписувала їх ім'ям Леся Українка.

Ти себе Українкою звала,

І чи краще знайти ім'я

Тій, що радість в муках сіяла,

Як Вітчизна велика моя!

Ведуча2. А ще Леся зі своїми братами й сестрами посадила садочок: яблуньки, грушки, вишеньки. Мабуть, згадкою про той садок і став вірш «Вишеньки», а композитор Я. Степовий написав до нього музику.

Інсценізація вірша «Вишеньки»

Поблискують черешеньки

В листі зелененькім,

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп'яточко

Під деревцем скачуть,

Простягають рученята

Та мало не плачуть:

Раді б вишню з'їсти,

Та високо лізти,

Ой раді б зірвати,

Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,

Червонії, спілі,

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі!»

«Ой того ми так високо

Виросли на гіллі, –

Якби зросли низесенько,

Чи то ж би доспіли?»

Ведуча1. Дуже любила Леся українську природу: ліс, річку, поле. Разом зі своїми братами й сестрами ходила до лісу, збирала ягоди, квіти, бігала до річки купатись. А найбільше любила Леся слухати розповіді старих людей про русалок, водяників, інших казкових істот, що нібито існують у природі.

Ведуча2. Всі казки, які слухала Леся в дитинстві, пам’ятала їх. І коли виросла, написала чудову казку «Лісова пісня» про лісову дівчинку Мавку і хлопця Лукаша, про їх любов, про те, як перемагає добро над злом. Коли ви підростете, діти, то самі прочитаєте цю чудову казку.

Інсценізація уривка з казки

(На пеньочку сидить Мавка, чути звуки музики).

Мавка: Ох як я довго спала(Сидить).

А хто мене збудив, либонь

Весна, так весна, вона ще так

Ніколи не співала, як отепер

Чи то мені так снилось?

Ні, стій! Ба! То весна співає(Встає).

Грає музика.

Виходить Лукаш, підходить до дерева і хоче зрізати гілку.

Мавка: Не руш, не ріж, не убивай,

Не лий же крові з сестроньки моєї.

Лукаш: Березу ту, сестрою називаєш

Хто ж ти така?

Мавка: Я - Мавка Лісова.

Я живу у лісі цім чудовім.

Незвичайнім різнокольоровім.

Лукаш: То ти ж така, як дівчина

Лукаш: А ти давно живеш у лісі?

Мавка: Ніколи я не думала про те,

Мені здається, що жила я завжди. Так, я жива, я буду вічно жити,

Я в серці мала те, що не вмирає.

Мавка танцює

Мавка. А мені вже треба йти!

Володіння свої берегти!

Хочуть гарно жити в лісі:

І комашка, і тваринка,

І всіляка рослинка.

Лукаш. Все у нас повинно жити,

Все навкруг співати,

Краще підростати!

Кожна травка, деревце

Стане у нагоді.

Ведуча1. На слайді ви бачите скульптуру Мавки і Лукаша в парку в Трускавці. Діти, ви також любіть і бережіть природу, як Леся.

Леся була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною.

Ведуча2.  Леся дуже любила грати на фортепіано. «Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики». Ще одне захоплення Лесі – народна пісня. Леся швидко запам’ятовувала народні пісні, гарно співала.

Учениця виконує пісню «Летіла зозуля»

Сценка

Звучить пісня солов'я.

На сцену виходять Мати, Леся і Михайлик.
Прислухаються, як витьохкує соловейко.

Леся: Мамо, що то за пташка у саду так виспівує?
Михайлик: Як по нотах пісню виводить!
Мати: То соловейко до нас прилетів.
Леся: Соловейко? А де він раніше був? Чому нам своїх пісень не співав?
Мати: Це довга історія. Старі люди розповідають, що ця пташка раніше не жила в Україні. Було це ще за дідів-прадідів…
Михайлик: Розкажіть, мамо.
Мати: Країна солов’їна розкинулася за морями глибокими, за горами високими. І правив тою країною король Музика… Щовесни він нагадував своїм підлеглим: «Летіть по всьому світу, пташки співочі, слухайте уважно пісні народів різних». Полетіли пташки хто куди. А маленький Соловейко залетів аж в Україну. Чує: люди з поля повертаються. Потомлені, але співають… Бо де праця, там і пісня.

Звучить українська народна пісня.

Мати: Слухає наш Соловейко, все запам’ятовує. 
Михайлик: А далі?
Мати: А далі полетів він до короля Музики. Вислухав його король і наказав своїм підлеглим: «Летіть в Україну! Слухайте ті пісні, що їх люди співають, і перекладайте на нашу мову пташину… І несіть по усьому світові». Отак весь світ дізнався про українську пісню… А солов’ї навіки оселилися в Україні.
Мама: Пісня народ єднає. Є пісня — є народ. Немає її, немає Слова рідного — то й народу нема.
Михайлик: Я, як підросту, багато пісень вивчу.
Леся: А я, як підросту, пісні складатиму.

Ведуча1. Дійсно, коли Леся підросла, то почала сама складати пісні. Адже в дитинстві мама співала своїй донечці їх, а маленьким братикам та сестричкам – колискові пісні. Леся також написала колискову «Місяць яснесенький».

Учениця виконує пісню «Місяць яснесенький».

Ведуча2: Поряд з радістю про те, що народилася велика українська поетеса, наші душі огортає смуток, адже життя Лесі - то була боротьба з тяжкою хворобою. Коли їй було 11 років, вона застудилася на святі Водохреща і захворіла на туберкульоз кісток. Дівчинка мучилась, страждала, але нікому не жалілась. Вона так писала:

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

Що болить? – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, -

Щоб не плакать, я сміялась.

Ведуча1: Леся Українка тяжко хворіла, і їй доводилося подовгу жити далеко від домівки, щоб лікуватися біля моря. Вона дуже любила море. Воно допомагало їй боротися з тяжкою хворобою. Хто з вас їздив з батьками до моря? Пригадуєте, яке воно? (Діти відповідають). А тепер послухайте, як гарно написала про море Леся Українка.

Вже сонечко в море сіда;

У тихому морі темніє;

Прозора, глибока вода,

Немов оксамит, зеленіє.

На хвилях зелених тремтять

Червонії іскри блискучі

І ясним вогнем миготять,

Мов блискавка з темної тучі.

А де корабель наш пробіг,

Дорога там довга й широка

Біліє, як мармур, як сніг,

І ледве примітне для ока.

Рожевіє пінистий край;

То іскра заблисне,

то згасне...

Ось промінь останній!..

Прощай,

Веселеє сонечко ясне!

Ведуча2: Писала Леся чудові казки. А чи впізнаєте ви цю казку?

Дитина: Горобець біднесенький на віконце сів

Горобчик 1: Їсти, їсти, їстоньки

Холодно джив, джив.

Підлітає 2-ий горобець. Танок горобців. Зупиняються біля зерняток.

1-ий: Ой, які гарні зернятка.

2-ий: це – мої. Я перший побачив.

1-ий: ні, мої!

Горобці б’ються, з’являється Курка, яка забирає зернятка.

Курка: Дурні бились, а розумні поживились.

Горобці: Що ти таке кажеш?

Курка: То я вам дякую. От поки ви здуру бились, то я із своїми курчатами поснідали вашими зернятками. Нікому вас було вчити. Якби вас у добру науку. То, може б, з вас птахи були.

Горобець1: вчи своїх дурних курчат розуму, а мені і мого розуму вистачить. (вилітає)

Горобець 2: А правда, краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася. А я мушу голодний сидіти. Навчіть мене розуму матуся Курка! Ви ж такі розумні!

Курка: Е, ні! Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі, - он своїх діточок чималенько, поки-то всіх до ума довести. Шукай собі інших вчителів. (пішла в курник)

Ведуча1: так і ходив горобець від Курки до зозулі, від неї на болото до бузька потрапив, день прочекав доки прокинеться сова, тікав від сороки. Всі йому відмовляли. Лише Крук сказав «Розум по дорозі не валяється. Не так-то легко його знайти! Поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя «наука» .

Настали осінь, за нею зима. Біда горобчику – холодно, голодно. Почав Горобчик уважно придивлятися, як інші птахи собі раду дають: як гнізда в’ють, де зернят шукають, як запаси роблять. А потім і собі став так робити й весну зустрів у власному гнізді. Та й не сам, а з Горобчихою і горобенятами. Такий господар з нього став гарний! Звідки в нього стільки й розуму?»

Горобчик: Життя навчило!

Ведуча2. Діти, як називається ця казочка? («Біда навчить»). Сходіть в бібліотеку візьміть і прочитайте цю казку, хто не читав. Наш бібліотекар підготовила виставку книг з творами Л.Українки, яку ви можете подивитись після свята.

Ведуча1: Край свій Леся любила всім серцем і вірші йому присвячувала. Улюбленою порою року була весна.

Учні (по черзі)

Стояла я і слухала весну.

Весна мені багато говорила.

Співала пісню дзвінку, голосну

То знов таємно-тихо шепотіла.

Була весна весела, щедра, мила,
промінням грала, сипала квітки,
вона летіла хутко, мов стокрила,
за нею вслід співучії пташки!

Уже весняне сонце припікає,
вже сон-трава перецвітати стала.
Вже з вирію поприлітали гості.
Он жовтими пушинками вже плавають  
на чистім плесі каченята дикі.

ПІСЕНЬКА ВЕСНЯНОЇ ВОДИ

З гір на долину біжу, стрибаю, рину! Місточки збиваю, всі гребельки зриваю, всі гатки, всі запруди, що загатили люди, - бо весняна вода, як воля молода!

НА ЗЕЛЕНОМУ ГОРБОЧКУ

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка,

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

СВІТЛЯЧКИ

Ви маленькі,

ви легенькі,

в ручках вогники ясненькі,

ви як ласочки тихенькі, —

ви підіть у чагарник,

не почує лісовик,

А як стріне —

вогник свіне — був і зник!

Ведуча1. Леся ніколи не зупинялася перед труднощами. Вона майже 30 років мужньо боролася із своєю хворобою. І все писала і писала.

Вже не підводячись з ліжка, смертельно хвора, в останні роки свого життя Леся Українка поспішала встигнути сказати якнайбільше людям. Вона писала:

Хотіла б я піснею стати 
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Щоб геть аж під яснії зорі 
Полинути співом дзвінким, 
Упасти на хвилі прозорі, 
Буяти над морем хибким.
Лунали б тоді мої мрії 
І щастя моє таємне, 
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.

Ведуча2. В 1913 році(було 42 роки) обірвалося життя Лесі Українки. Леся хотіла, щоб її почули і знали всі на землі.

Тобі сьогодні хліб, калину й колос,

Твоя малеча рідна принесла.

Ти все життя з недугою боролась.

Та творчістю ти смерть перемогла!

(Учні кладуть хліб до портрета Лесі Українки)

Ведуча1. Леся Українка залишається назавжди з нами. На її честь в багатьох містах України названі вулиці, бульвари. В Києві, Луцьку, Полтаві, Львові, Новоград-Волинську відкриті пам’ятники.

Ведуча2. За кордоном також завжди пам’ятають про Лесю: в Грузії, де вона провела свої останні години життя, в Болгарії, в Італії, в Білорусії.

Створені музеї імені Л.Українки в Києві, в Новоград-Волинську, в Луцьку.

Похоронена Леся Українка в Києві на Байковому кладовищі.

Ми – земляки Л.Українки і цим можна пишатися. Вона живе вічно у своїх віршах і у нашій пам'яті.

Лишила нам скарби свої

І світочем стала Вкраїни.

Тож пісня не змовкне її,

І слава повік не загине!!!

Учні виконують пісню «Моя Україна»

Ведуча2. Леся Українка своєю творчістю прославила Україну. Любов до Батьківщини, до рідного краю – це найважливіші і найвищі почуття. Коли така любов є в серці, тоді людина добра, щира, відважна. Ми повинні все зробити для того, щоб наш край став квітучим, сильним і багатим.

Дівчатка виконують український танець

11

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.